Рішення № 58377978, 15.06.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4435/16-ц

2/357/2057/16

Категорія 52

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Подрєзова Г. О. ,

при секретарі Александрова А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди;

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 надав до суду позовну заяву до ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, мотивуючи тим, що з 2004 року працював на посаді професора у зазначеному університеті, згідно з укладеним між сторонами контрактом від 01.07.2013року був прийнятий на посаду професора кафедри легкої та харчової промисловості до 30.06.2018року. Перебуваючи у відпустці у 2014 році, знаходився на лікарняному з приводу операції, а після виходу з лікарняного, відпустка продовжувалася до листопада 2014року. Місто Луганськ, згідно з переліком населених пунктів, на території яких органами державної влади тимчасового не здійснюють повноваження, затвердженого постановою КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р, що стало підставою для того, що університет тимчасово не працював, зв»язку з ним не було. В грудні 2015 року при зверненні позивача до Управління ПФУ в м. Білій Церкві, куди була переведена пенсія позивача, як переміщеної особи із зони АТО, він дізнався, що університет розпочав працювати і з його пенсії відраховуються внески до пенсійного фонду, як працюючого пенсіонера. В цей же час він дізнався про наказ Міністерства освіти і науки України від 06.10.2014 року №1132 «Про організацію освітнього процесу у ОСОБА_2 національному університеті імені ОСОБА_3», який був переведений до м. Сєвєродонецька, змінив юридичну адресу. Після цього, 28.12.2015року позивачем була направлена заява на ім.»я відповідача з питання причин не повідомлення його про переведення університету та про початок роботи університету, але відповіді не отримав. Адвокату позивача , направленому до університету, 02.03.2016року було видано виписку з наказу №214-к від 28.08.2015року про звільнення з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України. Цей наказ позивачем був отриманий лише 05.03.2016року. Посилаючись на зазначені обставини, не погоджуючись з наказом про звільнення, та вважаючи порушеними свої трудові права незаконним звільненням з роботи, просив суд поновити його з 28.08.2015р. на посаді професора кафедри легкої та харчової промисловості ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3, стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 01.09.2014року по 01.04.2016рік у сумі 76000грн. та моральну шкоду 10000грн.

В судовому засіданні позивач та його представник за довіреністю позовні вимоги підтримали в повному обсязі. А в судове засідання 15.06.2016р. не з»явилися, надали письмову заяву від 20.05.2016року про розгляд справи у відсутності позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 за довіреністю в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі , послався на те, що позивач працював на посаді професора кафедри легкої та харчової промисловості ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 тривалий час і до нього не було ніяких претензій, але після переміщення установи, пов»язаного із складною суспільно політичною ситуацією на Сході України , на офіційному сайті університету було розміщено інформацію щодо подачі заяви через мережу Інтернет або у інший спосіб повідомити університет про продовження роботи.

Про наказ Міністерства освіти і науки України позивачу було відомо, що не потребує доказуванню, але позивач ніяким чином не висловлював про свій намір продовжувати роботу в університеті. Трудова книжка позивача не знаходиться в університеті, оскільки документи кадрового обліку залишилися на не підконтрольній території, доступ до особових справ працівників університету, який знаходився в м. Луганську, у зв»язку з його захопленням бойовиками відсутній. Наявність трудової книжки на руках позивача підтверджує те, що про обставини переміщення університету з тимчасово окупованої території, взяття позивача на облік, як переміщеної особи та не вчинення ним жодних дій щодо трудових відносин з університетом, свідчать про його не бажання продовжувати працювати в університеті, який переміщений за новим місцезнаходженням. Також, позивачем не було надано до установи лікарняного листа непрацездатності, заяв про продовження відпустки, надання безоплатної відпустки, не надано трудової книжки для продовження трудових відносин. Крім цього, позивач отримував електронні повідомлення на свою електронну адресу у період січень лютий 2016року щодо продовження роботи університету за новою адресою. За неявку на роботу, згідно з актами про відсутність на роботі від 31.12.2014 року, 27.08.2015року доповідною запискою кафедри легкої і харчової промисловості від 26.08.2015року та з урахуванням тривалої відсутності на роботі з вересня 2014року по серпень 2015року, не повідомлення поважних причин позивача було звільнено з роботи за п.6 ст. 36 КЗпП України згідно з наказом від 28.08.2015року №214-к. Позивач не довів наявність заборгованості по заробітній платі, належних доказів розміру отриманої заробітної плати під час роботи в університеті, також не надано, за відсутності підтвердження перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, позовні вимоги просив залишити без задоволення.

Також, представник відповідача в судове засідання 15.06.2016 року не з»явився, надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутності та документи на підтвердження розміщення наказу МОН №1132 від 06.10.2014року на сайті « http://snu.ig.ua » СНУ імені В.ОСОБА_3 10.06.2014року.

Заслухавши пояснення сторін у судових засіданнях, покази свідка ОСОБА_4, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно працював на посаді професора кафедри легкої та харчової промисловості ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3, який був розташований в м. Луганську . Ці обставини підтверджуються поясненнями позивача та його представника, копією трудової книжки ОСОБА_1, згідно з записом № 34 від 01.09.2004року наказом № 571-01 від 30.08.2004р. прийнятий на посаду професора кафедри легкої і харчової промисловості за строковим трудовим договором. А згідно з копією контракту, укладеного між ОСОБА_2 національним університетом імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на строк з 01.07.2013р. по 30.06.2018р. позивач був призначений на посаду професора кафедри легкої і харчової промисловості з виплатою заробітної плати за рахунок коштів університету: посадовий оклад встановлюється у відповідності до розподіленої ставки на поточний навчальний рік у штатному розписів кафедри.

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 06.10.2014року № 1132 «Про організацію освітнього процесу у ОСОБА_2 національному університеті імені ОСОБА_3» - встановити, що до завершення збройного конфлікту на території м. Луганськ, ОСОБА_2 національний університет імені ОСОБА_3 проводить свою освітню діяльність (згідно з наявною ліцензією на освітню діяльність та сертифікатами про акредитацію) на базі Технологічного інституту ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 та розміщується за адресою м. Сєвєродонецьк, пр.. Радянський, 59-а, http:/www.sti.lg.ua/, e-mail:uni.snu.edu@gmail.com. Ректору ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 забезпечити оперативне інформування працівників і студентів з питань, що стосуються тимчасового переведення університету, організації освітнього процесу, забезпечення місцем проживання (гуртожитками) тощо.

Судом враховується вимога ч.1 ст.52 ЦПК України доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 58 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч.1 ст. 60 Кодексу кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Також, згідно з ч.2 ст.61 Кодексу обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи те, що про обставини пов»язані із складною суспільно політичною ситуацією на Сході України , проведення АТО на тимчасово окупованій території, є загальновідомими і не підлягають доказуванню в цьому судовому процесі.

Позивач довів ті обставини, що він працював на посаді професора ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3, який був розміщений в м. Луганську.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради від 12.11.2014року № НОМЕР_1 позивач став на облік як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО з 01.11.2014року.

Відповідно до актів про відсутність на роботі від 31.12.2014р., 27.08.2015р. позивач не виконував посадові обов»язки , не приступив до роботи в університеті , який знаходився в м. Сєвєродонецьку, з 01.09.2014року по 27.08.2015р.

Доказів на підтвердження тих обставин, що позивач в період з липня по листопад 2014року перебував у відпустці суду надано не було.

Крім цього, судом враховується те, що позивач з листопада 2014року перебував на території підконтрольній Україні, переоформив пенсію в м. Білій Церкві, тобто мав можливість з»ясувати місце знаходження університету, після переведення його до м. Сєвєродонецька, але цього не зробив, а його твердження щодо обов»язку відповідача повідомити всіх працівників про зміну в місцезнаходженні університету, суд до уваги не бере, оскільки вставленими обставинами ці твердження повністю спростовуються.

Так, дійсно доказів наявності у відповідача особових справ працівників, суду не надано, а також і за наявності адреси місця проживання позивача м. Луганськ, повідомити його про зміни, що сталися з переведенням університету до м. Сєвєродонецька, не представлялося можливим. Інформація, яка була розміщена на сайті МОУ, згідно з наказом від 06.10.2014р. №1132, доводилася до населення, і була розповсюджена належним чином.

В судовому засіданні позивач пояснив, що після переїзду з м. Луганська, він звертався до різних установ на підконтрольній державним органам України території щодо працевлаштування та місця проживання, а тому суд вважає, що мав повну можливість отримати інформацію щодо місцезнаходження університету, але не вчинив жодної дії у період з вересня 2014року по грудень 2015р. щодо продовження роботи в університеті, також мав таку можливість отримати цю інформацію через засоби Інтернет.

Крім цього, судом враховується і те, що позивач був звільнений 31.08.2015року на підставі п.6 ст. 36 КЗпП України з підстав відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з установою.

Відповідно до акту, складеного 29.12.2015 року, підтверджується факт особистого звернення позивача до відділу кадрів університету в м. Сєвєродонецьк та відмова від отримання витягу з наказу №214-к від 28.08.2014року про звільнення його з роботи за підписами начальника відділу кадрів ОСОБА_5, ст.. інспектора Куртової О.В., ст..інспектора Коваленко В.О., ст.. інспектора Шуліка С.В., інспектора Крохмаль Н.Й., інспектора Шувалової Л.Ю., діловода ОСОБА_6, згідно з яким ОСОБА_1 завітав вперше до університету в м. Сєвєродонецьк 29.12.2015р., було встановлено його особу, просив звільнити його з роботи з 1.09.2014року при цьому брав участь завідувач кафедри легкої і харчової промисловості ОСОБА_4, який особисто працював з ОСОБА_1 в м. Луганську.

Ці ж покази надані свідком ОСОБА_4 в судовому засіданні та показав, що він працював з позивачем в університеті до його переведення в м. Сєвєродонецьк, трудові книжки та особові справи працівників не вивезені з м. Луганська, ОСОБА_1 прибув до університету в м. Сєвєродонецьк лише у грудні 2015року, там же він зустрівся з позивачем та підтвердив його особу, оскільки у відділі кадрів не було особової справи позивача та будь-яких відомостей щодо його місцезнаходження.

Також, суд не бере до уваги пояснення позивача щодо звернення до відповідача по електронній пошті, оскільки ці докази не підтверджені належним чином.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи було проведено з додержанням вимог ст.. 36 КЗпП України, а доказів на спростування цих обставин позивачем не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законних підстав або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Інші вимоги позивача також до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.ст. 15,60,88, 212-215,218,223 ЦПК України, ст.ст. 36, 235 КЗпП України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 національного університету імені ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_7