Рішення № 58400774, 27.05.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/20309/15-ц

Категорія 33

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2016 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Писанець В.А.

при секретарі - Греку А.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3066 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини 3066 в якому просила стягнути з останньої на її користь 38965 грн. матеріальної шкоди та 30000 грн. моральної шкоди, заподіяних внаслідок ДТП, а також понесені нею судові витрати в сумі 690 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що у грудні 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі її автомобіля, з вини військовослужбовця ОСОБА_2 на автомобілі, який належить відповідачу. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, за ремонт яких вона сплатила 83855 грн. Страхова компанія відповідача повернула ОСОБА_1 44890,93 грн. за ремонт пошкодженого автомобіля, однак цієї суми не вистачає для покриття всіх витрат, понесених у зв'язку із ДТП. При цьому також зазначила, що їй завдана моральна шкода, яка полягає, зокрема, у реальних збитках, завданих ДТП, неможливістю використовувати свій автомобіль протягом 3 місяців, шоковому стані, переживань внаслідок одержання забоїв, ссадин, кровопідтіку м'яких тканин підборіддя, забою губи, забою грудної клітини, які були завдані матері позивача, яка керувала автомобілем. Посилаючись на вказані обставини просила позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивач позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених в ньому.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Третя особа в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 17.12.2014 о 07-50 год. по вул. Чорновола, у м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська обл., сталася дорожньо-транспортна пригода за участі легкового автомобіля TOYOTA ЛАНД КРУЗЕР під керуванням ОСОБА_2, днз 0101Ф4, що належить Військовій частині 3066, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «СК «ПРОВІДНА» та легковим автомобілем КІА СІД, днз НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5, що належить ОСОБА_1, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ «СК «УНІКА»(а.с.8).

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.01.2015 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України. Встановлено, що 17.12.2014 о 07-50 год. по вул. Чорновола в м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «TOYOTA LAND CRUISER PRADO», державний номер НОМЕР_3, рухаючись в напрямку м. Києва здійснив виїзд на зустрічну смугу руху через суцільну лінію дорожньої розмітки, де здійснив зіткнення з автомобілем марки «KIA CEED», державний номер НОМЕР_1, який рухався в зустрічному напрямку (а.с. 11-12).

Згідно акту виконаних робіт ТОВ «Авто-Мотив ЛТД» від 19.03.2015 № АМЛ00011747 вартість відновлювального ремонту автомобіля «KIA CEED», державний номер НОМЕР_1 склала 83855,93 грн (а.с.13-17).

Факт оплати позивачем вказаного відновлювального ремонту підтверджується рахунками від 19.03.2015 №№ 1922, 1923 та відповідними фіскальними чеками №№9704, 9699 (а.с.18-19).

Згідно з п.2.1 ст.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», цими та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України та застосовуються норми цього закону.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Страхова компанія відповідача ПрАТ «СК «Провідна» повернула позивачу 44890,93 грн. за ремонт пошкодженого автомобіля, тобто невідшкодованими є збитки в розмірі 38965 грн.

Згідно з роз'ясненнями, які викладені в п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Частиною 1 ст.1172 ЦК України визначено, що на юридичну особу покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з роз'ясненнями, які викладені в п.п.3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до п.5 вищевказаної постанови під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст. 1172 ЦК України суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

З постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.01.2015 вбачається, що ОСОБА_2 являється військовим за контрактом Військової частини 3066, а в судовому засіданні представник відповідача повідомила про те, що останній перебуває на посаді водія.

В ході судового розгляду встановлено, що в порядку п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховою компанією відповідача позивачу відшкодовано збитки в розмірі 44890,93 грн., тобто невідшкодованими залишаються 38965 грн.

Враховуючи те, що особа з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, та внаслідок чого стороні позивача спричинено матеріальні збитки, являється військовим Військової частини 3066 та перебуває на посаді водія, то в силу вищевказаних приписів правових норм обов'язок щодо відшкодування такої шкоди покладається саме на відповідача, а тому позов в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає задоволенню.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 30000 грн. суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4).

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 зазначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи автомобіль позивача пошкоджено, крім того внаслідок дорожньо-транспортної пригоди мати позивача, яка керувала автомобілем отримала численні забої, ссадини, кровопідтіки м'яких тканин підборіддя, забій губи, забій грудної клітини, що в свою чергу призвело до душевних страждань позивача, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 3000 грн.

За правилами ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 419,52 грн.

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 45, 46, 60, 61, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 3066 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди заподіяної дорожньо-транспортною пригодою - задовольнити частково.

Стягнути з «Військової частини 3066» (код ЄДРПОУ 08803508) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) матеріальну шкоду, в розмірі 38965 ( тридцять вісім тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять ) гривень 00 коп., та моральну шкоду в сумі 3000 грн., заподіяні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

Стягнути з «Військової частини 3066» (код ЄДРПОУ 08803508) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 419,52 грн.

В решті задоволення вимог позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києві через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя В.А. Писанець