Ухвала суду № 58405542, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

31.05.2016 № К/800/53530/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «СТАНДАРТ» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 у справі №804/1211/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «СТАНДАРТ»доДержавної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «СТАНДАРТ» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області форми «Р» від 22.12.2014 №0005192204 на загальну суму 205716,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій, яким визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ НВП «Стандарт», за результатами якої складено акт перевірки від 02.12.2014 №3440/2204/25513947 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ НВП «СТАНДАРТ» щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «ПРОГРЕС РЕСУРС ГРУП», ТОВ «ЮНІТ ІНВЕСТ» , ТОВ «ДІЛМАКС ТРЕЙД», за період серпень 2014 року, згідно висновків якого позивачем порушено п.198.1, п.198.2, п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого в серпні 2014 року занижено податок на додану вартість в розмірі 137144,00 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22.12.2014 №0005192204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 205716,00 грн., з яких за основним платежем - 137144 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 68572 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій визнали правомірним донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, мотивувавши рішення не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами-покупцями (ТОВ «ПРОГРЕС РЕСУРС ГРУП», ТОВ «ЮНІТ ІНВЕСТ» , ТОВ «ДІЛМАКС ТРЕЙД»).

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Поруч з цим, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальниками.

З метою підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «ПРОГРЕС РЕСУРС ГРУП», ТОВ «ЮНІТ ІНВЕСТ», ТОВ «ДІЛМАКС ТРЕЙД» укладені договори на поставку товару від 27.07.2014 №27/07/1-14; від 27.07.2014 №27/07/2-14 та від 27.07.2014 №27/07/3-14.

На підтвердження фактичної реалізації умов наведених договорів та реальності здійснення господарських операцій позивач надав рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів, правомірно здійснили ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту через відсутність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірних контрагентів за вищенаведеними договорами.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно відзначили, що сама по собі наявність первинних документів (видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Зокрема, приймаючи до уваги те, що касатором за подання касаційної скарги був сплачений судовий збір в розмірі 3702,89 грн., що є меншим розміром ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», несплачена сума судового збору в розмірі 1234,29 грн. підлягає стягненню. (з розрахунку: 205716 грн. сума грошового зобов'язання х 2% ставка судового збору = 4114,32 грн., - розмір судового збору, який підлягав сплаті при звернені з позовом до суду І інстанції; 4114, 32 грн. х 120% = 4937,18 грн. судовий збір, що підлягав сплаті при зверненні з касаційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «СТАНДАРТ» відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «СТАНДАРТ» судовий збір в сумі 3702,89 (три тисячі сімсот дві грн. 89 коп.), отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 «Судовий збір» (Вищий адміністративний суд України, 075).

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош