Ухвала суду № 58390681, 13.06.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3143/16 Справа № 206/6441/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Кочкової Н.О., Осіяна О.М.

при секретарі - Григорєвій В.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Придніпровської товарної біржі, Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання договору міни нерухомого майна дійсним, визначення часток та визнання права власності на частки домоволодіння, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору міни №47-НД/47-н від 11 лютого 1999 року сімя із п'яти осіб, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, набула у спільну сумісну власність домоволодіння №7 по вул. Окській у м. Дніпропетровську, яке в подальшому було зареєстровано у Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації.

18 січня 2006 року співвласниця домоволодіння ОСОБА_7 померла. На момент її смерті вона була зареєстрована та проживала разом з сином ОСОБА_2 та іншими позивачами за адресою: вул. Окська, будинок 7 у м. Дніпропетровську.

В передбачений законом строк ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, але постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 27 червня 2015 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, на частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за вищезазначеною адресою, оскільки договір міни свого часу не було посвідчено нотаріально.

У звязку із вищезазначеним, просили визнати дійсним договір міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11 лютого 1999 року, укладений на Придніпровській товарній біржі між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4; виділити частки співвласників у домоволодінні №7 по вул. Окській в м. Дніпропетровську у розмірі 1/5 частин кожному із співвласників; визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/5 частини домоволодіння №7 по вул. Окській в м. Дніпропетровську: на 1/5 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_7, на 1/5 частину домоволодіння №7 по вул. Окській в м. Дніпропетровську, яка належить йому на підставі договору міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11 лютого 1999 року; визнати право власності за ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 по 1/3 частини домоволодіння №7 по вул. Окській в м. Дніпропетровську за кожним, яке належить їм на підставі договору міни нерухомого майна №47-НД/47-н від 11 лютого 1999 року.

Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.77-78).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а.с.82-87).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що 11 лютого 1999 року між ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_2, який діяв від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 через Придніпровську товарну біржу був укладений договір міни нерухомого майна №47-НД/47-Н, зокрема квартири АДРЕСА_1, яка належала їм на праві власності, на домоволодіння №7 по вул. Окській у м. Дніпропетровську, яке належало відповідачу.

Відповідно до реєстраційного посвідчення Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації посвідчило, що домоволодіння №7 по вул. Окській у м. Дніпропетровську зареєстровано за ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4,

18 січня 2006 року померла співвласниця домоволодіння ОСОБА_7, яка є матір»ю позивача ОСОБА_2, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 27 червня 2015 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, оскільки договір міни свого часу не було посвідчено нотаріально.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що договір міни, на момент його укладення на товарній біржі потребував нотаріального посвідчення відповідно до норм ЦК УРСР 1963 року, у зв»язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР такий договір не може бути визнаний дійсним й відповідно відсутні підстави для визнання його дійсним в судовому порядку. Крім того, позивачами не було надано належних доказів того, що ОСОБА_6 ухилялася від нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення, що вірно встановлено судами.

За змістом ст. 241 ЦК УРСР за договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.

До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін ( ст. 242 ЦК УРСР).

Зі змісту ст. 227 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (чинної на час ухвалення оскаржуваного рішення), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб.

Відповідно до розяснень Міністерства юстиції України № 17-12/44 від 10 квітня 1998 року «Щодо діяльності товарних бірж» передбачено, що, беручи до уваги вимоги ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), яка передбачає особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини), якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, недотримання цієї вимоги згідно з ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) тягне недійсність договору, таким чином, зазначений договір набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Вимогами ст.47 ЦК України (у редакції 1963 року) передбачено нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

За таких обставин, відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення договір міни не потребував нотаріального посвідчення відповідно до вимог Закону України «Про товарну біржу», не спростовують правильності висновків, зроблених судом першої інстанцій, не містять правових підстав для скасування судового рішення, оскільки рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З огляду на вищенаведене, не може бути постановлене рішення суду в частині визначення часток та визнання права власності за кожним із позивачів.

Що стосується Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу», на яку посилаються в апеляційній скарзі, то він є спеціальним нормативним актом щодо визнання правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів для яких спеціальними нормами є Цивільний кодекс України.

Відповідно до розяснень Міністерства юстиції України № 17-12/44 від 10 квітня 1998 року «Щодо діяльності товарних бірж» передбачено, що, беручи до уваги вимоги ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), яка передбачає особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини), якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, недотримання цієї вимоги згідно з ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) тягне недійсність договору, таким чином, зазначений договір набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про скасування рішення суду не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки вони не свідчать про незаконність та необгрунтованість рішення суду.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_8

ОСОБА_9