Рішення № 58395334, 07.06.2016, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/3350/15-ц

Провадження №:2/138/118/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2016 м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючої судді Жикевич Т.Б.,

за участю секретаря Алєксєєвої І.Д.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ПАТ «Державний ОСОБА_3 України» до ОСОБА_4 про стягнення боргу по договору кредиту, стягнення коштів за порушення виконання грошового зобовязання,

ВСТАНОВИВ:

16.12.2015 ПАТ «Ощадбанк» звернулось до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що 11.08.2008 між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 (після одруження Андрусь) А.В. укладено кредитний договір №719203 відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 800 000 грн. на споживчі потреби, строком на 120 місяців, зі сплатою 22 % річних, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 11 серпня 2018 року.

Між сторонами спору було укладено ряд додаткових угод до договору кредиту, якими вносились зміни до п.1.5 договору кредиту, а саме 15.07.2009 укладено додаткову угоду №1; 30 грудня 2012 року укладено додаткову угоду №2 якою, крім іншого, змінено кінцевий термін погашення кредитної заборгованості з 11.08.2018 на 30.12.2012. Станом на 27.11.2015 відповідач повернула банку лише 53723,01 грн. кредитних коштів, 524,60 гривень пені за порушення строків сплати кредитних коштів та процентів, та сплатила 392696,38 грн. процентів за користування кредитними коштами.

Крім того, рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду від 07.09.2012 звернуто стягнення на житловий будинок, який виступав забезпеченням за кредитним договором № 719203 від 11.08.2008. Від реалізації вказаного майна до банку надійшли кошти в сумі 218000 гривень, що є останньою сумою погашення заборгованості по кредиту. Відповідач не виконала належним чином зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 25.11.2015 виникла прострочена заборгованість на загальну суму 2559354,04 грн. В подальшому позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про повернення кредиту, яка залишилась без задоволення.

Враховуючи викладене, АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з даним позовомта просить, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.82), стягнути на його користь з ОСОБА_4 заборгованість, а саме: 746276,99 грн. кредит (основний) борг; 332841,43 проценти за користування кредитними коштами, а також нараховану пеню на прострочену заборгованість по кредитному договору та проценти в розмірі 1133734,98 грн., 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 93301,67 грн., інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості 884810,26 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнала частково. Заявила клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Зазначила, що відповідач визнає позов частково, а саме: 6784,44 грн. сума чергового платежу на 12.12.2012, яку мала сплатити відповідач до 30.12.2012; 13008,87 грн. сума нарахованих відсотків на вказану суму чергового платежу по кредитному договору; 17613,98 грн. нарахована пеня; 12157,59 грн. індекс інфляції та 1406,91 грн. - сума розміру 3% річних, а всього 50971,79 грн. В іншій частині позовних вимог просила відмовити на підставі ст. 267 ЦК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази суд, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п.3 ч.1ст.3 ЦК України.

В ч.1ст.626 ЦК Українизаконодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

11.08.2008між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір №719203 відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 800 000 грн., на споживчі потреби, а позичальник зобов'язалась прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплати проценти за користування кредитом в розмірі 22 % річних в порядку на умовах та в строки, визначені цим договором. Остаточний термін повернення коштів встановлено до 11.08.2018 (далі кредитний договір) (а. с. 6-8).

Сплата процентів, штрафних санкцій, згідно договору та згідно закону, а також пені передбачено п. 1.6.1, 1.6.4., 4.3.2., 4.3.3, 5.2.

Згідно п.7.8 договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобовязань. Позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами цього договору.

Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 зазначеної вище норми до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1ст. 1048 ЦК України, зокрема, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Факт виконання кредитором взятих на себе зобов'язань по договору кредиту та факт отримання позичальником кредитних коштів підтверджується заявою на видачу кредиту (а. с. 12). Крім того, така обставина не заперечувалась представником відповідача під час судового розгляду.

19 липня 2009 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та прийняла його прізвище «Андрусь», про що у Відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Могилів-Подільському Могилів-Подільського міськрайонного управління юстиції Вінницької області було зроблено актовий запис № 111, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії 1-АМ № 74336 (а.с.22-25).

15 липня 2009 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору якою, зокрема, внесли зміни до п.1.5 розділу 1 «Предмет договору» кредитного договору доповнивши його абзацом «Реструктурувати кредитну заборгованість та відстрочити сплату основного боргу в період по грудень 2009 включно. Наступну сплату основного боргу провести в січні 2010 року згідно календарного графіку погашення, який складеться після надання відстрочки. Графік погашення додається.» та відповідно виклали п. 1.5 в новій редакції. Всі інші пункти і положення кредитного договору, сторони домовились залишити без змін та доповнень (а.с.9,10).

В звязку з неналежним виконанням взятих на себе зобовязань по договору кредиту боржником, рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.09.2012 звернуто стягнення на житловий будинок, який був забезпеченням за кредитним договором.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, після ухвалення судового рішення кредитор надав дозвіл боржнику на добровільну реалізацію майна, внаслідок чого вона сама внесла на рахунок погашення зобовязань по кредитному договору 20.11.2012 218000,00 грн.

Вказану вище обставину визнала представник відповідача в ході розгляду справи.

30 грудня 2012 року між банком та позичальником було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору якою, зокрема, внесли зміни внесли зміни до п. 1.2., 1.5., 1.7. кредитного договору № 719203 від 11 серпня 2008 року, змінивши дату з «11 серпня 2018 року» на «30 грудня 2012 року» (п.3 додаткового договору). В даній угоді також вказано, що всі інші умови кредитного договору № № 719203 від 11 серпня 2008 року, не обумовлені цим додатковим договором, залишаються незмінними, і Сторони підтверджують свої зобовязання по них. Крім того, в п.8 додаткового договору №2 до кредитного договору сторони вказали, зокрема, що він є невідємною частиною до кредитного договору та діє до моменту повного виконання зобовязань за цим договором (а.с.11).

Вказаний вище додатковий договір не містив жодних умов щодо прощення зобовязання чи про його фактичне виконання у будь-який спосіб, на день укладення договору, натомість строк його дії сторони обумовили моментом повного виконання зобовязань по кредитному договору. Тобто, зміст правочину свідчить про продовження правовідносин між його сторонами, а не про припинення.

Позивач зазначає, що відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту, процентів за йогокористування, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом. Кредитор повідомляв боржника про необхідність сплати боргу по договору кредиту, що підтверджується листом від 04.12.2015 за вих. №26-10/741. Лист отримано боржником 08.12.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням відділення зв'язку. Копії вказаних листа та повідомлення надано суду (а.с.19, 71).

При вирішенні спору суд зважає на те, що як слідує з наданих суду розрахунків боргу по договору кредиту, що також визнано представником відповідача в судових засіданнях, боржник усю суму кредитних коштів так, як і відсотки за користування такими коштами кредитодавцю не повернула. Остання сплата коштів по договору кредиту проведено 20.11.2012, незважаючи на те, що 30.12.2012 між кредитором та боржником було підписано додатковий договір до договору кредиту та було змінено дату остаточного повернення кредитних коштів з 11.08.2018 на 30.12.2012 та те, що в додатковому договорі №2 до кредитного договору сторони договору, в тому числі і боржник, підтвердили свої зобовязання по всіх умовах такого кредитного договору (а.с. 13-18).

Частиною ч.1ст. 1049 ЦК Українивизначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 525 ЦК Українивизначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч.1 ст. 526 ЦК Українивстановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.

Згідно ч.1ст.629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами, однак, як вказує позивач, і що не заперечувалось представником відповідача в ході розгляду справи, станом на 27.11.2015 позичальник повернула кредитору лише 53723,01 грн. кредитних коштів, сплатила 392696,38 грн. процентів за користування кредитними коштами та 524,60 грн. пені за порушення строків сплати кредитних коштів та процентів.

Згідно розрахунків позивача за відповідачем рахується заборгованість по договору кредиту, яка станом на 27.11.2015 становить 746276,99 грн. кредитний (основний) борг та 332841,43 грн. проценти за користування кредитними коштами.

Крім того, згідно заяви про збільшення позовних вимог, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь нараховану пеню за прострочені основний борг та відсотки в розмірі 1133734,98 грн., 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 93301,67 грн. та інфляційні витрати від прострочених сум заборгованості, які складають 884810,26 грн. Розрахунок здійснено з 16.12.2012 по 11.03.2016, тобто за три роки до дати звернення до суду.

Проти розрахунку позивача за вказаний період представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала, і відповідно клопотань про призначення експертизи не заявляла. Заявила клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до усіх позовних вимог. Визнала позовні вимоги в частині сплати: 6784,44 грн. сума чергового платежу на 12.12.2012, яку мала сплатити відповідач до 30.12.2012; 13008,87 грн. сума нарахованих відсотків на вказану суму чергового платежу по кредитному договору; 17613,98 грн. нарахована пеня; 12157,59 грн. індекс інфляції та 1406,91 грн. - сума розміру 3% річних, а всього 50971,79 грн.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно дост. 548 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно дост.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 та ч.2ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, за правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, встановленні обставини справи свідчать про те, що відповідач отримала на підставі кредитного договору №719203 від 11 серпня 2008 року кредитні кошти в розмірі 800 000 грн., зі сплатою 22 % річних, з останньою датою погашення кредиту не пізніше 11 серпня 2018, яка згідно додаткового договору №2 від 30.12.2012 була змінена на 30.12.2012. Разом з тим, позичальник взяті на себе зобовязання не виконала належним чином та не повернула банку суму кредиту та не сплатила проценти за користування такими коштами. Термін повернення кредитних коштів настав, а відтак, враховуючи положення вказаних вище норм борг по тілу кредиту та відсотках, так як і суми пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають стягненню з позичальника на користь кредитора.

При вирішенні спору суд не вбачає правових та фактичних обставин, які б могли стати підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови в позові в частині вимог про які вказувала представник відповідача і, відповідно підстав задовольняти таку заяву представника відповідача, враховуючи таке.

Згідно ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, що передбачено ст. 257 ЦК України, однак відповідно до ст. 258 ЦПК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), що передбачено п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Одночасно, ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Тобто, збільшена може бути, як загальна так і спеціальна позовна давність в разі укладення сторонами відповідних правовідносин письмової угоди з даного приводу.

Як вже було зазначено вище, в п.7.8 договору кредиту сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобовязань. Позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами цього договору. Стягнення пені передбачено п. 5.2 кредитного договору.

Тобто, до правовідносин сторін спору слід застосовувати позовну давність тривалістю у три роки, як до вимог щодо повернення кредиту та сплати процентів так і до вимог про стягнення пені.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255цього Кодексу, а згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, за правилами ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що остання сплата коштів на погашення тіла кредиту боржник здійснила 05.02.2010, а на погашення процентів 20.11.2012, однак 30.12.2012, тобто в межах трирічного терміну позовної давності, сторони спору уклали додатковий договір №2 до кредитного договору, яким внесли зміни кредитного договору та зазначили, зокрема, що вони підтвердили свої зобовязання по усіх умовах кредитного договору.

Таким чином, в наслідок укладення додаткового договору № 2 до кредитного договору №719203 від 11.08.2008, в якій кредитор та боржник погодили ряд змін до договору, зокрема, змінили дату остаточного погашення кредиту і даним договором сторони, в тому числі і боржник, підтвердили свої зобовязання по усіх умовах кредитного договору, а відтак в силу дії ст. 264 ЦК України відбулось переривання строку позовної давності, і відповідно новий строк слід обраховувати з 30.12.2012, а не з 12.12.2012, як вказує представник відповідача.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 16.12.2015, строк позовної давності ним не було пропущено. Зважаючи на вказані обставини, суд вважає клопотання представник відповідача про застосування до вказаних спірних правовідносин положень ст. 267 ЦК України таким, що не підлягає задоволенню, а право позивача таким, що підлягає захисту.

Крім того, при вирішенні спору суд також зважає на положення ч.3 ст. 551 ЦК України, в якій передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір є значним.

На думку суду, сума пені, як одного із видів неустойки, за прострочення щомісячних платежів - 1133734,98 грн. значно перевищує розмір основного невиконаного зобовязання до договору кредиту, а тому суд вважає за потрібне ухвалити рішення на засадах справедливості, зменшивши розмір такої неустойки до суми основної заборгованості, що становить 1079118,42 грн.

Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 03.09.2014 № 6-100цс14, яка є обов'язковою для застосування за правилами статті 360-7 ЦПК України.

Також, відповідно до ч.1 та ч.2ст.88 ЦПК Українистороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В даному випадку, враховуючи те, що позов задовольняється частково та те, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 47864,48 грн. (а.с. 1, 91), а загальна сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача даним судовим рішенням становить 3136348,77 грн., тобто з розрахунку 1,5 % від даної суми, а саме 31363,49грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача. Решту судового збору залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3,256-260, 264, 267, 525, 526,548, 549, 551, 611, 625, 626,629,1048,1049,1054 ЦК України, ст. ст.3,10,11,60, 61, 88, 209, 212-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором№719203 від 11 серпня 2008 року, станом на 27.11.2015,борг по кредиту - 746276,99 грн., проценти за користування кредитними коштами - 332841,43 грн., а також 1079118,42 грн. пені за прострочені основний борг та відсотки, 93301,67 грн. - 3 % річних від простроченої суми боргу, 884810,26 грн. сума інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судові витрати у виді судового збору в розмірі 31363,49грн.

В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Решту судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Т.Б.Жикевич