Ухвала суду № 58386218, 15.06.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 322/126/16

Провадження № 22-ц/778/2658/16 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Сапун О.А.

суддів: Краснокутської О.М.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер» про визнання договору оренди недійсним,-

ВСТАНОВИЛА :

12 лютого 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ТОВ «Лідер» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Посилались на те, що 22 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Лідер» був договір оренди земельної ділянки площею 3,47 га, яка розташована на території Веселогаївської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

07 грудня 2013 ОСОБА_7 помер, вони є його спадкоємцями згідно із свідоцтвами про право на спадщину за законом від 21 жовтня 2014 року

10 червня 2014 року відповідач зареєстрував право оренди землі. При цьому до договору оренди додано невідємний додаток акт прийому-передачі обєкта оренди, в якому датою передачі земельної ділянки зазначено 17 червня 2014.

Разом з тим, договір оренди від 27 грудня 2010 року між фермерським господарством «ОСОБА_8М.» на земельну ділянку ОСОБА_9, яку успадкував ОСОБА_7 і після смерті якого вони успадкували право на спірну земельну ділянку, зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиколаївському районі, про що в Державному реєстрі вчинено запис 03 червня 2011 року № 232360004000203.

Договір оренди, укладений між фермерським господарством «ОСОБА_8М» та ОСОБА_9 є дійсним і для його спадкоємців, внаслідок чого, договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем та ОСОБА_6 відносно ділянки, яку він успадкував після смерті ОСОБА_9 відповідно до Державного акту ІІІ-ЗП № 005638 є недійсним.

З яких причин у вказаних договорах різняться номери кадастрових номерів, їм невідомо. Первинним документом щодо права власності на земельну ділянку площею 3,47 га, є Державний акт ОСОБА_9. Обєктом оренди обох договорів оренди є саме ця земельна ділянка, і саме вона була передана власницею ОСОБА_9 орендарю ФГ «ОСОБА_8М». Технічні помилки щодо визначення кадастрових номерів та виготовлення ситуаційних схем з помилкою не можуть вплинути на цивільно-правові відносини та волевиявлення власника земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, на підставі статей 95,152 ЗК України, 215,216,236 ЦК України, просили позов задовольнити та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, уклеєний 22 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Лідер».

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 рокускасувати, позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши у судовому засіданні апеляційного суду доповідь судді, вислухавши пояснення представника апелянтів ОСОБА_10, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 308 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, якщо визнає, що його постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недійсність укладеного 22 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Лідер» договору оренди землі.

Вказаний висновок відповідає наявним у справі документам, узгоджується з нормами матеріального і процесуального права.

За правилами частин 1,2 статті 13 ЦК України: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі. За наявності укладеного договору оренди землі, власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря.

У частині 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_9 була власником земельної ділянки площею 3,47 га, розташованої на території Новоіванківської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП № 005638, виданого Новомиколаївською районною державною адміністрацією Запорізької області 30 травня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3168.

27 грудня 2010 року між ОСОБА_9 (орендодавець) та фермерським господарством «ОСОБА_8М.» (орендар) був укладений договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування вищезазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012 ( п. 1 договору ). Строк дії договору 10 років ( п. 8 договору ). Даний договір пройшов державну реєстрацію 03 червня 2011 за №232360004000203 ( а. с. 14,19-29 ).

02 грудня 2011 року ОСОБА_9 померла, спадкоємцем є її син ОСОБА_7, який успадкував після матері земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 3,47 га, кадастровий номер 2323683500:10:011:0002, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21 листопада 2013 року, виданим приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованим в реєстрі за № 1004 ( а. с. 15-16,32 ).

22 листопада 2013 року між ОСОБА_6 (орендодавець) та ТОВ «Лідер» (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду строком на 10 років було передано земельну ділянку площею 3,47 га з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 ( п. 2, п. 8 договору ). Право оренди за цим договором було зареєстровано 10 червня 2014, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 22919815 від 12.06.2014 року ( а. с. 7-13,17-18 ).

07 грудня 2013 року ОСОБА_9 помер, земельну ділянку з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 успадкували його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_5, дочка ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01 жовтня 2014 року, виданими приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованим в реєстрі за № 3-597, № 3-598, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.10.2014 № 28828366, № 28828524, № 28828671 ( а. с. 30,32,36-46 ).

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, станом на 06.04.2016 в Державному земельному кадастрі зареєстровано обидві вищезазначені земельні ділянки. Власником земельної ділянки з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012 значиться ОСОБА_9, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2302064532016 від 06 квітня 2016 року. Власниками земельної ділянки з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 є позивачі по 1/3 кожен, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2302064502016 від 06 квітня 2016 року ( а. с. 75-93 ).

За визначенням пункту 2 частини 1 статті 2, частини 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Виходячи зі змісту статті 214 ЦК України, відмова від двостороннього правочину може відбуватися лише за взаємною згодою сторін. Такі ж правила поширюються і на спадкоємців особи, якою за життя було укладено договір, права за яким підлягають державній реєстрації.

У пункті "в" частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 4 статті 61 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції повно, всебічно зясував фактичні обставини справи, дослідив надані документи і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 22 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Лідер» через його недоведеність.

При цьому правильно зазначив, що обєкти оренди за договором оренди землі від 27 грудня 2010 року, укладеним між ОСОБА_9 та фермерським господарством «ОСОБА_8М.», і за договором оренди землі від 22 листопада 2013 року, укладеним між ОСОБА_6 та ТОВ «Лідер», є різними, оскільки за першим договором орендується земельна ділянка з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012, а за другим договором орендується земельна ділянка з кадастровим номером2323683500:10:011:0002.

Твердження позивачів про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012 та земельна ділянка з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 є однією і тією самою земельною ділянкою, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки не доведені належними та допустимими доказами і є припущенням, а судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Рішення є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що спір вирішено неправильно.

Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: