Ухвала суду № 58405526, 31.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

31.05.2016 № К/800/3702/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постановуДонецького окружного адміністративного суду від 28.09.2015 та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 у справі № 805/3515/15-аза позовомМаріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_1простягнення податкового боргу,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015, позовні вимоги Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з розрахункових рахунків відповідача на користь місцевого бюджету заборгованість з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 13362 грн. 32 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок несплати узгодженого податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за відповідачем обліковується податковий борг у розмірі - 13362 грн. 32 коп., у тому числі основний платіж 11926 грн. 61 коп. та пеня - 1435 грн. 71 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати з фізичних осіб є такими, що підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджується безперервне існування у відповідача податкового боргу, а заходи, прийняті контролюючим органом (прийняття податкової вимоги) не призвели до його погашення.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 95.1. статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи 02.12.2014 Маріупольською об'єднаною держаною податковою інспекцією сформована та направлена відповідачу податкова вимога форми "Ф" № 5931-25, яка отримана ним 24.12.2014.

23.02.2015 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до податкового органу подано податкову декларацію з плати за землю, у відповідності до якої визначено щомісячну суму орендної плати за землю на рік у розмірі 4167 грн. 60 коп.

Відповідно до облікової картки наявної в матеріалах справи (арк. 40-45), за відповідачем обліковується заборгованість з орендної плати з фізичних осіб та станом на 28.09.2015 податковий борг складає 13362 грн. 32 коп., з яких недоїмка 11926 грн. 61 коп. та пеня 1435 грн. 71 коп. (арк. справи 40-45).

В порушення вищевказаних вимог Податкового кодексу України відповідач, у строки визначені законодавством, не сплатив узгоджену суму податкового зобов'язання, а тому суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Крім того, судом попередньої інстанції правомірно зазначено про безпідставність посилань відповідача на статтю 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", як на підставу звільнення його від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Так, 02.09.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який набув чинності 15.10.2014.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014.

30.10.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р до зазначених пунктів належить місто Маріуполь.

Відповідно до статті 6 Закону "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Разом з тим, статтею 10 вказаного закону закріплено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно з пунктом 6.2 розділу 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Пункт 6.5 зазначеного Регламенту, встановлює, що тягар доказування настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) покладений на заявника.

Отже, платники земельного податку, які перебувають на обліку у фіскальних органах та знаходяться на територіях, визначених переліком населених пунктів, де проводиться антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на цей період звільняються від своїх обов'язків, зокрема, щодо сплати орендної плати виключно на підставі сертифікату Торгово-промислової палати України. В свою чергу, для отримання якого, зобов'язані надати докази настання вказаних форс-мажорних обставин та документи, що це підтверджують.

Проте, в матеріалах справи відсутній вказаний сертифікат та будь-які докази звернення скаржника до Торгово-промислової палати України або регіональної торгово-промислової палати з цього приводу.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, при зверненні до Вищого адміністративного суду України з даною касаційною скаргою, відповідачем сплачено судовий збір в розмірі - 1653 грн. 60 коп.

Разом з тим, пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції з позовною заявою у даній справі, ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру була встановлена у розмірі - 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" мінімальна заробітна плата з 01.01.2015 становила у місячному розмірі - 1218 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, частина несплаченої суми судового збору за подання даної касаційної скарги в розмірі - 538 грн. 80 коп. підлягає стягненню з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір в сумі 583 грн. 80 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 «Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)».

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П. Юрченко Судді Г.К. Голубєва М.В. Сірош