Ухвала суду № 58405348, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" червня 2016 р. м. Київ К/800/31626/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 року

у справі № 804/4382/14

за позовом приватного підприємства «Максимум» (далі - позивач, ПП «Максимум»)

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Максимум» звернулось у березні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2014 року № 0000262201 та № 0000272201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 13.03.2014 року № 0000262201 повністю та № 0000272201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 9634,61 гривні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 283/97-ВР (далі - Закон № 283/97-ВР); п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, результати якої оформлено актом від 06.02.2014 року № 273/221/30011121, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 27 778,00 гривень; п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на загальну суму 962 218,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.03.2014 року: № 0000262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 962 218,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 50 382,00 гривні; № 0000272201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 27 778,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1,00 гривня.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що акт перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідає приписам законодавства, зокрема не містить посилань на конкретні первинні документи із зазначенням їх дати та номеру, на підставі яких встановлені порушення податкового законодавства, до акту не додані пояснення посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про неможливість встановити обставини, які стали підставою для збільшення суми грошового зобов'язання.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина ухвали апеляційного суду повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, обмежились лише безпосереднім дослідженням висновків акту перевірки, не дослідивши суті порушень податкового законодавства, що слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, які є предметом у справі, що розглядається.

Крім того, судам варто мати на увазі, що акт перевірки як носій доказової інформації не повинен розцінюватися як єдиний або виключний доказ наявності податкового правопорушення, виявленого за результатами спірної перевірки. Натомість основними доказами є первинні документи, що складені за результатами відповідних господарських операцій, показання свідків та інші належні та допустимі докази, як ті, на які є посилання в акті спірної перевірки, так і ті, що надані сторонами або витребувані судом на виконання приписів ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного з'ясування обставин справи.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Посилання судів на те, що відповідачем в акті перевірки порушення позивачем податкового законодавства наведені опосередковано, що з акту перевірки неможливо встановити обставини, які стали підставою для збільшення суми грошового зобов'язання, підлягає відхиленню, оскільки обставини, які слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень повинні встановлюватись судами під час розгляду спору на підставі дослідження належних та допустимих доказів, а не сторонами у справі, зокрема відповідачем.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, встановити обставини, викладені в акті перевірки в якості податкового правопорушення, яке стало підставою для прийняття спірних рішень, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 року у справі № 804/4382/14 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько