Рішення № 58400374, 16.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ [1]

16 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого - судді Кирилюк Г.М.

суддів: Музичко С.Г., Мараєвої Н.Є.

при секретарі Матвійчуку І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, визнання правочину недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року,

встановила:

18.07.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.03.2015 року, просив суд встановити факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, є його рідним дядьком.

Також просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 30.04.2014 року за реєстровим номером 743 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног В.П., визнати за ним право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 та витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_3

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дядько ОСОБА_4, рідний брат його матері ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1. У встановленому законом порядку він звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

В подальшому він дізнався, що у вказаній квартирі змінено вхідні двері та замки, у зв'язку з чим він звернувся до Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

В ході досудового розслідування, на підставі відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно, стало відомо про існування договору купівлі-продажу вказаної квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого 12.03.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В., за яким право власності на вказану квартиру на підставі вказаного договору було зареєстровано лише 11.04.2014 року.

Також встановлено, що приватний нотаріус Бойко О.В. не посвідчувала вищевказаний договір купівлі-продажу спірної квартири, про що остання повідомила своїм листом №55/01-16.

Оскільки договір купівлі-продажу спірної квартири від 12.03.2008 року фактично не укладався, а є підробленим документом, ОСОБА_2 не набув право власності на вказану квартиру та не мав права на її відчуження.

Разом з тим, відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 30.04.2014 року приватним нотаріусом Чорноног В.П., ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив спірну квартиру.

З огляду на те, що на даний час право власності на спадкове майно зареєстроване за іншою особою, він позбавлений можливості оформити спадщину в нотаріальному порядку, спірна квартира вибула з володіння спадкодавця та його володіння не з їх волі, просив позов задовольнити.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року позов задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме той факт, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 та помер 26.02. 2014 року, є рідним дядьком ОСОБА_1

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 30.04.2014 року за реєстровим номером 743 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног В.П.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 р., право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить вказане судове рішення скасувати та ухвалите нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Свої доводи мотивує тим, що суд задовольнив вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення, яка прямо стосується органів реєстрації актів цивільного стану та яку було заявлено до неналежної сторони.

Зазначив, що суд неправильно застосував норми ст. 388 ЦК України, оскільки позивач не має право витребувати у ОСОБА_3, якому майно від ОСОБА_2 перейшло за відплатним договором. В даному випадку визнанню недійсним підлягав перший договір купівлі-продажу, а витребування майна було можливо у останнього набувача.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з доведеності того факту, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 р, є рідним дядьком позивача ОСОБА_1, після смерті спадкодавця відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка вибула з його володіння та володіння позивача поза їх волею, на підставі неукладеного договору купівлі-продажу вказаної квартири від 12.03.2008 року, який не був посвідчений нотаріально. Оскільки ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартиру на підставі неукладеного договору, останній не мав права на розпорядження нею, а тому договір купівлі-продажу від 30.04.2014 року має бути визнаний недійсним з одночасним витребуванням вказаного майна на користь позивача у відповідності до ст. 388 ЦК України.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 помер ~ ІНФОРМАЦІЯ_2 року у віці 75 років (а.с.7 т.1).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 27.05.2003 року, квартира АДРЕСА_1, належала на праві власності ОСОБА_4 (а.с.13 т.1).

Відповідно до довідки ЖЕК №514 КП «Житлосервіс «Куренівка» у Оболонському р-ні м. Києва від 14.05.2014 р. №23228, ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 04.01.1997 р., помер ІНФОРМАЦІЯ_2 р., виписаний (а.с.43 зв. т.1).

У відповідності до вимог ч.1 ст.1269 ЦК України, 03 липня 2014 р. ОСОБА_1, після смерті дядька ОСОБА_4, подав нотаріусу заяву по прийняття спадщини (а.с.41 т.1).

05 грудня 2014 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилось після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.114 т.1).

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії слугувало те, що квартира АДРЕСА_1, на праві власності зареєстрована за іншою фізичною особою, а саме ОСОБА_3

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Верхового Суду України від 23.01.2013 р. у справі №6-164 цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до гл. 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна ( ч.2 ст.1299 зазначеного Кодексу). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст.388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором було придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу квартири від 12.03.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_2 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, реєстровий №887, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. не посвідчувався. Спеціальний бланк серії ВКІ № 647525 було використано вказаним нотаріусом 12.03.2008 року при посвідченні договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 18, 127, 184, 187, 234 т.1).

У подальшому квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2014 року (а.с.34 т.1).

Оскільки спірне майно вибуло із володіння спадкоємця поза його волею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушене право останнього підлягає захисту шляхом витребування його з незаконного володіння ОСОБА_3

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 квітня 2014 року з підстав ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Разом з тим, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. ст. 387, 388 ЦК України, що дають право витребувати майно у набувача.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, судове рішення в частині визнання договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 30.04.2014 р., недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що у відповідності до ст.387 ЦК України, до якої скеровують норми ст.1212 ЦК України, правові підстави для витребування майна у ОСОБА_3, якому перейшло майно від ОСОБА_2 за відплатним договором , були відсутні.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

3) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

4) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 р. у справі №6-3090 цс15.

Оскільки позивача було позбавлено права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування положень ч.1 ст.388 ЦК України та витребування зазначеного майна на його користь з незаконного володіння ОСОБА_3

Враховуючи ту обставину, що встановлення факту родинних стосунків було пов'язано зі спором про право власності позивача на спірне житло, яке не визнається відповідачем ОСОБА_3, незалучення до участі в справі в якості третьої особи відповідного органу реєстрації актів цивільного стану не призвело до неправильного вирішення спору.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 30.04.2014 року за реєстровим номером 743 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног В.П. - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/5291/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Богдан О.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.