КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8447/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В.
У Х В А Л А
Іменем України
13 червня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.
Федотова І.В.,
при секретарі: Нікітіній А.В.
представника позивача Вареника В.В.
представника відповідача Михайлюк-Філімонової Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сканрок» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сканрок», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 29.04.2015 №0001862207 та №0001872207.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 грудня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити, в той час як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Сканрок» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.02.2012 року по 28.02.2015 року при взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінтермаш» по операціях з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг).
Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Сканрок» пунктів 198.3, 198.4 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 120 000,00 грн. за червень 2014 року.
Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік у сумі 10 800,00 грн.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Солом»янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено Акт від 09.04.2015р. №12/26-58-22-06-11/35965995.
На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0001872207 від 29.05.2015р., яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13 500,00грн., у тому числі: 10 800,00грн. - основний платіж, 2 700, 00грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- №0001862207 від 29.05.2015р., яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 180 000,00 грн., у тому числі: 120 000,00 грн. - основний платіж, 60 000,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Вважаючи вказані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів суду належним чином правомірність своїх дій, з чим погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Отже, формування платником податку витрат, що приймають участь у визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманого товару у власній господарській діяльності.
Крім того, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «Сканрок» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінтермаш» (продавець) укладено договір купівлі-продажу виробничого обладнання від 20.06.2014р. №1.06, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти у власність та оплатити, виробниче обладнання, а саме: «Плоскошлифовальный станок М7130В с горизонтальним валом и прямоугольным столом», в кількості, якості та за ціною згідно із Специфікацією №1 (Додаток №1), що являється невід'ємною частиною даного Договору.
Відповідно до п.2.1. Договору, обладнання продається покупцю в комплектації, експлуатаційною й іншою документацією, яка була видана на обладнання його виробником.
Відповідно до розділу 3 Договору вартість обладнання, указаного в п.п. 1 Договору, складає 720 000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 120 000,00 грн.
Ціна за одиницю Обладнання та вартість Обладнання визначається у відповідності зі Специфікацією №1 (Додаток 1) до даного договору.
Відповідно до змісту Специфікації №1, ТОВ «Укрінтермаш» зобов'язувалось поставити позивачу «Плоскошлифовальный станок М7130В с горизонтальним валом и прямоугольным столом» 1 шт. вартістю 600 000,00грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 120 000,00 грн.
Оплата вартості Обладнання здійснюється Покупцем у безготівковій формі на банківський рахунок Продавця, згідно Договору.
Відповідно до п. 4.1. Договору, поставка обладнання здійснюється на склад за місцезнаходженням покупця, а саме: місто Київ, вулиця Аеродромна, 10, не пізніше 30 червня 2014 року.
На підтвердження руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору купівлі-продажу від 20.06.2014 №1.06; Специфікації №1; податкової накладної № 49 від 27.08.2014р. з доказами реєстрації такої у Єдиному реєстрі податкових накладних; видаткової накладної № 49 від 27.06.2014р.; технічного паспорту на Плоскошліфувальний станок М7130В; виписку по особовому рахунку позивача; договору оренди приміщення; реєстру виданих та отриманих податкових накладних; товарно-транспортної накладної.
Факт отримання від ТОВ «Укрінтермаш» виробничого обладнання підтверджується, крім іншого, копією акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 27.06.2014р., також фотознімками отриманого обладнання, карткою рахунку за червень 2014 року по рахунку 1521, карткою рахунку за червень-липень 2014 року по рахунку 631.
Крім того, суду апеляційної інстанції надано документи, що підтверджують право власності позивача на складські будівлі за адресою: вул. Аеродромна, 10, м.Київ.
Таким чином, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінтермаш».
Податковий орган в якості спростування реальності господарських операцій, здійснених між ТОВ «Сканрок» та ТОВ «Укрінтермаш» зазначає протокол допиту в якості свідка директора ТОВ «Укрінтермаш» ОСОБА_5, який спростовує будь-яке відношення до діяльності вказаного товариства.
Разом з тим, на переконання судової колегії, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання відповідачів на кримінальне провадження №32014100010000131 від 05.06.2014р., порушене за ознаками вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, оскільки, відповідно до ст.. 72 КАС України, належним доказом є вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, при цьому, вони є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. До того ж, відповідного вироку відповідачем суду не надано та не зазначено про його наявність.
Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача та надані ним докази відповідачем суду не надано. Відтак, відповідачем не спростовано реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з контрагентами ТОВ «Укрінтермаш» суду не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентом мали реальний товарний характер.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.
Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).
Крім того, відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Укрінтермаш» було зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням керівника та видів діяльності. Відповідно до довідки статистики (а.с. 106) ТОВ «Укрінтермаш» здійснює такі види діяльності, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням.
Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Крім того, як вбачається з розрахунку штрафних санкцій (а.с. 126), сума штрафної фінансової санкцій з ПДВ нарахована у розмірі 50% у зв'язку з повторністю вчиненого порушення (попередній акт від 04.12.2014р. №6231/26-58-22-02-18/35965995, яким встановлено порушення підпунктів ст.22, ст.138, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за січень 2014 року в загальній сумі 113 333,00 грн. та акт від 14.11.2014р. № 5677/26-58-22-04-18/35965995, встановлено порушення підпункти ст.22, ст.138, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України в результаті чого занижено ПДВ за липень 2014 року у сумі 144 583,00 грн.)
Разом з тим, винесені за вказаними актами перевірки податкові повідомлення-рішення були скасовані рішеннями суду, що набрали законної сили 08.04.2015р. у справі 826/107/15 (а.с. 80-83) та 19.02.15р. у справі № 826/19640/14 (а.с. 84-87), що не було враховано податковим органом при винесенні спірних ППР.
Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Оскільки, ухвалою від 19.05.2016 року відповідачу було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до винесення рішення, він підлягає стягненню за ухвалою суду.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 22 грудня 2015 року - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в сумі 4257 (чотири тисячі двісті п'ятдесят сім) грн. на рахунок - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі, банк - ГУДКСУ у м. Києві, Код класифікації доходів бюджету 22030101.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Ухвала в повному обсязі складена 15 червня 2016 року.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді Ю.А.Ісаєнко
І.В.Федотов
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Федотов І.В.
Ісаєнко Ю.А.
Судове рішення № 58403932, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 13.06.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 826/8447/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: