Ухвала суду № 58386962, 13.06.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/8576/15 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/3291/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. В.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області

в складі: головуючого Тропак О.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання недійсним іпотечного договору від 16.10.2006 року, визнання недійсним іпотечного договору від 01.10.2007 року, зобовязання до вчинення дій,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом та просив встановити:

перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах з 01 вересня 2005 року;

визнати житлову квартиру № 5а в будинку № 1 по вул. Турецька у м. Львові спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

визнати недійсним іпотечний договір, укладений 16 жовтня 2006 року між ОСОБА_8 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (правонаступник АКІБ «УкрСиббанк») посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7;

визнати недійсним іпотечний договір укладений 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (правонаступник АКІБ «УкрСиббанк») посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7;

зобовязати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договорами іпотеки укладених 16 жовтня 2006 року та 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (правонаступник АКІБ «УкрСиббанк»).

В обгрунтування позову покликався на те, що 14 лютого 2009 року між ним та ОСОБА_6 був зареєстрований шлюб, однак з вересня 2005 року вони перебували у фактичних шлюбних відносинах та проживали однією сімєю. В подальшому ними за спільні кошти була придбана житлова квартира № 5а в будинку № 1 по вул. Турецька в місті Львові. Право власності на дане майно було зареєстровано за його дружиною ОСОБА_6. В лютому 2015 року позивач дізнався, що оспорювана квартира була передана його дружиною в іпотеку, в забезпечення виконання зобовязань за кредитними договорами № 11058049000 та № 11226229000. Недійсність даних договорів іпотек обгрунтовував тим, що такі були укладенні з порушенням вимог цивільного та сімейного законодавства, так як квартира була набута ними за час спільного проживання та належить їм на праві спільної сумісної власності, а майно яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за наявності нотаріально посвідченої згоди усіх співвласників. Крім того, на момент укладення вищезазначених іпотечних договорів у квартирі , яка є предметом іпотеки проживали і проживають на даний час малолітні діти його дружини від першого шлюбу, а , отже, є недопустимим укладення договору іпотеки без згоди органів опіки та піклування, оскільки фактично можуть зачіпатися майнові права малолітніх дітей.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач ОСОБА_5 в апеляційному порядку оскаржив його та, покликаючись на його незаконність, необгрунтованість просить суд рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції були проігноровані положення ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 578 ЦК, які регламентують, що майно яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за наявності нотаріально посвідченої згоди усіх співвласників. Не зважаючи на реєстрацію відповідачки в Херсонській області, така фактично проживала у Львові разом зі своїми дітьми, що підтверджується копією її трудової книжки. Покликання в оскаржуваному рішенні, на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2015 року у справі № 461/4267/15-ц, яким нібито встановлений факт відсутності жодних прав дітей по відношенню до заставного майна є передчасним, оскільки дане рішення оскаржується, а відповідно не може слугувати підставою для відмови у позові з даних підстав. Окрім того, судом не взято до уваги висновки Верховного суду України при розгляді аналогічних справ, щодо матеріальних і процесуальних норм права. Правовим наслідком відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, є його недійсність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договорів іпотеки відповідач у справі ОСОБА_8, 16.10.2006 року у заяві, адресованій на ім»я приватного нотаріуса ОСОБА_9 повідомляла, що квартира № 5-а у будинку № 1 , що знаходиться в м. Львові по вул. Турецькій, належить їй на праві приватної власності, так як набута після розірвання шлюбу та на даний час вона в шлюбі і фактичних шлюбних відносинах не перебуває.

Заява ОСОБА_6 аналогічного змісту була подана приватному нотаріусу ОСОБА_7 і 01 жовтня 2007 року (а.с. 29) при посвідченні останнім договору іпотеки за реєстровим № 3997 ( а.с. 26).

Відтак, письмовими (нотаріально посвідченими) доказами у справі, які виходили від відповідача ОСОБА_6, було доведено, що станом на 16.10.2006 року (дата придбання квартири, яка є об»єктом спору та предметом договорів іпотеки від 16.10.2006 року та від 01.10.2007 року) остання в шлюбі і фактичних шлюбних відносинах не перебувала, а вищезазначена квартира належить їй на праві приватної власності.

Зважаючи на те, що голослівні твердження позивача про те, що з вересня 2005 року та до жовтня 2006 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 та проживав однією сім»єю з нею та її дітьми в квартирі АДРЕСА_1 , спростовуються вищезазначеними письмовими доказами та тією обставиною, що станом на вересень 2005 року ОСОБА_8 була зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, а з 13.10.2005 року по 06.10.2006 року - за адресою: м. Львів вул. Івана Франка буд. 138 (а не буд. 139 як вказує позивач), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не було доведено факту проживання його і відповідача ОСОБА_6 однією сім»єю з вересня 2005 року. Необхідно зазначити також що позивачем не було надано суду жодних доказів, і на підтвердження тієї обставини, що предмет іпотеки було придбано за його кошти. На противагу цьому, письмовими доказами у справі: договором купівлі-продажу квартири від 16.10.2006 року (а.с. 8), кредитним договором № 11058049000 від 16.10. 2006 року (а.с. 64- 73) доводиться та обставина, що більша частина вартості квартири була сплачена відповідачем ОСОБА_8 за рахунок кредитних коштів.

Та обставина , що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не зазначив мотивів з яких він не прийняв до уваги як докази у справі показання свідків, тобто не додержав вимог встановлених п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, у відповідності до положень ч. 3 ст. 309 ЦПК України, не може слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вищезазначені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи, зважаючи на спростування позовних вимог письмовими доказами, достовірність яких не викликала у суду сумнівів.

Доводи апеляційної скарги про скасування оскаржуваного рішення з мотивів недодержання при укладенні договорів іпотеки вимог закону, а саме, не одержання попередньої згоди органу опіки та піклування, також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, зважаючи на те, що ні станом на дату укладення договорів іпотеки, ні станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення чи апеляційного перегляду позивач не був уповноваженим представником дітей: ОСОБА_10,ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, відтак не був наділений правом вимагати визнання недійсними правочинів, у разі порушення прав і інтересів цих дітей. Стосовно позовних вимог про визнання недійсними договорів іпотеки, з посиланнями на порушення оспорюваними правочинами прав дитини ОСОБА_12, то права цієї дитини при укладенні договорів іпотеки від 16.10.2006 року та 01.10.2007 року не могли бути порушені апріорі, оскільки ця дитина народжена 25.07.2009 року.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення не спростовують, тому апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ч. ч. 1, 2 ст. 315, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 березня2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_13