Ухвала суду № 58404298, 16.06.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № зз826/23111/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

16 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів Гудзь О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України, Прокуратури Одеської області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Одеської області про визнання наказу протиправним та скасування наказу, поновлення на робот,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Одеської області, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №36дк від 22.09.15 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності";

поновити ОСОБА_4 на посаді заступника прокурора Одеської області;

стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.09.2015 по день поновлення його на посаді;

допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді заступника прокурора Одеської області, а також стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи такі вимоги, позивач послався на те, що його було звільнено у період перебування на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності, а це, у свою чергу, унеможливлює розірвання трудового договору на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України (прогул без поважних причин).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року позов задоволено.

Відповідачі із таким рішенням не погодилися, у поданих ними апеляційних скаргах просять скасувати назване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача, при цьому вказують на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивачем подано письмові заперечення на апеляційні скарги, у яких ОСОБА_4 просить залишити скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У судовому засіданні представник відповідачів апеляційні скарги підтримав та просив їх задовольнити, у свою чергу, представник позивача заперечувала проти їх задоволення та просила суд апеляційної інстанції залишити оскаржувану постанову Окружного адміністративного суду міста Києва без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом установлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 20.11.2014 №1622 к, ОСОБА_4 призначено на посаду заступника прокурора Одеської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши в порядку переведення з посади начальника управління правозахисної діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

20.04.2015 позивач повідомив прокуратуру Одеської області про те, що перебуває на лікарняному і лікарняний лист надасть після закінчення лікування.

19.08.2015 ОСОБА_4, вийшовши з лікарняного, приступив до виконання службових обов'язків в прокуратурі Одеської області, про що повідомив в телефонному режимі відділ роботи з кадрами прокуратуру області та подав рапорт до канцелярії про те, що він приступив до виконання службових обов'язків.

20.08.2015 позивач подав заяву про те, що буде продовжувати лікування, вказавши, що листки непрацездатності надасть після виходу із лікарняного.

Наказом Генеральної прокуратури України від 22.09.2015 № 36дк ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури, керуючись ст. 8, п. 5 ст. 9, ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України (прогул без поважних причин).

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивача було неправомірно звільнено у період його тимчасової непрацездатності, яка при цьому тривала менше чотирьох місяців, що підтверджено належними доказами, тому, за висновком суду, оскаржуваний наказ Генеральної прокуратури України підлягає скасуванню із поновленням позивача на посаді та стягненням на його користь коштів за час вимушеного прогулу.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 462 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у чинній на час звільнення позивача редакції) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 462 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у випадку притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1796-XII дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Відповідно до п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України звільнення віднесене до дисциплінарних стягнень.

За правилами ч. 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Відповідно до п. 4 та 5 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

В силу імперативних приписів ч. 3 ст. 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_4 починаючи з 20.04.2015 (про що позивачем було повідомлено прокуратуру Одеської області) до 18.08.2015 перебував на лікуванні у клінічних закладах міста Одеси та міста Києва.

Підпунктами 1.1, 1.3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196 (зі змінами), визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах.

Наразі факт тимчасової непрацездатності позивача у названий період з 20.04.2015 до 18.08.2015 підтверджується листками непрацездатності, копії яких містяться у матеріалах справи:

АГЕ № 171766 від 08.05.2015 (період непрацездатності: з 28.04.2015 до 08.05.2015);

АГГ № 740384 від 15.05.2015 (період непрацездатності: з 12.05.2015 до 15.05.2015);

АГЕ № 168952 від 27.05.2015 (період непрацездатності: з 18.05.2015 до 27.05.2015);

АГГ № 740392 від 05.06.2015 (період непрацездатності: з 28.05.2015 до 05.06.2015);

АГГ № 747211 від 19.06.2015 (період непрацездатності: з 05.06.2015 до 19.06.2015);

АГЕ № 466595 від 24.07.2015 (період непрацездатності: з 06.07.2015 до 10.07.2015, з 11.07.2015 до 15.07.2015, з 16.07.2015 до 24.07.2015);

АГЗ №146362 від 14.08.2015 (період непрацездатності: з 27.07.2015 до 31.07.2015, з 01.08.2015 до 05.08.2015, з 06.08.2015 до 10.08.2015, з 11.08.2015 до 14.08.2015);

АГЗ № 147053 від 18.08.2015 (період непрацездатності: з 15.08.2015 до 18.08.2015), а також випискою із медичної картки амбулаторного хворого від 03.07.2015 (за період з 22.06.2015 до 03.07.2015).

З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2015 ОСОБА_4 приступив до виконання службових обов'язків в прокуратурі Одеської області, про що подав відповідний рапорт.

20.08.2015 ОСОБА_4 повідомив відділ кадрів прокуратури Одеської області про продовження ним лікування.

Сторонами ця обставина не оспорюється, крім того про це вказано зокрема в оскаржуваному наказі ГПУ.

На підтвердження обставин перебування позивача на лікарняному у період з 20.08.2015 до 26.09.2015 останній надав копії листків непрацездатності

серії АГЧ № 441493 від 20.08.2015 (період непрацездатності: з 20.08.2015 до 24.08.2015, з 25.08.2015 до 28.08.2015);

серії АГЧ № 468237 від 31.08.2015 (період непрацездатності: з 31.08.2015 до 04.09.2015, з 05.09.2015 до 09.09.2015, з 10.09.2015 до 19.09.2015 та з 20.09.2015 до 25.09.2015).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач повідомляв обласну прокуратуру про перебування його на лікарняному, а також про те, що надасть документи, які засвідчують його тимчасову непрацездатність після одужання, при цьому відповідач не заперечує факту його обізнаності про ці обставини.

Зокрема, як вбачається із наявних у справі копій рапортів та доповідних записок (а.с. 49-52), складених посадовими особами прокуратури Одеської області, позивач листки непрацездатності не надавав, зазначав про те, що перебуває на лікарняному, а листки непрацездатності надасть після одужання.

Наказом Генеральної прокуратури України від 22.09.2015 № 36дк ОСОБА_4 притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення із займаної посади та з органів прокуратури на підставі п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України (прогул без поважних причин)..

Враховуючи, що у день прийняття наказу 22.09.2015, а також у періоди, які визнані у спірному наказі як вчинення позивачем прогулу без поважних причин (з 28.04.2015 до 18.08.2015 і з 20.08.2015 до 22.09.2015), останній перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджено наявними у справі доказами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ прийнято із недотриманням норм чинного законодавства, а тому останній підлягає скасуванню.

Також матеріалами справи підтверджується, що всі наведені листки непрацездатності були надані позивачем на адресу відповідача та отримані прокуратурою Одеської області 21.10.2015.

Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника відносно того, що на день видачі наказу про звільнення 22.09.2015 позивачем не надавалися відповідачеві будь-які документи на підтвердження поважності причин його відсутності на роботі з 28.04.2015 до 18.08.2015 і з 20.08.2015 до 22.09.2015, оскільки, як було встановлено, позивач повідомляв обласну прокуратуру про те, що перебуває на лікарняному, а підтверджуючі документи надасть після виходу на роботу. Ці обставини підтверджують в тому числі і апелянти у своїх скаргах.

Також, ГПУ у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що позивачем не було доведено поважності причин його відсутності на роботі у період з 20.08.2015 до 22.09.2015, що свідчить про вчинення ним прогулу.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що позивачем було надано на адресу прокуратури Одеської області та отримано нею 21.10.2015 у тому числі листки, у тому числі серії АГЧ № 441493 від 20.08.2015 та серії АГЧ № 468237 від 31.08.2015, відповідно до яких ОСОБА_4 у названий період (з 20.08.2015 до 22.09.2015) також перебував у стані тимчасової непрацездатності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, обґрунтованість видачі вказаних л/н була, за ініціативою відповідача, перевірена Київським міським відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, яке листом від 06.11.2015 № 4349-08 повідомило прокуратуру Одеської області про те, що аналіз записів у первинній медичній документації підтвердив звернення ОСОБА_4 з приводу загального захворювання до відповідних медичних закладів.

Копія вказаного листа надавалася суду першої інстанції при вирішенні ним спору.

У судовому засіданні представник відповідачів зауважив, що перебування позивача на лікарняному у період з 22.06.2015 до 03.07.2015 не підтверджений, оскільки на обґрунтування цих обставин позивачем надано лише виписку із медичної картки амбулаторного хворого від 03.07.2015.

З цього приводу, судова колегія прийшла до висновку, що, як вбачається із вище згаданої виписки із медичної картки амбулаторного хворого від 03.07.2015, позивачеві було надано листок непрацездатності №146208 із вказанням періоду непрацездатності хворого з 22.06.2015 до 03.07.2015.

В силу частин 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наразі відповідачами не спростовано належності наданих позивачем доказів, водночас власної позиції щодо правомірності оскаржуваного рішення належними доказами не підтверджено.

У свою чергу, прокуратура Одеської області у власній скарзі звертає увагу на те, що листки непрацездатності були отримані нею лише 21.10.2015, проте колегія суддів вважає, що такі доводи не спростовують обставин перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності у відповідні періоди, а також того, що на день прийняття наказу про звільнення позивач все ще перебував у такому стані, що виключало можливість його звільнення.

Судом також встановлено, що прокуратурою Одеської області службове розслідування стосовно позивача щодо ненадання лікарняних листків та неявки на роботу не проводилося, висновок за результатами відповідно не складався.

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що саме по собі порушення лікарями порядку видачі листки непрацездатності №171766 з 28.04.2015 до 08.05.2015; №168952 з 18.05.2015 до 27.05.2015 не може свідчити про необґрунтованість видачі листків непрацездатності, так як підставою для його видачі є встановлення факту непрацездатності особи. Водночас, відповідно до п. 8.3 Інструкції № 455 за порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян відповідальність згідно із законодавством України несуть лікарі. Судом установлено, що на час вирішення спору відносно лікарів, якими видано листки непрацездатності, службове розслідування не проведено, до дисциплінарної відповідальності не притягувались, кримінальні провадження за даними фактами не реєструвались, що свідчить про законність отримання лікарняних листів позивачем та надання їх за місцем роботи.

Поряд із цим, суд визнав безпідставним посилання відповідачів на лист Виконавчої дирекції Одеського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності № 109-01-14-1303 від 06.11.2015, оскільки в останньому не наведено підстав необґрунтованості видачі та заповнення листків непрацездатності, виданих позивачу.

Колегія суддів враховує, що апелянти у поданих ними скаргах не оскаржують наведені висновки Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що при апеляційному перегляді справи не було встановлено порушень місцевим судом вимог законодавства, судова колегія не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Оскільки під час вирішення даного спору було установлено протиправність наказу про звільнення позивача, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову також і у частині поновлення ОСОБА_4 на посаді з 22.09.2015 та стягнення на його користь коштів за час вимушеного прогулу.

Судом установлено, що згідно із довідки прокуратури Одеської області № 18-169 вих. 15 від 09.11.2015 середня заробітна плата ОСОБА_4, за останні 2 календарні місяці роботи (липень, серпень) складає - 25252,61 грн., середньоденна заробітна плата становить - 1174,54 грн.

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача дорівнює 132. Відповідно середній заробіток ОСОБА_4 за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2015 року по 28 березня 2016 року складає 155039,28 грн.

Відповідно до п.2 та п.3 ч. 1 ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, суд правильно зауважив, що постанова суду в частині поновлення позивача на посаді заступника Одеської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачами не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційні скарги Генеральної прокуратури України, Прокуратури Одеської області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Одеської області про визнання наказу протиправним та скасування наказу, поновлення на робот - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 17 червня 2016 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.