Рішення № 58401111, 17.06.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/105/16

В справі № 760/19549/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді- Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря- Носачова А.К.

позивача- ОСОБА_2

представника позивача- ОСОБА_11

представників відповідача- Сороки А.В., Никифорука І.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить скасувати наказ № 219 від 05 серпня 2015року про звільнення його з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді провідного інженера відділу взаємодії (з волонтерами) Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000,00гр. в відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що з 20 листопада 2014 року працював на посаді провідного інженера відділу взаємодії (з волонтерами) Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

05 серпня 2015 року був звільнений з роботи на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

Підставою звільнення став наказ начальника Центру №400 від 24 липня 2015 року за результатами адміністративного розслідування по факту систематичного невиконання ним своїх функціональних обов»язків.

Зазначає, що 16 червня 2015 року о 09 год. 00 хв. він прибув до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України, що знаходиться на Повітрофлотському пр., 6 в м. Києві відповідно до розпорядження заступника начальника Центру, яке залишив о 10.21.

О 13 год. 00 хв. ним було надано пояснення безпосередньому керівнику - начальнику відділу по взаємодії (з волонтерами) ЦЗСД МО та ГШ ЗСУ ОСОБА_3 щодо графіку його роботи в цей день з 9 год. 00 хв. до 12 год. 30 хв.

Крім того, об 11 год. 40 хв. він проінформував по телефону ОСОБА_3 про місце свого перебування, однак нею був складений акт про відсутність його на робочому місці з неповажної причини протягом трьох годин робочого часу з 9 год. 30 хв. до 12 год. 30 хв.

На підставі цього акту та висновку за результатами службового розслідування його було звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Вважає своє звільнення незаконним, а обставини, викладені в актах про його відсутність на робочому місці, недостовірними, оскільки через специфіку займаної посади він самостійно має право планувати свою роботу, а свої обов'язки виконувати не лише на робочому місці.

Виходячи з того, що в день звільнення він перебував на робочому місці, але в іншому структурному підрозділі, звільнення є незаконним.

Крім того, незаконним звільненням йому було завдано моральної шкоди, відповідач його поставив у принизливе становище, було заплямовано його ім»я та соціальний статус перед працівниками Центру, завдало шкоди його здоров»ю.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували. Посилалися на те, що позивач за час роботи в Центрі неодноразово притягувавася до дисциплінарної відповідальності за невиконання своїх функціональних обов»язків.

Так, на підставі наказу №124 від 06 березня 2015 року було проведено адміністративне розслідування за фактом відсутності позивача на робочому місці 06, 09 та 10 лютого 2015 року.

За результатами розслідування наказом начальника Центру № 266 від 15 травня 2015 року даний факт був підтверджений, однак дисциплінарне стягнення до позивача не застосовувалося в зв»язку зі сплином терміну для його застосування.

На підставі наказу № 230 від 29 квітня 2015 року було проведено адміністративне розслідування відповідно до доповідної записки начальника відділу взаємодії (з волонтерами) ОСОБА_3 щодо фактів систематичного неналежного виконання посадових обов'язків, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, а також відсутність позивача на робочому місці без поважних причин.

За результатами розслідування наказом №266 від 15 травня 2015 року на позивача було накладене дисциплінарне стягнення в вигляді догани.

Відповідно до наказу № 309 від 08 червня 2015 року було проведено адмінінстративне розслідування систематичного невиконання позивачем своїх функціональних обов'язків.

За результатом адміністративного розслідування складено акт від 17 липня 2015 року та запропоновано за систематичне порушення трудової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків звільнити позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Профспілковий комітет Центру та Міністерства Оборони України надали згоду на звільнення позивача з роботи.

Виходячи з цього, просять у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у т.ч., у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із подальшими змінами), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім того, пунктом 23 вищезазначеної постанови роз'яснено, що за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Тобто, при оспоренні до суду наказу про звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України, суд зобов'язаний перевірити усі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк.

У даному випадку головним є те, чи оспорюються ці накази позивачем при оспоренні самого звільнення.

Встановлено, що наказом № 304 від 20 листопада 2014 року позивач прийнятий на роботу на посаду провідного інженера відділу взаємодії (з волонтерами) Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Наказом начальника Центру № 1000 від 22 грудня 2014 року було визначено розташування офіцерів та працівників ЗС України, а саме: відділу взаємодії з волонтерами та групи обробки інформації державних закупівель Центру на території військового містечка №27 в приміщеннях Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МО України.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що військове містечко №27, а, виходячи з цього, робоче місце позивача, розташоване по пр. Перемоги 55/2 в м. Києві.

Наказом №219 від 05 серпня 2015 року позивач був звільнений з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України - систематичне невиконання без поважних причин обов»язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Підставою для звільнення стали висновки адміністративного розслідування, проведеного на підставі доповідної записки начальника відділу взаємодії / з волонтерами/ Центру ОСОБА_3 про відсутність позивача на робочому місці 16 червня 2015 року з 09.30 до 12.30.

Крім того, в доповідній записці було зазначено, що позивачу було поставлено завдання виконати чотири завдання, які фактично не були виконані, оскільки у звітах про виконану роботу позивач виклав власні бачення поставлених завдань, а окремі з них виконав невчасно.

Даний факт був зафіксований Актом від 16 червня 2015 року.

/ а. с. 17 - 18; 46 - 48; 99 /

Встановлено також, що протягом 2015 року до позивача неодноразово застосовувалися дисциплінарні стягнення.

Так, на підставі наказу № 124 від 06 березня 2015 року відповідно до доповідної записки начальника відділу взаємодії /з волонтерами/ ОСОБА_3 було проведено адміністративне розслідування по факту відсутності позивача на робочому місці 06, 09 та 10 лютого 2015 року.

Відсутність позивача на робочому місці протягом всього робочого дня в ці дні було зафіксовано Актами.

За результатами адміністративного розслідування був виданий наказ № 266 від 15 травня 2015 року, яким був встановлений факт відсутності позивача на роботі без поважних причин.

Представник відповідачу суду пояснив, що дисциплінарне стягнення до позивача за даним порушенням трудової дисципліни не застосовувалося в зв»язку зі сплином строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

/ а. с. 136 - 137 /

Наказом № 230 від 29 квітня 2015 року на підставі доповідної записки начальника відділу взаємодії (з волонтерами) ОСОБА_3 про факти систематичного неналежного виконання посадових обов»язкі відповідачем було проведено адміністративне розслідування.

За результатами розслідування наказом начальника Центру №266 від 15 травня 2015 року до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення в вигляді догани.

Наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності позивачем не оскаржувався.

/ а. с. 126 - 129 /

Відповідно до наказу № 309 від 08 червня 2015 року було проведено службове розслідування за фактом систематичного невиконання позивачем своїх функціональних обов'язків.

Підставою для цього став лист начальника Військової служби правопорядку Збройних Сил України-начальника Головного управління військової служби правопорядку Збройних Сил України за фактом відсутності позивача у відділі взаємодії, тобто на своєму робочому місці, з 16.02.2015 року до 15.04.2015 року.

Наказом відповідача №359 від 30 червня 2015 року за систематичне невиконання трудових та функціональних обов'язків на позивача накладено дисциплінарне стягнення - догана.

Даний наказ позивачем також не оскаржувався.

/ а.с.110 - 125 /

Таким чином, на момент звільнення позивача з роботи у відповідача були наявні підстави для звільнення його з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України.

Позивач у судовому засіданні не спростовував проведення адміністративних розслідувань та застосованих до нього дисциплінарних стягнень.

В той же час, наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності при зверненні до суду з даним позовом не оскаржував і перевірка їх законності була проведена судом у порядку виконання роз»яснень, викладених у вище приведеній постанові Пленуму Верховного Суду України.

Позивач у судовому засіданні, не оскаржуючи даних наказів, в же час пояснив, що порушень трудової дисципліни не допускав, а застосовані до нього заходи дисциплінарного впливу є наслідком наданих ними свідчень у кримінальному провадженні щодо посадовців МО України та переслідуваннями з їх боку.

Зазначив, що 16.06.2015 року він о 09.00 прибув до Міністерства оборони України для надання пояснень та звільнився приблизно о 09.30.

В подальшому він займався питанням невиплати грошового забезпечення одному з бійців 28-ї бригади, а в подальшому поїхав додому поміняли розірвану сорочку, про що йому повідомив ОСОБА_4, який знаходився на території МО України.

Дані обставини підтвердив у судовому засіданні допитаний як свідок ОСОБА_4

З посадової інструкції позивача вбачається, що одним з його обов»язків, як провідного інженера відділу взаємодії/з волонтерами/ є: підримувати волонтерську діяльність шляхом надання правової, організаційної, методичної, інформаційної допомоги волонтерам та волонтерським організаціям.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцю він вирішував з працівником відповідного структурного підрозділу МО України приблизно годину, а в подальшому поїхав додому змінити сорочку.

З роздруківки даних системи контролю управління доступом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України по Повітрофлотському пр., 6 в м. Києві за 16 червня 2015 року вбачається, що позивач прибув до Центру о 09.00, а покинув о 10.21.

Позивач зазначив, що після цього направився додому і прибув на своє робоче місце о 12.30.

/ а.с. 52 - 53; 75 - 76 /

Позивач у судовому засіданні не зазначив, з ким саме він вирішував питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцю 28-ї бригади і будь-яким чином дану обставину в судовому засіданні не підтвердив.

У свою чергу представник відповідача пояснив, що вирішення таких питань не входить до кола посадових обов»язків позивача і, крім того, 28-а бригада не перебуває на грошовому забезпеченні в Центрі.

Дані обставини підтверджуються довідкою Начальника Центру забезпечення службової діяльності МО України від 28 березня 2016 року, з якої вбачається, що 28-а бригада дислокована в смт. Чорноморське Одеської області і військовослужбовці даної бригади не перебували та не перебувають на грошовому забезпеченні в Центрі.

З довідки помічника командира військової частини вбачається, що частина є юридичною особою і веде самостійне фінансове господарство.

Твердження представника відповідача щодо кола посадових обов»язків позивача підтверджуються посадовою інструкцією останнього.

/ а. с. 176; 178 /

Крім того, з листа Коменданта комендатури Міністерства оборони України від 22 лютого 2016 року вбачається, що дані про перебування ОСОБА_4 16 червня 2015 року на території військового містечка №64 /Центр забезпечення службової діяльності МО України по Повітрофлотському пр., 6/ відповідно до електронного обліку в комендатурі вістуні.

/ а. с. 163 -164 /

Будь-яким чином позивач дану інформацію не спростував, однак припустив, що свідок ОСОБА_4 міг заїхати на територію Міністерства автомобілем.

Представник відповідача, не заперечуючи такої можливості, пояснив, що і в такому випадку без електронної перепустки він не зміг би потрапити на територію Міністерства.

На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України сторонам, у тому числі позивачу, забезпеченому правовою допомогою в судовому засіданні, судом неодноразово роз»яснювався порядок надання доказів, способів доведення своєї позиції в суді та можливі способи спростування наданих іншою стороною доказів.

В зв»язку з цим у судовому засіданні неодноразово оголошувалася перерва для надання сторонам можливості скористатися своїми правами та спростувати надані одне одним докази.

Не дивлячись на це, будь-яких доказів на спростування доказів та інформації, наданої представниками відповідача, позивач суду не надав.

Крім того, позивач у судовому засіданні не пояснив, коли саме він виступав свідком у кримінальному провадженні, ким воно здійснювалося та щодо кого і хто саме з керівництва Центру чи Міністерства оборони України переслідував його таким чином.

З клопотаннями про витребування доказів судом у порядку, визначеному ст.ст.133-137 ЦПК України, позивач також не звертався.

Відповідно до ч. ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом

В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 57-58 ЦПК України, в обґрунтування своїх тверджень у судовому засіданні, позивач суду не надав.

В свою чергу докази, на які посилалися та надали представники відповідача, відповідають вимогам, викладеним у ст.ст.57-58 ЦПК України, і підстав сумніватися в їх достовірності у суду немає.

Виходячи з цих обставин, суд вважає, що позивачем не доведено існування поважних причин відсутності на робочому місці 16 червня 2015 року, а тому підстави вважати незаконним наказ відповідача про його звільнення з роботи відсутні.

При вирішенні спору суд також враховує, що до звільнення з роботи до позивача неодноразово застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.

Як встановлено вище, наказом №266 від 15 травня 2015 року позивачу була оголошена догана за систематичне порушення трудової дисципліни, неналежне виконання службових обов»язків та відсутність на робочому місці 27 квітня 2015 року з 14.25 до кінця робочого дня та 30 квітня 2015 року з 14.50 до кінця робочого дня.

Наказом № 359 від 30 червня 2015 року на позивача також було накладено дисциплінарне стягнення в вигляді догани в зв»язку з його відсутністю на робочому місці у відділі взаємодії Центру, який розташований по пр. Перемоги 55/2 Департаменту державних закупівель МО України, з 16.02.2015 року до 15.04.2015 року.

Дані обставини зафіксовані відповідачем Актами про відсутність позивача на робочому місці та Актами проведених адміністративних розслідувань.

Дані обставини не спростовувалися в судовому засіданні позивачем.

В той же час позивач пояснив, що 27 квітня 2015 року він виконував завдання начальника відділу і для його виконання поїхав до служби Тилу, оскільки для його виконання потрібна була додаткова інформація, яку він міг отримати лише там.

Факт перебування позивача в службі Тилу Актом адміністративного розслідування підтверджено.

В той же час, представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що завдання, які ставилися перед позивачем, мали виконуватися на його робочому місці і потреби в його перебуванні в службі Тилу не було.

Крім того, позивач залишив робоче місце без погодження з керівництвом.

Позивач у судовому засіданні даних обставин не заперечував.

Ні при проведенні службового розслідування, ні в судовому засіданні дані обставини позивачем спростовані не були, як і не доведено його необхідності знаходження в службі Тилу 27 квітня 2015 року.

Позивач не заперечував і це підтверджується Актом адміністративного розслідування, 30 квітня 2015 року він перебував на території Центру по Повітрофлотському пр., 6 в м. Києві, де надавав пояснення з приводу службового розслідування щодо нього старшому лейтенанту ОСОБА_7

Позивач не заперечував та підтверджено свідком ОСОБА_7, що останній залишив її кабінет о 14.50.

Судом встановлено та не спростовано позивачем, на своє робоче місце він у цей день не повернувся.

Крім того, позивач зазначив, що з 16 лютого 2015 року до 15 квітня 2015 року у нього була заблокована перепустка у військове містечко №27 по пр. Перемоги 55/2 в м. Києві, де знаходиться його робоче місце, а тому він ходив на роботу до Центу по Повітрофлотському пр., 6 в м. Києві.

В той же час, дані обставини свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли.

Позивач не заперечував, що 12 лютого 2015 року у нього виник конфлікт з т.в.о. директора Департаменту ОСОБА_8 і в цей день у нього була заблокована перепустка, оскільки йому повідомили про звільнення.

Дані обставини підтверджуються листом директора Департаменту державних закупівель ОСОБА_9 та начальника відділу взаємодії ОСОБА_8 на ім»я Коменданта Комендатури від 12 лютого 2015 року та інформацією про блокування перепустки позивача до 10.25.

/ а. с. 197 - 198 /

Представник відповідача суду пояснив, що перепустка позивача керівництвом Центру не блокувалася, а директор Департаменту державних закупівель ОСОБА_9 не мав такого права.

З листа начальника Центру ОСОБА_10 на звернення позивача від 16 березня 2015 року вбачається, що позивачем ставилося питання про блокування його перепустки на територію Центру по Повітрофлотськму пр., 6 в м. Києві, а не по пр. Перемоги 55/2 в м. Києві.

З листа начальника Центру на адресу позивача від 27 липня 2015 року вбачається, що електронна перепустка позивачу була заблокована 13 лютого 2015 року на територію військового містечка №64 по Повітрофлотському пр., 6 в м. Києві, а не по пр. Перемоги 55/2, де знаходилося робоче місце позивача.

/ а.с. 199- 201 /

Позивач у судовому засіданні пояснив, що на свій розсуд після 12 лютого 2015 року визначив своє робоче місце в Центрі на території військового містечка №64 /Повітрофлотський пр., 6 в м. Києві/, сам собі встановлював завдання і сам їх виконував.

Не заперечував, що таких завдань йому керівництво відділу та Центру не ставило, заробітна плата йому в цей період часу не нараховувалася, не виплачувалася і до суду з позовом про її стягнення він не звертався.

Це ж підтверджується листом начальника Військової служба правопорядку в Збройних Силах України на ім»я заступника Міністра оборони України від 05 травня 2015 року.

/ а.с. 204 - 231; 247 - 248 /

Крім того, позивач у судовому засіданні підтвердив, що після конфлікту 12 лютого 2015 року та блокування його перепустки, він звернувся до військової прокуратури.

Його перепустка була розблокована в той же день, 12 лютого 2015 року, і йому про це було відомо .

Не заперечував, що на робоче місце після 12 лютого 2015 року не з»являвся і лише після 15 квітня 2015 року з»явився на робоче місце в супроводі працівники Військової служби правопорядку, які доставили його туди.

Будь-яких доказів перешкоджання його доступу до робочого місця в цей період часу не привів.

Крім того, не пояснив причин, з яких не з»являвся на робоче місце після 12 лютого 2015 року, володіючи інформацію про розблокування перепустки.

Позивач у судовому засіданні не спростовував, що застосовані до нього дисциплінарні стягнення він не оспорював, з позовом до суду про стягнення заробітної плати він не звертався.

Таким чином, суд вважає безпідставними твердження позивача щодо незаконності застосованих до нього в цій частині дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст.235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Порядок відшкодування моральної шкоди в сфері трудових відносин врегульовано ст.237-1 КЗпП України, згідно з якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом даної норми закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Виходячи з викладеного вище, висновку суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання незаконним наказу про її звільнення та поновлення його на роботі, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Як встановлено вище, позивач був звільнений за вчинений дисциплінарний проступок 16 червня 2015 року.

Факт його вчинення ним був встановлений Актом адміністративного розслідування від 17 липня 2015 року, за результатами якого був виданий наказ №400 від 24 липня 2015 року про застосування дисциплінарного стягнення в вигляді звільнення з роботи.

Після отримання згоди профспілкового комітету наказом від 05 серпня 2015 року позивач був звільнений з роботи.

Стаття 148 КЗпП України приписує можливість застосовувати дисциплінарне стягнення безпосередньо за виявленням порушення трудової дисципліни.

Закон прямо не передбачає продовження граничного строку для застосування дисциплінарного стягнення, обчисленого з дня виявлення проступку, у зв'язку з проведенням службового розслідування.

В той же час слід зважати на те, що ст. 148 КЗпП України передбачає обчислення місячного терміну для застосування стягнення з дня виявлення не факту (події), а саме проступку.

Представник відповідача суду пояснив, що вчинення позивачем дисциплінарного проступку було встановлено Актом адміністративного розслідування, а точка зору безпосереднього керівника, викладена в доповідній записці з цього приводу, не свідчить про вчинення дисциплінарного проступку.

Доповідною запискою було виявлено лише саму подію, яка стала підставою для проведення адміністративного розслідування.

Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, що порушив трудові обов'язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв'язку між правопорушенням і шкідливими наслідками, вини працівника.

Виходячи з цього, суд вважаєт обгрунтованими твердження представника відповідача щодо того, що факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку слід обраховувати з момент встановлення його вини в цьому Актом адміністративного розслідування від 17 липня 2015 року, а тому приходить до висновку про дотримання відповідачем строків для застосування до позивача дисциплінарного стягнення.

Керуючись ст. ст. 21, 40 ч. 1 п. 3,147-149, 232-235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 3-4, 10-11, 57-60,88,209, 212-215,218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_2 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку

для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Суддя: