Ухвала суду № 58405363, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/46638/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Валявська О.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 р.

у справі № 811/2424/13-а

за позовом приватного акціонерного товариства «Креатив»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року приватне акціонерне товариство «Креатив» (далі - позивач, ПрАТ «Креатив») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.04.2013 р. № 0000170154 в частині щодо суми зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 4 592 968,16 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 р., адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 18.02.2013 р. по 25.03.2013 р., на підставі направлень від 18.02.2013 р. № 192, № 193, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, пунктів 3, 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1238 «Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку» та відповідно до наказу від 15.02.2013 р. № 324, посадовими особами Кіровоградська ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПрАТ «Креатив» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 30 239 189 грн., відображеного в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2012 р. (вх. № 9080684231 від 20.12.2012 р.) з урахуванням уточнюючих розрахунків за листопад 2012 року (вх. № 9000010252 від 03.01.2013 р.; вх. № 900940011 від 17.01.2013 р.) та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 51 611 193 грн., відображеного в податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року (вх. № 9085657574 від 21.01.2013 р.) з урахуванням уточнюючого розрахунку за грудень 2012 року (вх. № 9002457760 від 27.01.2013 р.; вх. № 9004541567 від 06.02.2013 р.), за результатами якої складено акт від 01.04.2013 р. № 208/15-4/31146251 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.1, 198.2, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201, пункту 15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість (р. 19) за листопад 2012 року в сумі 875 824 грн. та за грудень 2012 року в сумі 3 758 314 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.04.2013 р. № 0000170154, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 634 138 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 01.04.2013 р. № 208/15-4/31146251, підставою для зменшення позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ФГ «Врожай 2012», ТОВ «СТВП «Макош», МП «Квадро», ТОВ «Кримський», ТОВ «Віконні системи», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з цими контрагентами були укладені без мети настання реальних наслідків обумовлених ними.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що матеріалами справи підтверджується виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особами, які були зареєстровані платниками податку на додану вартість, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ПрАТ «Креатив», підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 р. у справі № 811/2424/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко