Ухвала суду № 58405138, 15.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/26974/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів та Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 року

у справі № 2а-2966/12/1370 (9104/179192/12)

за позовом державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» (далі - позивач, ДП «Львівський бронетанковий завод»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Львівський бронетанковий завод» звернулось у квітні 2012 року до суду з позовом до СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.11.2011 року № 0000860804/22092.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2012 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.11.2011 року № 0000860804/22092 в частині зменшення податкового кредиту за липень 2011 року на 162 824,00 гривні. В решті позовних вимог відмолено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції інстанцій в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.10.2012 року. Посилається на порушення судом норм матеріального права.

Також, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направити справу в цій частині на новий розгляд. Посилається порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції замінено первинного відповідача правонаступником у зв'язку із реорганізацією Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленої на розрахунковий рахунок за липень 2011 року, результати якої оформлено актом від 26.10.2011 року № 1245/08-04/07985602, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема, відсутні докази перевезення (транспортування) товарів від постачальників, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту за липень 2011 року в розмірі 162 824,00 гривні та залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 2 768 058,74 гривень, а також завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2011 року у розмірі 531 020,00 гривень.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.11.2011 року № 0000860804/22092, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 930 882,74 гривні.

Як вбачається з матеріалів акту перевірки, наведені висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що господарські операції підприємства з ТОВ «Львів-Авто», ТОВ «Драмторг», ТОВ «ОЛТО», ТОВ «Джипіем. Східно-Українська промислова група», ПП «Вольта», ТОВ «Метал Холдинг Львів», ПП НВП «Енерго-Ефект», ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК», ПП «Гарантспецбуд», ТОВ «Оріон ЛТД», ПП «Елтехніка» мають ознаки сумнівності, оскільки відсутні докази їх фактичної можливості здійснювати підприємницьку діяльність, тобто в силу положень п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначені угоди є нікчемними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено реального здійснення спірних господарських операцій позивача із вказаними контрагентами-постачальниками, зокрема, первинні документи за такими не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

За змістом п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абз. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Положеннями п. 200.3 ст. 200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу положень п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 1.2 п. 1 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №1 68/704 (далі - Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення № 88 визначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як встановлено у ході розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, протягом 2011 року позивач (покупець/замовник) мав господарські правовідносини: за договорами поставки товарів з ТОВ «Львів-Авто» (постачальник), ТОВ «Драмторг» (постачальник), ТОВ «ОЛТО» (постачальник), ТОВ «Джипіем. Східно-Українська промислова група» (постачальник), ПП «Вольта» (постачальник), ПП НВП «Енерго-Ефект» (постачальник), ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК» (постачальник), ТОВ «Оріон ЛТД» (постачальник), ПП «Елтехніка» (постачальник); за договором купівлі-продажу з ТОВ «Метал Холдинг Львів» (продавець); за договором підряду з ПП «Гарантспецбуд» (підрядник).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичного отримання товарів, робіт позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, специфікацій до договорів, додатків до договорів, податкових та видаткових накладних, платіжних доручень, карток складського обліку матеріалів, акту прийому-передачі основних засобів, інвентарної картки обліку основних засобів, договірних цін, локального кошторису, підсумкових відомостей ресурсів, розрахунку загальновиробничих витрат, відомостей трудомісткості і заробітної плати, зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми № КБ-3), актів приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в).

Як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи не було висловлено зауважень до оформлення вищезгаданих первинних документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій щодо придбання товарів та робіт, з метою використання таких в межах господарської діяльності підприємства, а тому податковим органом безпідставно зменшено податковий кредит за липень 2011 року в розмірі 162 824,00 гривні.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включено підприємством до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації) у розмірі 2 768 058,74 гривень, складається із завищеного від'ємного значення за попередні періоди встановленого в ході проведення податкових перевірок та завищеного від'ємного значення за поточний податковий період.

Тобто, залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24 декларації) на суму 2 7680 58,74 гривень утворився за наростаючим підсумком, в тому числі за наслідками проведення податкових перевірок позивача за попередні періоди, що підтверджується актами № 927/08-04/07985602 від 12.08.2012 року та № 1064/08-04/07985602 від 19.09.2011 року документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленої на розрахунковий рахунок за травень та червень 2011 року та прийнятими за їх наслідками податковими повідомленнями-рішеннями № 0000580804/16615 від 22.08.2011 року, № 0000690804/19127 від 30.09.2011 року, які на час прийняття оскаржуваного рішення були чинними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000860804/22092 від 08.11.2011 року в частині зменшення податкового кредиту липень за 2011 року на 162 824,00 гривні є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів та Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» - відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2015 року у справі № 2а-2966/12/1370 (9104/179192/12) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько