Ухвала суду № 58405538, 01.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 року м. Київ К/800/51127/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Загородньому А.А.,

за участю представників сторін:

позивача - Кравченка Р.М.,

відповідача - Стеценко О.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2015

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015

у справі № 826/13512/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стоїк" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними і скасувати:

податкове повідомлення-рішення від 20.03.2015 № 000094222, за яким платникові збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 582 657 грн. за основним платежем та на 145 664 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 05.06.2015 № 0002842202 про збільшення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ на 722 365 грн. за основним платежем та на 180 591 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.08.2015 позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 05.06.2015 № 0002842202 скасовано в частині нарахування 10912 грн. за основним платежем та 2728 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не доведено належними засобами доказування реальності виконання операцій з придбання товару (сталі) у товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ТЕКО» (далі - ТОВ «НВП «ТЕКО»), а також провадження Товариством операцій з металобрухтом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. Постанову мотивовано тим, що операції платника із задекларованими контрагентами відображені у податковому обліку Товариства відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів; реалізація платником відходів, що утворилися в процесі власного виробництва, є операцією у рамках господарської діяльності платника.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить повністю відмовити у задоволенні позову Товариства, скасувавши оскаржувані судові акти у відповідних частинах. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що ТОВ «НВП «ТЕКО» не було учасником реальних фінансово-господарських взаємовідносин щодо переміщення та реалізації активу (металопродукції), а був залучений до паперового обігу шляхом номінального оформлення договірних правовідносин з метою одержання позивачем у справі податкових переваг. Також відповідач наголошує, що використання платником утворених з сировини відходів в операціях, звільнених від оподаткування, передбачає коригування податкового кредиту, сплаченого при придбанні відповідної частини сировини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформленої актом від 03.03.2015 № 750/26-58-22-02-17/16303872.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугували висновки Інспекції про фіктивний характер операцій з придбання Товариством сталі у ТОВ «НВП «ТЕКО», позаяк визначити джерело походження товару та прослідувати його рух від виробника до кінцевого набувача (позивача у справі) є неможливим; дійсний зміст задекларованих операцій полягав лише в документальному оформленні ланцюгового руху товару через низку недобросовісних підприємств-посередників, що дозволило платникові одержати необґрунтовану податкову вигоду у вигляді витрат та податкового кредиту з ПДВ в істотному розмірі.

Також Інспекцією зроблено висновок про протиправне невключення платником до бази оподаткування ПДВ операцій з продажу Товариством відходів чорних металів, що утворилися у процесі господарської діяльності платника як відходи виробництва із сировини (при придбанні якої позивачем було сформовано податковий кредит).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За пунктом 198.3 тієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу пункту 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. Формально складений пакет первинних документів не може бути підставою для формування даних податкового обліку.

Аналізуючи наведені в акті перевірки доводи Інспекції, суди встановили, що предметом оцінки і дослідження податкової перевірки стали, зокрема, взаємовідносини платника (покупець) та ТОВ «НВП «ТЕКО» (продавець) за однотипними договорами від 10.01.2011 № 01/10-01, від 10.12.2012 № 01/10-01 та від 04.01.2013 № 0401-1. За цими договорами продавець зобов'язався поставити на склад покупця металопродукцію.

На підтвердження реальності виконання цих операцій позивачем подано договори із специфікаціями до них, податкові накладні, прибуткові накладні, видані працівникам Товариства довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виставлені постачальником рахунки на оплату поставленого товару.

Оцінивши наведені докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 86 КАС, суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано визнав наведений пакет документів таким, що містить необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, обсяг розглядуваних операцій, їх учасників, відповідає визначеному договорами порядку оформлення цих поставок та підтверджує фактичне виконання останніх.

У той же час суд першої інстанції підтримав висновок Інспекції про те, що представлені первинні документи не дозволяють встановити порядок транспортування товару у процесі його доставки позивачеві, не містять доказів сертифікації продукції, її фактичного прийняття уповноваженими особами Товариства за кількістю та якістю.

Втім сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок. Згідно з умовами названих договорів поставок зобов'язання з перевезення товару покладалися на постачальника - ТОВ «НВП «ТЕКО», а тому позивач не був учасником правовідносин з транспортування товару; у такому разі відсутність у Товариства товарно-транспортних накладних не може спростовувати реальності виконання операцій з придбання товарів.

Доводи відповідача про непідтвердженість руху активу (сталі) по задекларованому ланцюгу постачання в силу фіктивності підприємств-посередників, які були ланками такого ланцюга, також у даному разі не спростовують реальності правовідносин між позивачем та його безпосереднім постачальником - ТОВ «НВП «ТЕКО».

Адже саме по собі формування платником даних податкового обліку за ланцюговими поставками за участю посередників не є свідченням необґрунтованості податкової вигоди, за умови дійсної економічної участі кожного з посередників у передачі активу на відповідному етапі постачання та виконання цими посередниками свого податкового обов'язку, виходячи з вартості реалізованого товару. Судам слід застосовувати податкову реституцію, визначаючи податкові наслідки виходячи з дійсного економічного змісту господарської операції та фактичних змін майнового стану її учасників, що насправді відбулися, у разі встановлення, що фактична структура поставок товару покупцеві була організована через підприємств-посередників, які фактично не були учасниками реальних фінансово-господарських взаємовідносин щодо переміщення та реалізації активу, не сплачували належні податки до бюджету, а були залучені до паперового обігу шляхом номінального оформлення договірних правовідносин.

При цьому недобросовісність платника настає у разі існування змови платника з його постачальниками по ланцюгу, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів (позивача у справі) результатів у сфері оподаткування. В інакшому випадку правовідносини між учасниками попередніх ланок поставки не можуть впливати на податкові наслідки операцій між кінцевим набувачем та його безпосереднім постачальником.

У даному разі існування відповідних обставин Інспекцією не доведено; доказів та доводів на підтвердження фактів одержання позивачем необґрунтованих податкових переваг за наслідками узгодженості дій з постачальниками по ланцюгу, які не виконували свої податкові зобов'язання, не представлено.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком апеляційного суду про те, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, що виключає законність донарахувань по цьому епізоду.

Також Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів про відсутність у Товариства обов'язку відкоригувати податковий кредит на вартість металобрухту, використаного платником в операціях, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Так, по цьому епізоду суди встановили, металосировина, у зв'язку із придбанням якої сплачені Товариством суми ПДВ відносились до податкового кредиту, була повністю залучена до виробничого процесу із виготовлення продукції позивача з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Технологічний процес такого виробництва неможливий без одержання відходів у вигляді металобрухту, операції з постачання якого відповідно до пункту 23 підрозділу 2 Перехідних положень ПК (у редакції, яка діяла до 01.01.2014) були звільнені від оподаткування ПДВ.

Реалізовуваний Товариством металобрухт не придбавався з метою його використання у неоподатковуваних операціях, що позбавляє платника права на включення сум податку до податкового кредиту. Також зазначені відходи власного виробництва позивача не можуть кваліфікуватись як наведений у пункту 199.1 статті 199 ПК товар, який був придбаний чи виготовлений платником і частково використовувався ним у неоподатковуваних операціях, що за правилами цієї норми передбачає перерозподіл податкового кредиту.

Тому немає підстав для зменшення Товариством як податкового кредиту, сформованого внаслідок придбання металосировини, так і податкового кредиту звітного періоду, в якому реалізовані відходи від її переробки (металобрухт), на суму ПДВ, розраховану із вартості цього металобрухту.

Тим більш, що пунктом 199.6 статті 199 ПК прямо передбачено, що правила цієї статті не застосовуються та податковий кредит не зменшується в разі постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки, плавлення товарів (сировини, матеріалів, заготовок тощо) на виробництві, будівництві, розібранні (демонтажу) ліквідованих основних фондів та інших подібних операцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу прийняття оскаржуваної постанови.

Норми права при вирішенні спору застосовані апеляційним судом правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судового рішення, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2015 у справі № 826/13512/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько