Ухвала суду № 58379172, 17.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/7357/15-ц Головуючий у І інстанції Журавський В. В.Провадження № 22-ц/780/430/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 26 17.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Олійника В.І., Мельника Я.С.,

при секретарі Дрозду Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживача, визнання пункту договору недійсним, розірвання договору фінансового лізингу та стягнення коштів,

встановила:

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним пункт 12.1 договору №000835 фінансового лізингу від 28 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна».

Розірвано договір №000835 фінансового лізингу від 28 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна».

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 41400 гривень, сплачені за договором №000835 фінансового лізингу від 28 липня 2015 року та судовий збір у розмірі 657 гривень 60 копійок.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Євролізинг Україна» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Вказує на незаконність судового рішення, у звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що 28 липня 2015 року ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг Україна» уклали договір №000835 фінансового лізингу. За умовами якого, ОСОБА_2 зобовязався придбати предмет лізингу, а саме: транспортний засіб марки «MG 6», комплектації «Delux», в порядку та на умовах договору та інших погоджень між сторонами, а ТОВ «Євролізинг Україна» зобовязався передати придбаний транспортний засіб ОСОБА_2 (а.с.14-21).

На виконання п.9.1. ОСОБА_2 перерахував ТОВ «Євролізинг Україна» грошові кошти у розмірі 41400 гривень, що підтверджується квитанцією від 28 липня 2015 року (а.с.24,25).

Крім цього, відповідно додокумента на бланку ТОВ «Євролізинг України», підписаного позивачем, останній просить на підставі п. 9.6. договору №000835 фінансового лізингу від 28 липня 2015 року, передати йому транспортний засіб «1,8 Мкпп комплектція DeLuxe. Акційна ціна 2014 р. 207000 грн.». (а.с.22).

Проте, за вказаними у договорі умовамиТОВ «Євролізинг Україна» не забезпечив передачу транспортного засобу ОСОБА_2, а в односторонньому порядку змінив умови договору. Зокрема, замість передачі автомобіля вартістю 207000 гривень, запропонував автомобіль вартістю 414000 гривень та виключно після сплати 50% його вартості.

У відповідності до ст.1 та ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг»фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізінгоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У відповідності до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

В свою чергу, п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачі» передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічна позиція висловлена Пленумом Верховного Суду України у судовій практиці з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів 2009-2012 р.р. від 01 лютого 2013 року, так визначено, щосам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законах «Про захист прав споживачів» та «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів». Фінансові послуги можна поділити на банківський сектор і небанківський (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та ін.).

Відповідно до п.12 договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами,лізінгоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати договір, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією за адресою лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізінгодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Аналізуючи вказаний пункт договору фінансового лізингу вбачається, що, по суті, ним встановлюється одностороння відповідальність лізингоодержувача.

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.Несправедливими є, крім іншого, умови договору про: 1) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; 2) визначення товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Тобто, враховуючи вищевказані положення, а також розяснення Пленуму Верховного Суду України у судовій практиці з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів 2009-2012 р.р. від 01 лютого 2013 року, встановлено, щоприкладами несправедливих умов угод у фінансовій сфері є: безповоротне зобов'язання споживача виконувати умови договору, з якими він не мав можливості ознайомитися до укладення договору; надання можливості продавцю чи постачальнику без вагомої причини змінювати в односторонньому порядку будь-які характеристики продукту чи послуги, які мають надаватися.

При цьому, за змістом ст.3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, а згідно ч.3 ст.509 ЦК України зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Тобто, під добросовісністю слід розуміти належну поведінку при виникненні та виконанні зобовязання - вчинення дій таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода третім особам, неможливість укладення зобовязання на засадах обману, насильства, зловживання довірою тощо. Принцип добросовісності передбачає чесну, сумлінну поведінку субєктів зобовязання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобовязання та не порушення прав інших осіб.

Враховуючи викладене висновок суду, що пункт 12.1 договору фінансового лізингу №000835 від 28 липня 2015 року має ознаки несправедливості є вірним, оскільки порушує принцип добросовісності та встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору, із одностороннім застосуванням за це істотних штрафних санкцій, які в сукупності складають 40% внесених коштів.

Зазначений пункт договору, також, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, оскільки встановлює односторонню відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усуває відповідальність лізингодавця, не надає право споживачу вимагати дострокового розірвання договору із одержанням відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням договору ним договору, передбачає покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору і надає відповідачу право не повертати суму авансового внеску за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Виконання ОСОБА_2 умов пункту 12.1 договору фінансового лізингу завдало йому значної шкоди у розмірі 41400 гривень, а тому суд цілком обґрунтовано задовольнив позово в цій частині.

Крім того, згідно з ч.12 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів»якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобовязаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобовязаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

Таким чином, вказаним нормами передбачено право споживача на відмову від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у випадку можливого істотного зростання ціни послуг або інших обставин, які явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача.

В даному випадку, саме у звязку з збільшення вартості транспортного засобу з 207000 гривень до 414000 гривень і строків передачі предмета лізингу відповідач ставить позивача в залежність прийняття ним рішення щодо розірвання договору фінансового лізингу.

Таким чином, в порушення ч.12ст.10Закону України «Про захист прав споживачів», ТОВ «Євролізинг Україна» не повідомив позивача про збільшення вартості предмета лізингу, як і не виконав умову пропоставку транспортного засобу за ціною 207000 гривень.

Зважаючи на те, що п.12.1. договору №00835 фінансового лізингу від 28 липня 2015 року визнаний судом недійсним, до позивача як лізінгоодержувача не можуть бути застосовані будь-які фінансові чи штрафні санкції.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до обґрунтованого висновку що договір №000835 фінансового лізингу від 28 липня 2015року розірвано сторонами на підставі ч.12 ст.10Закону України «Про захист прав споживачів», що не передбачає будь-яких фінансових санкцій для споживача.

Таким чином, висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши спір, повно та всебічно дослідив й оцінив обставини справи, надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з м оменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його оголошення.

Головуючий

Судді