Ухвала суду № 58403953, 16.06.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року справа №805/550/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Василенко Л.А.

Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 р. у справі № 805/550/16-а за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі № 805/550/16-а в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку - відмовлено. (арк.справи 56-60)

Позивач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. (арк.справи 61-63).

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами пункту 1 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданого Ворошиловським РВ Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області 05 травня 2011 року (арк.справи 5-7).

Постановою Верховної Ради України від 09 липня 2003 року № 1072-IV "Про обрання суддів" ОСОБА_3 обрано на посаду судді апеляційного суду Донецької області безстроково (арк.справи 23-25).

30 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді апеляційного суду Донецької області у відставку, про що свідчать опис вкладення до цінного листа та фіскальний чек від 30 вересня 2014 року (арк.справи 17).

Листом від 01 березня 2016 року № 2963/0/9-16 Вища рада юстиції повідомила, що заява позивача про звільнення з посади судді апеляційного суду Донецької області у відставку від 30 вересня 2014 року із долученими до неї документами надійшла до Вищої ради юстиції 06 жовтня 2014 року та зареєстрована за вхідним № 383/0/6-14 (арк.справи 16).

15 липня 2015 року, розглянувши заяву і додані матеріали про звільнення ОСОБА_3 з посади судді апеляційного суду Донецької області та висновок секції, Вища рада юстиції прийняла рішення № 190/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді апеляційного суду Донецької області у зв'язку з подання заяви про відставку".

Рішення Вищої ради юстиції мотивовано тим, що ОСОБА_3 з травня 1993 року до липня 2015 року обіймав посаду судді апеляційного суду Донецької області, Верховною Радою України 09 липня 2003 року обраний безстроково суддею цього суду.

06 жовтня 2014 року до Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_3 від 30 вересня 2014 року про звільнення у відставку. Суддя має достатній для відставки стаж, встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

На підставі викладеного Вища рада юстиції, керуючись пунктом 9 частини п'ятої статті 126, статтею 131 Конституції України, статтями 27, 31 Закону України "Про Вищу раду юстиції", вирішила внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді апеляційного суду Донецької області у зв'язку з поданням заяви про відставку (арк.справи 31).

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VIII "Про звільнення суддів" ОСОБА_3 звільнений з посади судді апеляційного суду Донецької області у зв'язку з поданням заяви про відставку (арк.справи 26-30).

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 23 листопада 2015 року стаж роботи ОСОБА_3 становив 26 років 01 місяць 28 днів, в тому числі робота на посаді судді Усть-Камчатського районного народного суду Камчатської області з 22 вересня 1989 року до 30 квітня 1993 року (03 роки 07 місяців 08 днів) та робота на посаді судді апеляційного суду Донецької області з 03 травня 1993 року до 23 листопада 2015 року (22 роки 06 місяців 20 днів) (арк.справи 11).

Як свідчить розрахунок вихідної допомоги судді апеляційного суду Донецької області ОСОБА_3 від 05 листопада 2014 року № 43/14-вих, вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат становить 24 116,40 грн. х 10 = 241 164,00 грн. Розрахунок здійснений виходячи з розміру суддівської винагороди за жовтень 2014 року, який становив 24 116,40 грн., в тому числі оклад - 13 398,00 грн., доплата до посадового окладу за вислугу років 80% - 10 718,40 грн. (арк.справи 9).

23 листопада 2015 року на підставі заяви ОСОБА_3 та постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VIII відповідно до вимог ст.ст. 29, 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в.о. голови апеляційного суду Донецької області виданий наказ за № 391к "Про відрахування зі штату суду судді ОСОБА_3" (арк.справи 12).

Відповідно до пункту 1 цього наказу суддю ОСОБА_3 відраховано зі штату апеляційного суду Донецької області 23 листопада 2015 року у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Докази нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку суду як першій, так і апеляційній інстанції не надані.

Колегія суддів зазначає, що подані позивачем до суду першої інстанції письмові докази, а саме довідку про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 24 листопада 2015 року № 16106/15/А (арк.справи 13), подання про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 24 листопада 2015 року (арк.справи 14), рішення Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 15 грудня 2015 року № 5412/7032 про відмову в переведенні з пенсії за віком на довічне грошове утримання судді у відставці (арк.справи 15), заперечення Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя від 19 січня 2016 року № 1230/11 (арк.справи 20) суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до розгляду як такі, що не стосуються предмету доказування у справі.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно з ч. 1 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року, яка була чинною на момент звернення позивача до Вищої ради юстиції із заявою про відставку), суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року) заява про відставку подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно з ч. 4 ст. 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року) суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

На час подання позивачем заяви про відставку розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, було регламентовано ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року).

Ч. 6 ст. 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 01 травня 2014 року) було передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

На час прийняття Верховною Радою України постанови "Про звільнення суддів" від 12 листопада 2015 року № 788-VIII розгляд питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, були регламентовані положеннями ст. 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року).

Ч. 3 ст. 122 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 07 листопада 2015 року) було визначено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Таким чином, повноваження ОСОБА_3 як судді припинені з 12 листопада 2015 року, тобто з дня прийняття Верховною Радою України відповідної постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Первинною редакцією ч. 1 вказаної статті було передбачено: "Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою".

В подальшому ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI існувала у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02 грудня 2010 року № 2756-VI, яким із первинної редакції ч. 1 ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено слово "неоподатковувана".

Положення ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI з наступними змінами визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 у справі № 1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

27 березня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України".

Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VII офіційно оприлюднений у газеті "Голос України" від 31 березня 2014 року № 60-61.

На підставі пп. 1 п. 28 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ виключена ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Відповідно до п. 2 розділу IV Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ зміни, передбачені пп. 1 п. 28 розділу ІІ цього Закону набрали чинності з 01 квітня 2014 року.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27 березня 2014 року № 1166-VIІ в частині виключення ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, з 01 квітня 2014 року Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI не передбачав виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у зв'язку з виключенням ст. 136 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В абз. 1-2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (тобто станом на 12 листопада 2015 року).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу є такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на день припинення повноважень позивача як судді ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI була виключена, а інші законодавчі акти такої виплати не передбачали.

Крім того, законодавство, чинне на день подання ОСОБА_3 заяви про відставку (30 вересня 2014 року), також не передбачало виплату спірної вихідної допомоги.

З приводу доводів апеляційної скарги про те, що право на відставку у позивача виникло з моменту, з якого стаж роботи суддею досяг двадцяти років, і це право він набув задовго до подання заяви про звільнення з посади, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, суб'єктивне право на відставку позивач набув пропрацювавши на посаді судді впродовж 20 років. Разом з цим сама сутність права полягає у можливості особи вільно обирати вид та міру дозволеної поведінки.

Одразу після виникнення права на відставку позивач це право не реалізував, продовживши працювати на посаді судді апеляційного суду Донецької області.

Законодавство, чинне на момент реалізації позивачем його суб'єктивного права на відставку, яке має застосовуватись, виходячи з положень ч. 1 ст. 58 Конституції України, права та отримання ним вихідної допомоги не передбачало.

Стосовно посилання позивача на положення ст.ст. 22, 46, 64 Конституції України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з приписами ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В даному випадку відсутнє порушення ст.ст. 22, 46, 64 Конституції України, оскільки згідно з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України в абз. 6 п. 3.2. мотивувальної частини рішення від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами ч. 67 Основного Закону України.

Крім того, в постанові від 15 березня 2016 року у справі № 21-5825а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок, що втрата заявником права на отримання при виході у відставку вихідної допомоги є наслідком змін у законодавстві.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з ч. 3 ст. 11 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 адресував Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Будь-яких протиправних рішень, дій чи бездіяльності по відношенню до позивача Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області не приймало, не вчиняло та не допускало.

Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 р. у справі № 805/550/16-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 р. у справі № 805/550/16-а - залишити без змін.

Направити особам, які беруть участь у справі протягом трьох днів з моменту підписання копії даної ухвали.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: А.В. Гайдар

Судді: Л.А. Василенко

Р.Ф.Ханова