Ухвала суду № 58404935, 02.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Київ К/800/38690/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобинський переробний завод» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобинський переробний завод» (далі - позивач, ТОВ «Глобинський переробний завод») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ) № 0001332202/821 від 04.03.2015 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Крім того, згідно актів про неможливість проведення зустрічної звірки, контрагенти позивача по ланцюгу постачання не знаходяться за місцем обліку, що свідчить про безтоварність господарських операцій.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ТОВ «Глобинський переробний завод» зареєстроване як юридична особа 15.10.1999 року, ідентифікаційний код 30547403, а також як платник ПДВ, що підтверджується свідоцтвом № 200035563.

З 27.10.2014 року по 07.11.2014 року посадовими особами відповідача проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Глобинський переробний завод» з питань взаємовідносин з ТОВ «Гранд Ішим» за липень 2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 2683/16-03-22-02-12/30547403 від 13.11.2014 року, в якому відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.4, п.198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за липень 2014 року на суму 226161,41 грн.

На підставі акту перевірки, з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 20.02.2015 року № 150/10/16-31-10-04-11 про результати розгляду скарги, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001332202/821 від 04.03.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 282701,76 грн., в тому числі 226161,41 грн. - за основним платежем, 56540,35 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 23.04.2015 року № 8552/6/99-99-10-01-01-25 про результати розгляду скарги зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Гранд Ішим».

04.07.2014 року між позивачем та ТОВ «Гранд Ішим» укладено договір поставки № 13/07/2014-С, відповідно до якого ТОВ «Гранд Ішим» (постачальник) зобов'язувався поставити у власність ТОВ «Глобинський переробний завод» (покупець), який у свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити, товар: сою врожаю 2013 року насипом.

Згідно із додатками № 1, № 2 до договору поставки від 04.07.2014 року та 09.07.2014 року, які є невід'ємною частиною договору, сторони домовилися щодо поставки двох партій сої у кількості 100 тон (+/- 10%) кожна на умовах DAP (поставка до місця призначення ТОВ «Глобинський переробний» завод, що знаходиться за адресою м. Глобине, вул. Карла Маркса, 203).

Факт виконання сторонами умов вищезазначених договірних відносин підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними № 607 від 08.07.2014 року, № 733 від 13.07.2014 року, № 704 від 09.07.2014 року, № 717 від 10.07.2014 року.

На підтвердження факту отримання від ТОВ «Гранд Ішим» зазначеного вище товару позивач надав копії податкових накладних № 83 від 08.07.2014 року, № 84 від 09.07.2014 року, № 93 від 10.07.2014 року, № 108 від 13.07.2014 року на загальну суму 1356968,41 грн., в тому числі ПДВ 226161,41 грн.

За умовами договору № 13/07/2014-С від 04.07.2014 року, додатків № 1, № 2 поставка товару здійснюється постачальником (пункт 5.1. договору) на умовах DAP (поставка до місця призначення ТОВ «Глобинський переробний завод», що знаходиться за адресою м. Глобине, вул. Карла Маркса, 203) Інкотермс 2010 (пункт 2 додатків).

Згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати за умовами поставки DAP Інкотермс 2010 - Delivered At Point (поставка у пункті найменування місця призначення) на продавця покладаються зобов'язання нести усі витрати і ризики, пов'язані із транспортуванням товару до місця призначення.

Факт транспортування товару від ТОВ «Гранд Ішим» до позивача підтверджено товарно-транспортними накладними.

Позивач здійснював оплату за отримані послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент ТОВ «Гранд Ішим» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Гранд Ішим», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача.

Крім того, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на акт неможливості проведення звірки контрагента позивача та контрагентів по ланцюгу постачання, яким встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин юридичні особи не були позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори, були належним чином зареєстровані.

Також, відповідачем не доведено, що укладені між позивачем та ТОВ «Гранд Ішим» договори і первинні бухгалтерські документи до них підписані не уповноваженими на те особами.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

При цьому, відповідачем не доведено, що контрагенту позивача визначались суми податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2015 року у справі № 816/1528/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко