Ухвала суду № 58405613, 25.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2016 р. м. Київ К/800/13289/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника позивача Ротаря І.В.,

прокурора Чубенка В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 у справі №2а-9114/09/1570 за позовом Одеської залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, за участю Одеської транспортної прокуратури, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 позовні вимоги Одеської залізниці до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, за участю Одеської транспортної прокуратури, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.06.2009 №0000321510/0, крім частини нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій за віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.04.2007 по 31.12.2008 суми податку на додану вартість у розмірі 136540,00грн. за результатами взаємовідносин з ОВ НВП «Хлад-Транс», ТОВ «Реалан» та ПП «С.В.П. КОМ» та за віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.12.2007 по 30.07.2008 суми податку на додану вартість у розмірі 19892,00грн. за результатами взаємовідносин з СГД Безкровним С.А.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.06.2009 №0000321510/0, крім частини нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій за віднесення до складу податкового кредиту за період з 01.12.2007 по 30.07.2008 суми податку на додану вартість у розмірі 19892,00грн. за результатами взаємовідносин з СГД Безкровним С.А.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби 05.03.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 17.04.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема підпункту 5.1.3 пункту 5.1 статті 5, підпунктів 7.2.1, 7.2.2, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Одеська залізниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.2, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 960123,00грн.

За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі складено акт від 29.05.2009 №316/15-1/01071315/12 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2009 №0000321510/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2846535,50грн., у тому числі за основним платежем - 1402196,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1444339,50грн.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.2, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, мають всі необхідні реквізити, передбачені законодавством. В той же час, суди дійшли обґрунтованого висновку, що часткове застосування іноземної мови в графі «Номенклатура товару» не суперечить приписам Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ним не встановлено обов'язковість застосування виключно української мови при заповненні податкової накладної.

Щодо висновку податкового органу про формування позивачем податкового кредиту за нікчемними договорами, у зв'язку з відсутністю контрагентів за місцезнаходження, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів чи їх постачальників, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Податковим органом не надано суду доказів наявності в діях позивача ознак неправомірності.

Щодо висновку податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними виписаними в попередніх звітних періодах, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункт 7.5 статті 7 вказаного Закону).

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті Закону передбачено, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В той же час, Законом України «Про податок на додану вартість» не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів в межах передбачених Законом строків давності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством до складу податкового кредиту у червні 2008 року включена податкова накладна попереднього звітного періоду.

Таким чином, зважаючи на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить заборони щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених платником у минулих звітних періодах на підставі належним чином оформлених податкових накладних, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині є необґрунтованими.

Щодо висновків податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ,сплаченої у складі вартості послуг з проведення оцінки об'єктів основних засобів для цілей бухгалтерського обліку.

Так, податковий орган виходив з того, що такі операції не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Виходячи з положень Закону України «Про податок на додану вартість» умовами реалізації права платника на податковий кредит, є пов'язаність витрат з господарською діяльністю платника податку та підтверджені їх відповідними первинними документами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем здійснювалася оцінка власних основних засобів, що використовуються ним в господарській діяльності та відповідно є витратами, що пов'язані з господарською діяльністю.

За таких обставин, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині є необґрунтованими.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями з отримання навчальних послуг колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 5.1.3. пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» звільняються від оподаткування операції з поставки послуг з виховання та освіти дітей дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури; послуг з дошкільного виховання, початкові, середньої, професійно-технічної та вищої освіти заклади які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на поставку таких послуг, незалежно від їх організаційно-правового статусу та форми власності, згідно з переліком таких послуг, визначеним Кабінетом міністрів України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у контрагента позивача Золотоніської школи наявна ліцензія на надання послуг з навчання; послуги, що надавалися позивачу передбачені переліком освітніх послуг, визначеним Кабінетом міністрів України, та відповідно звільненні від оподаткування. ліцензії надання.

За таких обставин, формування позивачем податкового кредиту за такими операціями є необґрунтованим, а висновки судів попередніх інстанцій помилковими.

В той же час, суди попередніх інстанцій не визначили у резолютивній частині судових рішень в якій частині спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню із зазначенням конкретної суми нарахованих позивачу грошових зобов'язань, що суперечить вимогам до судового рішення, згідно якої резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суди не позбавлені можливості витребувати у відповідача розрахунок визначених позивачу зобов'язань за спірним рішенням із зазначенням сум донарахувань за кожним контрагентом, а у випадку необхідності застосування спеціальних знань для встановлення суми нарахування за податковим повідомленням-рішенням за певний період чи щодо певної господарської операції суд не позбавлений права призначити судову експертизу.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2011 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2013 у справі №2а-9114/09/1570 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв