Ухвала суду № 58391798, 16.06.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1150/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Єгорова С. М.

УХВАЛА

Іменем України

16.06.2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Єгорової С.М.,

суддів: Дуковського О.Л., Письменного О.А.

із секретарем Яковлєвою Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою та відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок неповернення боргу,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 квітня 2013 року ОСОБА_2 отримав у борг від нього грошові кошти у сумі 20000,00 доларів США, про що свідчить надана відповідачем розписка. Зазначені грошові кошти відповідач зобовязувався повернути у строк до жовтня, листопада 2013 року.

Однак, станом на 18 січня 2016 року, відповідач не повернув борг, прострочивши виконання даного грошового зобовязання.

Позивач неодноразово повідомляв відповідача про те, що йому необхідно добросовісно виконати умови грошового зобовязання, однак останній не повернув запозичені грошові кошти.

З урахуванням наведеного, просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики 20000 дол. США, що за курсом НБУ становить 487600 грн. та 3 % річних у сумі 31937,80 грн., що разом складає 519537,80 грн., у відшкодування моральних збитків, завданих родині позивача, 100000 грн., а також понесені судові витрати.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики з урахуванням трьох відсотків річних в сумі 518779 грн. 68 коп. та сплачений судовий збір в сумі 5187 грн.80 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3 просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились повторно, посилаючись на зайнятісь представника у інших судових засіданнях, що відповідно до ст.ст. 169, 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи, тому з урахуванням строків розгляду, передбачених ст. 303-1 ЦПК України, апеляційним судом розглянуто справу без їхньої участі.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, які заперечували проти скасування рішення суду, вивчивши матеріали справи, перевіривши у межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд встановив і правильно виходив з того, що відповідач 19 квітня 2013 року отримав від позивача позику 20000 доларів США та зобов'язався повернути у термін жовтень- листопад 2013 року, на підтвердження укладення договору позики написав розписку. Кошти відповідачем не повернуті і надана в судовому засіданні розписка в оригіналі (а.с.44) є належним, допустимим та достовірним доказом не лише факту укладення договору, а й підтвердженням його умов, оскільки за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Тому наявні підстави для примусового стягнення боргу у грошовій одиніці України - гривні з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми за період прострочення виконання зобов'язання з 01 грудня 2013 року по 18 січня 2016 року, в межах позовних вимог, що за курсом НБУ становить 487600 грн. та 3 % річних у сумі 31937,80 грн., що разом складає 519537,80 грн.

Судом з'ясовано, що боргову розписку особисто написав та підписав ОСОБА_2, дата 19 квітня 2013 року написана відповідачем, дата 19 січня 2014 року написана позивачем і немає відношення до тексту розписки. Номер телефону у розписці зазначений сина відповідача ОСОБА_5.

Інші записи щодо сум на аркуші паперу не мають ніякого відношення до тексту вищенаписаної розписки, так як ці суми також брались відповідачем, потім віддавались і внаслідок повернення робились викреслення. Останній запис 1.08.14. 3.5 доларів США здійснено іншою особою і також не має відношення до спірного договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обовязки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для суду.

Задовольняючи позовні вимогі, суд першої інстанції встановив і правильно виходив з того, що між сторонами виникли боргові зобовязання за договором позики, факт укладення якого підтверджується розпискою.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України)

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Позивач надав суду оригінал розписки, написаної від імені ОСОБА_2, що відповідно до положень ст. 545 ЦК України свідчить про невиконання відповідачем свого обов'язку.

Відповідач та його представник в суді першої інстанції не заперечували проти факту написання і підписання розписки самим ОСОБА_2, не зазначали про недостовірність або фальшивість вказаного письмового доказу.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях і якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» розяснено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за

номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця

України - гривня.

У звязку з цим, при задоволенні позову про стягнення грошових сум, суди повинні зазначити в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України- гривні.

У разі предявлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 212 ЦПК України).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому не переглядається апеляційним судом.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і вважає необхідним залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: