Постанова № 58397151, 13.06.2016, Балтський районний суд Одеської області

Справа № 493/13/16-а

Провадження № 2-а/493/3/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.06.2016 року

Балтський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді БОДАШКО Л.І.,

при секретарі ТИХОНОВІЙ Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Балті Одеської області цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області про визнання неправомірною відмову у призначенні пенсії та зобовязання відповідача вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області (далі Управління) від 21 квітня 2016 року у призначенні йому пенсії державного службовця - інваліда 2 групи (довічно), зобовязати Управління призначити, нарахувати і виплачувати йому пенсію державного службовця - інваліда 2 групи (довічно) відповідно до ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ, ч. 2,5 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХII від 16.12.1993 року, які діяли на час подачі 26.01.2015 року заяви до ОСОБА_2 ради юстиції України про звільнення з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя, у розмірі 80 відсотків від складових заробітної плати (за останні 24 календарних місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування без обмеження її граничного розміру, стаж державної служби якого на час звільнення складав 23 роки 3 місяці 10 днів, починаючи з 12 квітня 2016 року, стверджуючи, що 05.07.2010 року наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №49-К на підставі Указу Президента України №712/2010 про призначення суддів від 18.06.2010 року, він був призначений на посаду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.

В грудні 2012 року рішенням Кіровоградської обласної медико-соціальної експертизи позивачу була встановлена 3-тя група інвалідності загального захворювання з враженням опорно-рухового апарату (довічно) та призначена пенсія по інвалідності.

28.05.2014 року рішенням Одеської обласної медико-соціальної експертизи позивачу була встановлена 2-га група інвалідності загального захворювання з враженням опорно-рухового апарату (довічно). У звязку з цим позивач, як інвалід 2-ої групи (дана група не є робочою групою), мав категоричний намір звільнитися з посади судді за станом здоровя у відповідності до пункту 3 частини пятої статті 126 Конституції України та отримати пенсію державного службовця, маючи більше 20 років стажу державної служби.

Відповідно до Указу Президента «України «Про переведення суддів» від 17.06.2014 року №534/2014 наказом Комінтернівського районного суду Одеської Області №1-ОС від 17.07.2014 року позивач був зарахований до штату Комінтернівського районного суду Одеської області.

26.01.2015 року позивач подав заву до ОСОБА_2 ради юстиції України про звільнення з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя.

Указом Президента України від 14.07.2015 року № 421/2015 позивача звільнено з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя відповідно до п. 3 ч. 5ст. 126 Конституції України.

На підставі вище вказаного Указу Президента України наказом голови Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року № 19-ОС позивача звільнено з займаної посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області.

Стаж роботи державної служби, судді, який дає позивачу право на отримання пенсії державного службовця, становить 23 роки 3 місяці та 10 днів (з них стаж роботи безпосередньо суддею - 5 років 1 місяць та 13 днів), що підтверджується довідкою ТУ ДСА України у Одеській області №5-1002/16 від 11.04.2016 року.

Під час розгляду справи 09.02.2016 року позивач звернувся до управління із заявою про перерахунок пенсії державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу« та «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Управління відмовило позивачу у перерахунку пенсії посилаючись на відсутність усіх необхідних документів та на частину пяту розділу третього Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно якої з 01.06.2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначались, зокрема, згідно з Законом України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, «Положенням про помічника-консультанта народного депутата України».

12 квітня 2016 року позивач повторно звернувся до управління із заявою про призначення йому пенсії державного службовця на підставіст. 37 Закону України «Про державну службу».

21 квітня 2016 року позивач отримав рішення управління №142041 про відмову у призначенні (перерахунку) йому пенсії згідно Закону України «Про державну службу». При цьому представник управління послався на частину пяту розділ третій Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким з 01.06 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались, зокрема, згідно із Законом України «Про державну службу».

Позивач вважає, що відмова управління у призначенні йому пенсії державного службовця грубо порушує гарантії його матеріального забезпечення та соціального захисту, як державного службовця, судді, який був звільнений з посади не за своїм бажанням, а в звязку з тим, що не міг виконувати свої повноваження за станом здоровя, що право на призначення йому пенсії на підставі Закону України «Про державну службу» №3723 від 16.12.1993 року у нього зявилося з 26.01.2015 року, коли від подав заяву до ОСОБА_2 ради юстиції України про звільнення з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої обовязки за станом здоровя, з приводу чого він змушений звернутися до суду з адміністративним позовом, надав суду заяву, в якій просить задовольнити його позов в повному обсязі, справу розглянути без його участі в звязку з незадовільним станом здоровя.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, просять відмовити позивачу в задоволенні його вимог, стверджуючи, що рішення управління про відмову позивачу пенсії державного службовця було прийняте на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, тобто з дотриманням норм діючого законодавства України, що вказаний в п.5 Прикінцевих положень Закону №213 закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у звязку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України «Про державну службу», «Про судоустрій та статус суддів» щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/щомісячне грошове утримання за цими Законами не призначаються.

Крім того, представники управління зазначили, що абзацем 1 ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-ХІІ (з урахуванням змін, внесених Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року №1166-VІІ та Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року №76- VІІІ) передбачалося, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування. Пенсія по інвалідності відповідно до Закону призначалася незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Також представники управління вказали, що відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 днем звільнення вважається останній день роботи.

Заслухавши заперечення представників відповідача, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 05.07.2010 року наказом Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №49-К на підставі Указу Президента України №712/2010 про призначення суддів від 18.06.2010 року, він був призначений на посаду судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області.

В грудні 2012 року рішенням Кіровоградської обласної медико-соціальної експертизи позивачу була встановлена 3-тя група інвалідності загального захворювання з враженням опорно-рухового апарату (довічно) та призначена пенсія по інвалідності.

28.05.2014 року рішенням Одеської обласної медико-соціальної експертизи позивачу була встановлена 2-га група інвалідності загального захворювання з враженням опорно-рухового апарату (довічно). У звязку з цим позивач, як інвалід 2-ої групи (дана група не є робочою групою), мав категоричний намір звільнитися з посади судді за станом здоровя у відповідності до пункту 3 частини пятої статті 126 Конституції України та отримати пенсію державного службовця, маючи більше 20 років стажу державної служби.

Відповідно до Указу Президента «України «Про переведення суддів» від 17.06.2014 року №534/2014 наказом Комінтернівського районного суду Одеської Області №1-ОС від 17.07.2014 року позивач був зарахований до штату Комінтернівського районного суду Одеської області.

26.01.2015 року позивач подав заву до ОСОБА_2 ради юстиції України про звільнення з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку з неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя на підставі пункту 3 частини 5 статі 126 Конституції України. Зазначена заява була отримана та зареєстрована 26.01.2015 року відділом документального забезпечення, контролю та архівної роботи ВРЮ.

Тільки через півроку Указом Президента України від 14.07.2015 року № 421/2015 позивача було звільнено з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя відповідно до п. 3 ч. 5ст. 126 Конституції України.

На підставі вище вказаного Указу Президента України наказом голови Комінтернівського районного суду Одеської області від 18 серпня 2015 року № 19-ОС позивача звільнено з займаної посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області.

Стаж роботи державної служби, судді, який дає позивачу право на отримання пенсії державного службовця, становить 23 роки 3 місяці та 10 днів (з них стаж роботи безпосередньо суддею - 5 років 1 місяць та 13 днів), що підтверджується довідкою ТУ ДСА України у Одеській області №5-1002/16 від 11.04.2016 року.

12 квітня 2016 року позивач звернувся до управління із заявою про призначення йому пенсії державного службовця на підставіст. 37 Закону України «Про державну службу».

21 квітня 2016 року він отримав рішення №142041 про відмову управління у призначенні (перерахунку) йому пенсії згідно Закону України «Про державну службу».

Представник відповідача послався на частину пяту розділ третій Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким з 01.06 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались, зокрема, згідно з Законом України «Про державну службу», а тому з 01.06.2015 року органами Пенсійного фонду України пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» не призначаються, а призначені до 01.06.2015 року не перераховуються.

Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень у тому числі органів державної влади.

Згідно з ч. ч. 1, 3ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Відповідно дост. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. Положення Конституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції України,гарантується.

Згідност. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннямист. 126 Конституції Українизакріплені основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоровя.

В п. 7рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді.

Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 також зазначено, що довічне грошове утримання судді це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належним матеріальним утриманням. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені уКонституції Українита спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується ч. 3ст. 22 Конституції України.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обовязків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено також у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (4листопада 1950 року), ратифікований Верховною ОСОБА_2 України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів.

Цей підхід підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини.

28 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", яким викладено в новій редакції всі положення Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", згідно якого позивача було позбавлено права на отримання пенсії державного службовця-інваліда 2 групи відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Закону України «Про державну службу», які діяли на час подання 26.01.2015 року позивачем заяви до ВРЮ про звільнення за станом здоровя.

Відповідно до статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», (в редакції, що була чинною на час подання позивачем заяви про звільнення за станом здоровя) пенсія або довічне грошове утримання судді у відставці, передбачає:

1. Судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.

2. Суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку, отримує неоподатковуване щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

5. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку. Довічне грошове утримання виплачується за останнім місцем роботи.

Згідно частини 1 коментованої статті ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу" або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до ст. 37 ЗУ "Про державну службу"№3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Частини друга, п'ята статті 37 Закону України "Про державну службу" визначили, що пенсія державним службовцям встановлюється без обмеження її граничного розміру.

Пенсія державним службовцям у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пенсія державному службовцю виплачується незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцяти мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами І та II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І та II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до Закону "Про державну службу» призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Згідно п.5 Прикінцевих положень вказаного Закону, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року взагалі скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Частиною 1ст. 126 Основного Закону України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуютьсяКонституцієюі законами України.

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення і в положенняхЗакону № 2453-VI уредакції Закону N 192-VIII.

Так, у пунктах 8, 11 ч. 4ст. 48 цього Закону зазначено, що незалежність судді, у тому числі, забезпечується його належним матеріальним і соціальним забезпеченням та правом на відставку.

Крім того, частиною шостою статті вказаної норми права передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначенихКонституцією Українигарантій незалежності судді.

Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 3 червня 2013 року N 3-рп/2013 (Рішення N 3-рп/2013), від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).

З урахуванням викладеного суд вважає, що первинна редакція закону № 2453-VI уредакції Закону № 192-VIII вчастині забезпечення гарантій незалежності суддів відповідала положеннямКонституції України.

Між тим, положеннями ст. 141 Закону № 2453-VI уредакції Закону № 213-VIII, якими установлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, а також Прикінцевими положеннями Закону суттєво порушуються конституційні гарантії суддів, в тому числі і гарантії позивача. Вказані положення суперечать конституційним нормам , а саме: ст.ст.8,21,22 Конституції України.

Крім того, Прикінцеві положення Законуносять загальний характер, прийняті під умовами неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах і фактично не скасовують норми ст. 141 спеціальногозакону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно ст.103 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що була чинною на час подання заяви про звільнення у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя, позивач має право подати заяву про звільнення за станом здоровя.

Відповідно до ч.3 ст.109 зазначеного закону заява про звільнення за станом здоровя подається до ОСОБА_2 ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання ОСОБА_2 рада юстиції повідомляє про це ОСОБА_2 кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Враховуючи вище викладене, і те, що позивач працював суддею в період дії спеціальних Законів України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року, з наступними змінами, та «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 07.07.2010 року, з наступними змінами, а також в звязку з втратою працездатності у період перебування на посаді судді, давали йому право на звільнення та отримання пенсії державного службовця з урахуванням стажу роботи суддею та іншої державної служби, суд вважає, що він на підставі вказаних законів і п. 3 ч.5ст. 126 Конституції Україниотримав право на звільнення у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя та призначенням щомісячного довічного грошового утримання або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

Право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу» позивач мав до 01.06.2015 року і втратив його у результаті прийняття п. 5 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року №2013-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

В результаті прийняття пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII, яким фактично ліквідовано конституційно закріплений інститут відставки судді, судді, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання (пенсії) після 1 червня 2015 року, перебувають у різному правовому становищі порівняно із суддями, які звернулися із аналогічною заявою до 1 червня 2015 року. Вказівка лише на дату звернення до Пенсійного фонду з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян (статті8,21 Конституції України).

26.01.2015 року позивач звернувся з заявою до ОСОБА_2 ради юстиції України про звільнення його з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя відповідно до п.3 ч.5 ст.126 Конституції України, тобто, саме з 26.01.2015 року позивач мав право на отримання пенсії державного службовця, передбаченої ч.2,5 ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723 від 16.12.1992 року, як інвалід 2 групи.

У звязку з тим, що ОСОБА_1 Указом Президента України було звільнено з займаної посади 14.07.2015 року, тобто тільки через півроку після подачі 26.01.2015 року заяви до ВРЮ про звільнення у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя, тому позивач був позбавлений можливості використати своє законне право на отримання пенсії державного службовця-інваліда 2 групи, саме за вище зазначеним Законом України «Про державну службу» №3723-Х11 від 16.12.1993 року та Законом України «Про судоустрій та статус суддів», які діяли на час подання позивачем заяви до ВРЮ про звільнення за станом здоровя.

Судді є рівними, адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписами Закону № 213-VIII універсального принципу рівності, закріпленого ст. 21 Конституції України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених ч. 1, п.3 ч.5ст. 126 Конституції України.

Зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права судді у відставці і суперечатьКонституції України, а також нормам міжнародного права, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

ОскількиКонституція Українимає найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовуєКонституцію України, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи те, що позивач на час встановлення 2 групи інвалідності 28.05.2014 року був суддею, з огляду на положеннястатті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст.8,19,22,126 Конституції України. У звязку з чим, рішення відповідача за № 142041 від 21 квітня 2016 року про відмову у призначенні пенсії державного службовця - інваліду 2 групи /довічно/ є таким, що порушує права та інтереси позивача і суперечитьКонституції Українита Закону України, який прийнятий на основіКонституціїУкраїни.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання відмови управління у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця протиправною та зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати йому пенсію державного службовця, як інваліду 2 групи (довічно), відповідно до ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-У1, ч.2,5 ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-Х11 від 16.12.1993 року, які діяли на час подачі 26.01.2015 року заяви до ОСОБА_2 ради юстиції про звільнення з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя, у розмірі 80 % від складових заробітної плати (за останні 24 календарних місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу», на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження її граничного розміру, стаж державної служби якого на час звільнення складав, 23 роки 3 місяці 10 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-У1, ч.2,5 ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-Х11 від 16.12.1993 року, ст.ст. 2, 7-14, 17, 71, 94, 159, 160-163, 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області про визнання неправомірною відмову у призначенні пенсії та зобовязання відповідача вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області від 21 квітня 2016 року у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця інваліда 2 групи (довічно).

Зобовязати управління Пенсійного фонду України в Балтському районі Одеської області призначити, нарахувати і виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця - інваліда 2 групи (довічно) відповідно до ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VІ, ч. 2,5 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХII від 16.12.1993 року, які діяли на час подачі 26.01.2015 року заяви до ОСОБА_2 Юстиції України про звільнення з посади судді Комінтернівського районного суду Одеської області у звязку із неможливістю виконувати свої повноваження за станом здоровя, у розмірі 80 відсотків від складових заробітної плати (за останні 24 календарних місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування без обмеження її граничного розміру, стаж державної служби якого на час звільнення складав 23 роки 3 місяці 10 днів, починаючи з 12 квітня 2016 року,

Постанова може бути оскаржена до адміністративного апеляційного суду Одеської області на протязі десяти днів з дня її проголошення.

С У Д Д Я