Постанова № 58376403, 14.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2016 р. Справа№ 910/29732/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Волянський В.І. - за дов.

від відповідача: Кошлій Р.В. - за дов.

від третіх осіб 1-3: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК»

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016

у справі №910/29732/15 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альта Експерт»

до Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни;

2) Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет»

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альта Експерт» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» (далі, відповідач або Банк) про визнання виконавчого напису №2111, вчиненого 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. за договором застави, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за №4875 від 14.09.2011, таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивовані тим, що виконавчий напис №2111, вчинений 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., є незаконним, а дані нотаріальні дії вчинені з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2015 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповську Олену Володимирівну (далі, третя особа-1) та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі, третя особа-2)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (далі, третя особа-3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі №910/29732/15 позов задоволено повністю.

Визнано виконавчий напис, вчинений 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований в реєстрі за №2111 на договорі застави, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованим в реєстрі за №4875, таким, що не підлягає виконанню.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альта Експерт» судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису суперечить нормам чинного законодавства (статтям 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 88 Закону України «Про нотаріат»).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «СБЕРБАНК» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі №910/29732/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, безпідставно вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов із підстав, які позивач не заявляв (статті 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Скаржник зазначає, що позивач (заставодавець) є стороною Договору застави, а тому був обізнаний про опис предмета забезпечувального обтяження, відтак, права позивача повідомленням-вимогою №170/4/28-2 від 08.01.2015 порушені не були.

Також, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що реєстрація в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення здійснюється виключно у випадку надсилання заставодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з вимогою передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30-ти днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Однак, у даному випадку, як зазначає Банк, він не звертався до позивача з вимогою про передачу майна у володіння ПАТ «СБЕРБАНК», а тому відсутні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню у зв'язку із невнесенням до Державного реєстру відомостей про звернення стягнення.

Крім того, відповідач зазначив, що оскільки щодо предмету забезпечувального обтяження відсутні інші обтяжувачі, то наявність записів щодо обтяження чи щодо звернення стягнення на предмет застави не впливає на обсяг прав кредитора та боржника у зобов'язанні та не може слугувати підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.04.2016.

15.04.2016 третя особа-1 подала через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення у справі, у яких просила апеляційну скаргу Банку задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

25.04.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення щодо обставин, викладених у апеляційній скарзі, у яких просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва.

26.04.2016 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення у справі, у яких наголосив на тому, що в порушення статті 129 Конституції України, статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» місцевий суд не врахував, що 30-денний строк на виконання зобов'язання прив'язано до моменту реєстрації такого звернення в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження пов'язаний з вимогою до боржника про передання забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу.

Також, 26.04.2016 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського була подана заява про відвід суддів судової колегії Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 у задоволенні заяви представника відповідача про відвід суддів судової колегії Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. відмовлено з огляду на те, що обставини, викладені Публічним акціонерним товариством «СБЕРБАНК» у заяві про відвід, не підпадають під ознаки, наведені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 розгляд справи було відкладено на 26.05.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників третіх осіб.

У зв'язку з неявкою у судове засідання, призначене на 26.05.2016, представників третіх осіб ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 розгляд справи було відкладено на 31.05.2016.

У судове засідання, призначене на 31.05.2016, представник відповідача не з'явився та 30.05.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з великою кількістю справ, призначених до розгляду за участю Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» в різних судах України, а також клопотання про продовження строку розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 31.05.2016, представники третіх осіб, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідача та третіх осіб, а також враховуючи клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та про продовження строку вирішення спору, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на 14.06.2016.

Представники третіх осіб у судове засідання, призначене на 14.06.2016, вкотре не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

13.06.2016 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення, у яких зазначив, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет забезпечення не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів, які підтверджується безспірність заборгованості.

Представник позивача у судових засіданнях проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, просив залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

За клопотанням представника відповідача, поданим через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 26.04.2016, здійснювалось фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального пристрою.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як підтверджується матеріалами справи, 14.09.2011 між ТОВ «Альта Експерт» (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк СБЕРБАНКУ РОСІЇ» (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство «СБЕРБАНК») (заставодержатель) було укладено Договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрований в реєстрі за №4875, (далі, Договір застави) відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (боржник), які випливають із договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011, укладеного між заставодержателем та боржником, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії (надалі - Основний договір), які (зобов'язання) зокрема, але не обмежуючись, перелічені у статті 2 цього договору та можуть виникнути в майбутньому за чинним Основним договором, заставодавець передає заставодержателю в заставу майно, зазначене в пункті 3.1. цього договору.

За змістом пункту 2.1. Договору застави, в редакції договору про внесення змін №2 до Договору застави від 07.03.2013, у відповідності до цього договору забезпечуються заставою наступні зобов'язання боржника, які випливають з Основного договору та можуть виникнути в майбутньому за Основним договором, зокрема, але не обмежуючись - зобов'язання за Основним договором повернути заставодержателю кредит, наданий в гривні в межах кредитної лінії, відкритої строком до 08.12.2015 за Основним договором з граничним лімітом кредитування в сумі 29 186 387,69 доларів США з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії в національній валюті України), в строк/и який/і зазначен/ються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором достроково.

У відповідності до пункту 3.1. Договору застави, в редакції договору про внесення змін №1 до Договору застави від 16.11.2012, предметом застави за цим договором є цінні папери, а саме: прості іменні акції ПАТ «Рітейл Групп» в бездокументарній формі у кількості 77 500 штук номінальною вартістю 1,00 грн. кожна.

Згідно із пунктом 3.2. Договору застави, в редакції договору про внесення змін №2 до Договору застави від 07.03.2013, за взаємною згодою сторін загальна заставна вартість предмету застави складає 7 753 321,43 грн.

Повідомленням-вимогою №170/4/28-2 від 08.01.2015, направленим на адреси ТОВ «Альта Експерт» та ТОВ «Фудмаркет», Банк звернувся з вимогою про погашення протягом тридцятиденного строку заборгованості за Основним договором у розмірі 13 345 286,60 доларів США та повідомив про те, що у випадку невиконання даної вимоги ним буде звернено стягнення на предмет застави за Договором застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. на підставі заяви Банку №3705/4/28-2 від 17.04.2015 та Договору застави був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №2111, відповідно до якого пропонувалось звернути стягнення на цінні папери, а саме: прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Рітейл Груп» у кількості 77 500 штук, що належать ТОВ «Альта Експерт», в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Фудмаркет» перед Банком згідно договору про відкриття кредитної лінії №115-Н/11/29/КЛ від 14.09.2011, загальна сума якої станом на 08.01.2015 становить 13 345 286,60 доларів США - прострочена заборгованість з повернення кредитних коштів, що утворилась за період з 09.05.2014 по 26.12.2014.

Позивач звернувся з позовом про визнання вказаного напису таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи вимоги тим, що нотаріальний напис не відповідає вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що на момент звернення Банку з заявою до третьої особи-1 про вчинення виконавчого напису строк виконання позивачем вимог щодо погашення спірної заборгованості не настав, адже такий строк в силу приписів статей 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обчислюється саме з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Отже, Банком не було дотримано визначеної статтями 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» процедури звернення стягнення на предмет застави за Договором застави в позасудовому порядку.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Частиною 6 статті 20 Закону України «Про заставу» реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа, суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Так, положеннями статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Отже, ця імперативна норма покладає на обтяжувача обов'язок зареєструвати у Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення, чи то на підставі рішення суду чи в позасудовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.02.104 у справі №910/7025/13.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Статтею 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: зміст порушення, вчиненого боржником; загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; ОПИС предмета забезпечувального обтяження; посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Обов'язкові вимоги до опису предмета забезпечувального обтяження встановлено також у частині 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до якої якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, його опис також може надаватися за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження.

Відповідно до Додатку №1 до Договору застави в редакції Договору про внесення змін №1 від 26.11.2012 предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, а саме: акції, опис яких надається за родовими ознаками.

В той же час, із наявного в матеріалах справи повідомлення-вимоги №170/4/28-2 від 08.01.2015 вбачається, що Банком не було відображено в ньому опис предмета забезпечувального обтяження, що є порушенням вимог статті 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Посилання скаржника на обізнаність позивача, як сторони Договору застави, про предмет забезпечувального обтяження, не приймається судом до уваги, оскільки вищезазначеними нормами законодавства встановлена обов'язкова вимога зазначити в направленому заставодавцю повідомленні про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання опис предмета обтяження, достатній для ідентифікації такого рухомого майна.

За змістом статті 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

З огляду на викладені положення вбачається, що повідомлення заставодержателя про порушення забезпеченого зобов'язання має в обов'язковому порядку містити опис предмета обтяження, а його направленню має передувати реєстрація в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, адже саме з моменту вчинення даної реєстрації звернення стягнення в силу приписів Закону відраховується 30-ти денний строк на виконання вимог заставодержателя.

Зазначені норми є імперативними, тому їх виконання не ставиться у залежність від наявності чи відсутності інших обтяжувачів, наявності переліку майна, переданого у заставу.

Матеріали справи не містять доказів реєстрації Банком в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави до початку процедури звернення стягнення.

Посилання скаржника на те, що реєстрація в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження здійснюється виключно у випадку надсилання заставодавцю повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з вимогою передати предмет забезпечувального обтяження у володінні обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є безпідставними та спростовуються положеннями статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», зі змісту якої вбачається, що реєстрація в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження відбувається незалежно від того, чи направляється заставодавцю вимога до боржника виконати порушене зобов'язання чи вимога передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу.

Таким чином, реєстрація відомостей в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження має відбуватися одночасно з надсиланням повідомлення ТОВ «Альта Експерт» про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та передувати в часі реалізації ПАТ «СБЕРБАНК», як обтяжувачем, права на задоволення своїх вимог на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, Банком не було дотримано визначеної статтями 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» процедури звернення стягнення на предмет застави за Договором застави в позасудовому порядку.

Відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Положеннями п. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172.

Згідно з пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 5 пункту 8 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 24.12.1999 № 02-5/602 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» виконавчий напис може бути вчинено лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло - у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). За наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення зазначеного річного строку, справа підлягає розглядові в господарському суді.

З огляду на вищезазначені норми права, при вирішенні спорів, предметом яких є встановлення законності вчинення виконавчого напису нотаріусом шляхом звернення стягнення на майно, передане в заставу, принциповим вважається встановлення судом факту безспірності заборгованості.

Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Колегія суддів, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зазначає, що ПАТ «СБЕРБАНК» не було надано належних доказів, які б підтверджували надання приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису документів, що підтверджували б БЕЗСПІРНІСТЬ заборгованості.

Надані відповідачем виписки по особовим рахункам містять лише інформацію про надання кредиту та сплачений транш, але ні в розрахунку, ні у виписці по особовим рахункам не вказано, на погашення якого виду заборгованості (тіла кредиту, процентів або пені) були зараховані банком суми оплати.

Як зазначає позивач, приватний нотаріус Верповська О.В. не отримувала від ТОВ «Альта Експерт» первинні бухгалтерські документи щодо отримання кредиту та здійснення його погашення, не уточняла будь-яку інформацію, яка могла свідчити, що позивач погоджується із вказаною сумою заборгованості.

Посилаючись на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідач підміняє поняття щодо безспірного стягнення заборгованості за нотаріальним написом та звернення стягнення на обтяжене майно за таким написом, тому посилання на достатність документів, що відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не обмежують та не звільняють осіб від подання інших, необхідних для вчинення нотаріусом напису документів.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, статей 1 і 3 названого Закону «Про нотаріат» нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (пункт 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

Відповідно до положень частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Відтак, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи вищевикладене, оскільки звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису у даному випадку суперечить нормам чинного законодавства (статтям 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», статті 88 Закону України «Про нотаріат»), колегія суддів вважає позовні вимоги ТОВ «Альта Експерт» про визнання виконавчого напису, вчиненого 20.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2111, таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на ту обставину, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, безпідставно вийшов за межі позовних вимог та задовольнив позов із підстав, які позивач не заявляв (статті 24, 26, 27, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», стаття 88 Закону України «Про нотаріат») не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки посилання на порушення зазначених норм права містяться, зокрема, у письмових поясненнях позивача, наданих суду першої інстанції (том 3, а.с. 147-149).

Крім того, відповідно до абз. 7 пункту 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Отже, твердження відповідача про незаконність виходу суду за межі підстав позовних вимог є необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі №910/29732/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2016 у справі №910/29732/15 залишити без змін.

Матеріали справи №910/29732/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх