Ухвала суду № 58405020, 09.06.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/129/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк О.П.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

09 червня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Ватаманюка Р.В. Мельник-Томенко Ж. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дністер-Спецгідроенергомонтаж" на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дністер-Спецгідроенергомонтаж" до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

22.02.2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Дністер-Спецгідроенергомонтаж" (ТОВ"Дністер-Спецгідроенергомонтаж") звернулося до суду з позовом до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі Сокирянська ОДПІ), про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.01.2016 року № НОМЕР_1.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.04.2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції-без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

На підставі направлення від 17.12.2015 року № 164, посадовими особами Сокирянської ОДПІ було проведено документальну позапланову перевірку, за результатами якої 30 грудня 2015 року складено акт №482/2200/31015986 від 30.12.2015 року та встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1,п.201.7 ст.201 Подактового кодексу України.

На підставі Акту перевірки Сокирянською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми Р №0000052200 від 29.01.2016 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на 74695,50 грн, в тому числі: за основним платежем - 49797,00 грн. та за штрафними санкціями 24898,50 грн.

ТОВ"Дністер-Спецгідроенергомонтаж", не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням оскаржило його в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, мотивувавши рішення непідтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ "Проф ОСОБА_2".

Колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції по суті спору з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобовязань платник податку зобовязаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Положеннями пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідні положення ПК України ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 року (далі Закон № 996-ХІV), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що платник податку має право формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

З метою підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Як встановлено судом першої інстанції, 23 травня 2014 року між ТОВ Проф ОСОБА_2 (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу №11-2014/ДС (далі Договір).

Так, відповідно до умов Договору, продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві матеріали, далі - товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього Продавцю обумовлену даним Договором суму (пункт 1.1. Договору).

Продавець зобов'язаний передати товар Покупцеві в день підписання видаткової накладної (пункт 2.1. Договору).

Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання видаткової накладної (пункт 2.2. Договору).

Передача-прийом товару проводиться за місцем знаходження продавця представниками ОСОБА_1, повноваження яких підтверджені належним чином оформленими довіреностями (пункт 2.3. Договору).

Якість товару, який передається Покупцеві, повинна відповідати технічним вимогам пред'явленим Покупцем в заявці на поставку Товару, а також вимогам Державних стандартів (ДСТУ), або Технічним умовам (ТУ), які діють на території України, що підтверджуються паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності (для Товару, який підлягає сертифікації) (пункт 2.4. Договору).

Кількість товару, що передається Покупцеві, повідомлення про готовність прийняти товар вказують в заявці Покупця (пункт 2.5. Договору).

Загальна кількість Товару, що передається покупцеві за даним договором визначається на підставі фактичного обсягу переданого товару (пункт 2.6. Договору).

Прийом товару за якістю проводиться відповідно до даних паспорту якості виробника та/або сертифікату відповідності (пункт 2.7. Договору).

Прийом товару за кількістю проводиться відповідно до даних видаткової накладної (пункт 2.8. Договору).

Датою передачі товару вважається дата, вказана у видаткових накладних (пункт 2.9. Договору).

Всі претензії до упаковки, кількості та асортименту товару приймаються Продавцем до моменту передачі товару Покупцеві та підписання ним видаткової накладної (пункт 2.11. Договору).

Ціна товару остаточно узгоджується та вказується Сторонами у видатковій накладній. Зміна остаточно узгодженої ціни товару після його передачі Покупцеві не допускається (пункт 3.2. Договору).

Покупець зобов'язується оплатити вартість товару шляхом внесення на розрахунковий рахунок Продавця суми, вказаної у виставленому Продавцем рахунку до поставки товару (пункт 3.5.Договору).

Проте, як вірно зауважено судом першої інстанцій в Договорі не визначено такі істотні умови як порядок перевезення товару від продавця покупцю та не ідентифіковано, який саме товар передається у власність ТОВ "Дністер-Спецгідроенергомонтаж".

Також, як встановлено судом першої інстанції, у видаткових накладних № РН-0000091 від 26.05.2014 року, № РН-0000092 від 27.05.2014 року, № РН-0000093 від 28.05.2014 року, № РН-0000094 від 29.05.2014 року, № РН-0000095 від 30.05.2014 року вказано, що товар отримав ОСОБА_3 (директор ТОВ Дністер-Спецгідроенергомонтаж) за довіреністю від 29 травня 2014 року №60, тобто передача товару передувала видачі довіреності на право його отримання.

Таким чином, ОСОБА_3 не міг отримати товар, зазначений у видаткових накладних за 26, 27 та 28 травня 2014 року.

Щодо здійснення позивачем оплати за товар, то відповідно до умов Договору Покупець зобов'язується оплатити вартість товару шляхом внесення на розрахунковий рахунок Продавця суми, вказаної у виставленому Продавцем рахунку до поставки товару.

Між тим, позивач здійснив оплату не до поставки товару (26 травня 2014 року, 27 травня 2014 року, 28 травня 2014 року, 29 травня 2014 року, 30 травня 2014 року), а лише 08 липня 2014 року.

Також за умовами Договору якість товару, який передається Покупцеві, якість товару, який передається Покупцеві, повинна відповідати технічним вимогам пред'явленим Покупцем в заявці на поставку Товару, а також вимогам Державних стандартів (ДСТУ), або Технічним умовам (ТУ), які діють на території України, що підтверджуються паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності; прийом товару за якістю проводиться відповідно до даних паспорту якості виробника та/або сертифікату відповідності.

Проте, позивачем ні в ході проведення відповідачем перевірки, ні суду не було надано первинних документів бухгалтерського обліку стосовно транспортування та перевезення товарно-матеріальних цінностей придбаних у ТОВ Проф ОСОБА_2 в травні 2014 року, а саме: табелі робочого часу водіїв; довіреності вантажоодержувачів; акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей; супровідні документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставлялася (паспорти якості, сертифікати відповідності, специфікації).

Також в матеріалах справи відсутні докази, про те, що придбані за Договором товари пов'язані із господарською діяльністю платника податку.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаного у контрагента товару, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що сама по собі наявність первинних документів (видаткових та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також недоведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

При цьому, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що податкові накладні надані позивачем, не можна вважати належно оформленими документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг тільки через відсутність їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції, сума зазначеного в них податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, а відтак вони не підлягають включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Проте, колегія суддів вважає, що надання невірної оцінки вищевказаному доказу на суть постановленого рішення не впливає.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198, частини 1 статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 200 200 КАС України, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дністер-Спецгідроенергомонтаж" залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5