Постанова № 58402927, 14.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року Справа № 813/1194/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддяГрень Н.М.,

секретар судового засіданняГавірко О.О.,

позивачі 1,3,8ОСОБА_1,ОСОБА_2, ОСОБА_3,

позивачі 2,4,5,6,7,9,10не прибули,

представник відповідачане прибув,

представник третьої особиОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Львівського апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, про зобовязання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (далі - позивачі) з адміністративним позовом до Львівського апеляційного адміністративного суду (далі відповідач, ЛААС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державна судова адміністрація України (далі третя особа, ДСА України), в якому просять: зобовязати Львівський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11 за період з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року, у розмірах, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року включно у розмірах, визначених абз. 2 ч.1 ст.147 Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що підп. 59 п. 5 Прикінцевих положень Закону України № 1697-VII Про прокуратуру від 14.10.2014 року, частину 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів доповнено абз. 2, згідно з яким розмір посадового окладу позивачів, встановлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, помноженому на коефіцієнт 1,3. Підпунктом 2 п. 13 Перехідних положень Закону України Про прокуратуру на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України Про судоустрій і статус суддів. Вказані норми також кореспондуються зі ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів (зі змінами, внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд). Однак, посадовий оклад протягом оскаржуваного позивачами періоду, безпосереднім роботодавцем не виплачувався у необхідному розмірі, а лише у розмірі мінімальної заробітної плати станом на 1 січня, передбаченої Законами Про Державний бюджет України на 2014 рік та Про Державний бюджет України на 2015 рік, а саме 1218,00 грн., що вплинуло на розмір заробітної плати позивачів, оскільки розмір премій та надбавок, що нараховуються виходячи з розміру посадового окладу, відповідно також був меншим. Оскільки позивачам не виплачувався посадовий оклад за період з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року у розмірі відповідно до ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції з 26.10.2014 року), а також за період з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року у розмірі відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів (зі змінами, внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд), наслідком, на переконання позивачів, стало грубе порушення їх конституційних прав.

Позивачі ОСОБА_1,ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просили адміністративний позов задовольнити.

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Долучили до матеріалів справи клопотання про розгляд справи за відсутності позивачів, за наявними у справі матеріалами.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державної судової адміністрації України, проти позову заперечив повністю. Зазначив, що оскільки нарахування та виплата заробітної плати працівникам апарату судів проводиться відповідно до норм чинного законодавства з врахуванням положень Закону України Про державний бюджет та в межах асигнувань на оплату праці, затверджених на утримання відповідних органів, а будь-яких змін до вказаного кошторису в частині окладів працівників апарату суду в оскаржуваний позивачами період не вносилось та кошти не надходили, встановлення позивачам посадового окладу у розмірі більшому ніж 1218,00 грн. було б порушенням бюджетного законодавства. Реалізація вказаних законодавчих положень була б можлива в разі виконання Кабінетом Міністрів України вимог в частині упорядкування оплати праці працівників апаратів судів. В той же час, відповідна постанова прийнята урядом лише 02.09.2015 року та набрала чинності 09.09.2015 року. Отже, на переконання представника третьої особи, до 09.09.2015 року відсутні підстави для нарахування та виплати позивачам заробітної плати, зокрема, посадового окладу, відповідно до ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів зі змінами, внесеними Законом України Про прокуратуру, а також відповідно до ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами, внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд. Підсумовуючи викладене, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач явки у судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином /а.с.154/, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав, як і не надав на пропозицію суду заперечень проти позову.

Суд, з врахуванням думки позивачів та представника третьої особи щодо можливості розгляду справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, а також строків розгляду даної категорії справ, визначених ст. 122 КАС України, відповідно до ч. 4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 КАС України, продовжив розгляд справи за відсутності відповідача на основі наявних доказів.

Суд заслухав пояснення позивачів та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, зясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та обєктивно дослідив докази у справі, та встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до довідки № 02-34/16 від 17.02.2016 року працює на посаді помічника судді в ЛААС з 04.09.2012 року по даний час /а.с.32/;

ОСОБА_5 відповідно до довідки № 02-33/16 від 17.02.2016 року працює в ЛААС з 01.12.2009 року по даний час, 12.05.2011 року переведена на посаду помічника судді цього ж суду /а.с.33/;

ОСОБА_2 відповідно до довідки № 02-32/16 від 17.02.2016 року працює в ЛААС з 27.07.2001 року по даний час, 21.11.2014 року переведена на посаду помічника судді цього ж суду /а.с.34/;

ОСОБА_6 відповідно до довідки № 02-25/16 від 17.02.2016 року працює на посаді помічника судді в ЛААС з 03.04.2007 року по даний час /а.с.35/;

ОСОБА_7 відповідно до довідки № 02-45/16 від 17.02.2016 року працює в ЛААС з 04.08.2009 року по даний час, 17.03.2014 року переведений на посаду помічника судді цього ж суду /а.с.36/;

ОСОБА_8 відповідно до довідки № 02-50/16 від 18.02.2016 року працює на посаді помічника судді в ЛААС з 12.06.2012 року по даний час /а.с.37/;

ОСОБА_9 відповідно до довідки № 02-57/16 від 18.02.2016 року працює у ЛААС з 04.07.2011 року по даний час; 16.06.2014 року переведена на посаду помічника судді цього ж суду /а.с.38/;

ОСОБА_3 відповідно до довідки № 02-65/16 від 18.02.2016 року працює у ЛААС з 18.11.2008 року по даний час, 27.04.2015 року переведений на посаду помічника судді цього ж суду /а.с.39/;

ОСОБА_10 відповідно до довідки № 02-80/16 від 18.02.2016 року працює у ЛААС з 03.04.2007 року по даний час, 02.04.2012 року переведений на посаду помічника судді цього ж суду /а.с.40/;

ОСОБА_11 відповідно до довідки № 02-82/16 від 18.02.2016 року працює у ЛААС з 03.12.2008 року по даний час, 16.02.2016 року переведений на посаду головного спеціаліста відділу забезпечення роботи третьої судової палати цього ж суду /а.с.41/.

Так, згідно розрахунковими листами за 2014 рік і 2015 рік посадовий оклад позивачів за 2014 рік складав 1218,00 грн., за 2015 рік 2756,00 грн. виходячи з яких їм в оскаржуваному періоді нараховано заробітну плату, включаючи доплату за ранг, надбавки за вислугу років та за високі досягнення у праці, премії.

Позивачі вважають, що мали обґрунтовані підстави та право на одержання заробітної плати з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року у розмірі 30 відсотків посадового окладу місцевого судді з відповідним коефіцієнтом, згідно з положенням ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами, внесеними Законом України Про прокуратуру, а з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року у розмірах, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд. Виплата посадового окладу у розмірі нижчому ніж передбачений вказаними правовими нормами, мала вплив на розмір заробітної плати та розрахунок усіх надбавок, які розраховуються залежно від його розміру, чим спричинено порушення конституційних прав позивачів, що зумовило їх звернення до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційним Судом України у Рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року у справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці вирішив: в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами, розтлумачив, що вказані положення необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Правові, організаційні, економічні та соціальні умови реалізації громадянами України права на державну службу, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті регулюються Законом України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993 року (далі - Закон № 3723-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 3723-XII, державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Статтею 33 Закону № 3723-XII передбачено, що оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю. Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців встановлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, затверджено схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих загальних судів (додаток 47 до Постанови), відповідно до якої розмір посадового окладу помічника судді станом на момент виникнення спірних правовідносин І-ІІІ групи міст за оплатою праці складає 584 642 грн., секретаря судового засідання 490 513 грн.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 482 у разі, коли розмір посадового окладу працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету, нижчий ніж визначений законом розмір мінімальної заробітної плати, посадовий оклад установлюється на рівні відповідного розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, мінімальна заробітна плата у 2014 році у місячному розмірі становила 1218,00 грн. Такий же розмір заробітної плати встановлено і на 2015 рік відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік.

Отже, особи, які в 2014 році займали посади державних службовців апарату суду, мали право на посадовий оклад у розмірі 1218,00 грн.

Частиною 1 ст. 142 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій та статус суддів, розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

26.10.2014 року набрав чинності Закон України Про прокуратуру № 1697-VII від 14.10.2014 року, яким внесено зміни до ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів, та визначено що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Відповідно до п.п. 2 п. 13 розділу XIIІ Закону України Про прокуратуру, Кабінету Міністрів України доручено: у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України Про судоустрій і статус суддів.

В той же час, правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо), не передбачали фінансового механізму реалізації згаданого права.

Абзац 2 ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами, внесеними Законом України Про прокуратуру прийнятий після прийняття Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік. За загальноприйнятим у праві прийомом із усунення колізій між однопредметними законодавчими актами закон, що прийнятий пізніше, має пріоритет над законом, прийнятим раніше. Отже, перший із зазначених Законів має пріоритет над другим. Таким чином, з огляду на принцип законності (пріоритет закону над підзаконними актами) правові акти, що прийняті на виконання Закону Про Державний бюджет України на 2014 рік і суперечать Закону України Про судоустрій і статус суддів, застосуванню не підлягають.

Таким чином, взявши на себе обов'язок з виплати посадових окладів у підвищених розмірах, але при цьому не внісши необхідних змін до закону про Держаний бюджет, держава діяла непослідовно.

У звязку з викладеним, з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у розмірах, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами, внесеними Законом України Про прокуратуру.

Так, 01 січня 2015 року набрали чинності Закон України № 79-VIII від 28.12.2014 року, яким внесено зміни до Бюджетного кодексу України № 2456-VI від 08.07.2010 року, і Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII Про Державний бюджет України на 2015 рік, якими встановлено, що норми і положення ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, Бюджетний кодекс України із змінами і Закон України Про Державний бюджет України на 2015 рік по-іншому врегульовували відносини в частині визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28 грудня 2014 року, тобто пізніше, ніж Закон України Про прокуратуру, то вони мали пріоритет у застосуванні.

Однак, делеговане Кабінету Міністрів України з 01 січня 2015 року повноваження щодо визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів ОСОБА_4 виконав лише у вересні 2015 року, прийнявши постанову № 644 від 02.09.2015 року Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України (набрала чинності з 9 вересня 2015 року), якою внесено зміни в постанову Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року шляхом затвердження нової схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів залежно від місячного посадового окладу (коефіцієнту від місячного посадового окладу) судді місцевого суду.

З 29 березня 2015 року набрав чинності Закон України № 192-VIII від 12.02.2015 року Про забезпечення права на справедливий суд, яким Закон України Про судоустрій і статус суддів викладено в новій редакції.

В абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів в редакції Закону України № 192-VIII від 12.02.2015 року закріплено аналогічну норму про те, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Викладене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апаратів судів.

Підпунктом 2 п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про забезпечення права на справедливий суд Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

02 березня 2015 року, тобто після прийняття Закону України Про забезпечення права на справедливий суд, прийнятий Закон України № 217-VIII Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік. Підпунктом 12 п. 1 Закону № 217-VIII з абз. 3 п. 9 Закону Про Державний бюджет України на 2015 рік було виключено посилання на частину третю статті 69, статтю 129, частину першу статті 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зберігши при цьому загальне посилання на положення Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Проте, Закон України № 217-VIII Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2015 рік від 02.03.2015 року набрав чинності з 13 березня 2015 року, а Закон України № 192-VIII Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 року - з 29 березня 2015 року, тому останній із названих законів почав справляти вплив на розмір посадових окладів працівників апаратів судів з урахуванням положення абз. 3 п. 9 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2015 рік: розмір окладів визначався безпосередньо Законом України Про судоустрій і статус суддів в редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд.

Постановою КМУ № 644 від 02.09.2015 року Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України на виконання зазначених вимог були внесені зміни у постанову Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів. Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду. Окрім цього, було передбачено, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду. Зазначені зміни були опубліковані та набрали чинності 09.09.2015 року.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку про те, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами, внесеними Законом України Про прокуратуру, а з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року - відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, зі змінами, внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент ОСОБА_4 щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань.

Разом з тим, відсутність механізму реалізації права працівника апарату суду на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 року, на яку покликається представник третьої особи, на думку суду не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Так, у рішенні від 24 липня 2014 року №38677/06 "Будченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції та порушенням цієї статті у зв'язку з відмовою заявнику через не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення. Також, у п. 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати (в даному випадку оплату) не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.

Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент ОСОБА_4 щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобовязань.

Правової позиції, відповідно до якої скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, доплат, надбавок до них, дотримується Верховний Суд України у справах за позовами працівників апаратів судів, що відображено у його постановах від 22.06.2010 по справі № 21-399во10, від 07.12.2012 по справі № 21-977во10, від 03.12.2010 по справі № 21-44а10 та Вищий адміністративний суд України, що відображено в його ухвалах від 28.11.2013 по справі № К-10021/10, від 09.10.2013 по справі № К-10879/10-с, від 30.05.2013 по справі № К-34251/10.

Важливо, що у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом, а п. 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах Амюр проти Франції, Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції).

Слід зазначити, що ст. 1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах Ван дер Мюсель проти Бельгії та Копеський проти Словаччини). Особа може заявляти про порушення ст. 1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі Копеський проти Словаччини).

Принцип захисту легітимних очікувань належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України № 3723-XII від 16.12.1993 року Про державну службу (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій (ч. 2, 9 ст. 33 Закону № 3723-XII).

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Бюджет це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, ст.ст. 4, 27, ч. 2 ст. 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному рішенні, відповідно до яких закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4, 5, 6, 8 п. 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст.1, 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст.ст. 21, 22, п. 1 ч. 2 ст. 92, ч. 1, 2, 3 ст. 95 Конституції України (абз. 1 п. 5 мотивувальної частини).

Конституція України у ст. 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (ч. 2 ст. 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ч. 3 ст. 22 Конституції України).

Так, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив: Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Статтею 146 Закону України № 2453-VI (зі змінами, внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд) встановлено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оплату праці встановлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Проте, відсутність відповідного фінансування, так само як невиконання окремими суб'єктами владних повноважень покладених на них завдань і функцій, не може бути підставою для відмови у перерахунку посадового окладу позивача для забезпечення достатнього життєвого рівня, відповідно до Законів України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачі як працівники апарату суду мають право на перерахунок посадового окладу за період з 26.10.2014 року по 28.03.2015 включно відповідно до ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів (зі змінами, внесеними Законом України Про прокуратуру) та за період з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року включно, відповідно до ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів (зі змінами, внесеними Законом України Про забезпечення права на справедливий суд).

Крім того, слід зазначити, що у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 "Про Довідку щодо результатів вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI Про судоустрій і статус суддів у спорах щодо визначення розміру заробітної плати працівників апарату судів" від 05.02.2016 року, зафіксовано, що до 26 жовтня 2014 року посадові оклади працівників апарату судів мали виплачуватися у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 268, але не менше місячної мінімальної заробітної плати - 1218 гривень. З 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року посадові оклади працівників апарату судів мали виплачуватися у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про прокуратуру. З 29 березня по 8 вересня 2015 року посадові оклади працівників апарату судів мали виплачуватися у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд. З 9 вересня 2015 року посадові оклади працівників апарату судів мали виплачуватися у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 644.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, позивачі довели ті обставини, на які покликалися в обґрунтування заявлених позовних вимог, а відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не спростовано підставність позовних вимог.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, а отже, адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України негайному виконання підлягають, зокрема, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки у матеріалах справи відсутні розрахунки сум коштів належних до виплати, предметом спору не є стягнення з відповідача заробітної плати у твердій грошовій сумі, дану постанову суду не слід звертати до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Зобовязати Львівський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11 за період з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року, у розмірах, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про прокуратуру, а з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року включно у розмірах, визначених абз. 2 ч.1 ст.147 Закону України Про забезпечення права на справедливий суд, та виплатити її в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу.

3. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 16.06.2016 року.