Рішення № 58375864, 16.06.2016, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 рокуСправа № 912/2115/16 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Наливайко Є.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/2115/16

за позовом Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт"

про стягнення 2028,58 грн,

за участю представників сторін:

від позивача не був присутнім;

від відповідача не був присутнім.

Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт" 2028,58 грн заборгованості за Договором № 228/03 від 30.06.2015, з яких:

- заборгованість за Договором - 1556,26 грн;

- втрати від інфляції (ст. 625 ЦК України) 52,60 грн;

- 3% річних (ст. 625 ЦК України) 37,86 грн;

- пеня в розмірі подвійної ставки НБУ 381,86 грн.

Ухвалою від 31.05.2016 господарським судом порушено провадження у справі за даним позовом, розгляд справи призначено на 9 год. 00 хв. 16.06.2016, від сторін витребувано необхідні для вирішення спору докази.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та роздруківка із сайту Відстеження пересилання поштових відправлень - про вручення особисто відповідачу ухвали від 31.05.2016.

Господарський суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду спору по суті у даному судовому засіданні, явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, а відтак господарський суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази господарським судом встановлено таке.

Між Державним воєнізованим гірничорятувальним (аварійно-рятувальним) загоном Державної служби України з надзвичайних ситуацій (надалі - ДВГР(АР)З, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт" (надалі - ТОВ "Чарнокіт", Замовник) укладено договір № 228/03 від 30.06.2015 про надання платних послуг (надалі - Договір).

За умовами Договору (пункт 1.1) Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання щодо надання платних послуг для потреб Замовника згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1102 від 26.10.2011 "Деякі питання надання платних послуг підрозділами Міністерства надзвичайних ситуацій", а саме: технічне обслуговування, перезарядку, фарбування та освідоцтво вогнегасників.

Виконавець зобов'язується виконати технічне обслуговування, перезарядку, фарбування та освідоцтво вогнегасників у термін 20 робочих днів з моменту підписання обома сторонами ОСОБА_1 приймання-передачі (пункт 2.4. Договору). Після надання послуг сторонами складається ОСОБА_1 здавання-приймання платних послуг (пункт 2.5. Договору).

Вартість наданих послуг з технічного обслуговування, перезарядки, фарбування та освідоцтва вогнегасників складається з фактичних витрат на їх виконання (пункт 3.1. Договору).

Замовник оплачує Виконавцю за технічне обслуговування, перезарядку, фарбування та освідоцтво вогнегасників суму в національній валюті України, на підставі наданих Виконавцем рахунків (пункт 3.2. Договору).

По закінченню надання послуг Замовник та Виконавець підписують ОСОБА_1 здавання-приймання платних послуг (пункт 3.3. Договору).

Договір підписано сторонами з прикладенням печаток, що свідчить про погодження усіх його умов.

Позивач виконав свої зобов'язання за Договором, надав послуги, які складаються з технічного обслуговування, перезарядки, фарбування та освідоцтва вогнегасників на суму 1 556,26 грн, що підтверджується ОСОБА_1 № 1111 здавання-приймання платних послуг за договором № 228/03 від 30.06.2015 від 14.07.2015. ОСОБА_1 підписаний повноважними представниками Виконавця та Замовника та скріплений печатками підприємств.

Позивач виставив відповідачу рахунок № 1111 від 14.07.2015 на суму 1 556,26 грн, який отримано відповідачем 22.08.2015, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 16).

У зв'язку з неоплатою відповідачем рахунку № 1111 від 14.07.2015 позивач звернувся з даним позовом до господарського суду.

При розгляді даного спору господарський враховує таке.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг, правовідносини за яким регулюються Цивільним кодексом України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (пункт 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Господарський суд враховує, що відповідачем на виконання умов Договору 14.07.2015 підписано ОСОБА_1 № 111 здавання-приймання платних послуг за договором № 228/03 від 30.06.2015 на суму 1 556,26 грн. Відповідно до такого ОСОБА_1 сторони визначили, що послуга за Договором № 228/03 від 30.06.2015 з "Технічне обслуговування, перезарядка, фарбування та освідоцтво вогнегасників" задовольняє та виконана на 100%, розрахункова ціна за договором складає 1 556,26грн, у т.ч. ПДВ - 259,38грн.

Позивач виставив відповідачу рахунок № 1111 від 14.07.2015 на вказану суму, який отримано останнім 12.08.2015.

Доказів оплати вартості наданих послуг в розмірі 1556,26 грн господарському суду не подано.

За викладених обставин господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1556,26 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача:

- втрати від інфляції (ст. 625 ЦК України) 52,60 грн;

- 3% річних (ст. 625 ЦК України) 37,86 грн;

- пеня в розмірі подвійної ставки НБУ 381,86 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Господарським судом враховується, що умовами Договору не узгоджено конкретного строку виконання Замовником зобов'язань з оплати отриманих послуг.

У випадку, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, суд виходить з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Так, за змістом вказаної норми, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Відтак, господарський суд дійшов висновку, що розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені за Договором необхідно здійснювати з восьмого дня після отримання відповідачем рахунку № 1111 від 14.07.2015. Як свідчать матеріали справи відповідач отримав такий рахунок 12.08.2015, а тому строк, протягом якого відповідач зобов'язаний був оплатити такий рахунок закінчився 19.08.2015, тобто лише з 20.08.2015 слід вважати, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання у розмірі 1556,26 грн, а не з 20.07.2015, як помилково зазначено позивачем у його розрахунках.

За викладених обставин господарський суд вважає за необхідне здійснити перерахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем здійснено нарахування 3% річних на суму 1556,26 грн за період 20.07.2015-10.05.2016, враховуючи вищевикладене належним періодом нарахування 3% річних на суму 1556,26 грн є 20.08.2015 10.05.2016 і, за розрахунком господарського суду, сума обґрунтовано нарахованих 3% річних складає 33,90 грн.

Позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат на суму 1556,26 грн за період липень 2015 року травень 2016 року, враховуючи вищевикладене належним періодом розрахунку інфляційних втрат на суму 1556,26 грн є вересень 2015 року травень 2016 року і, за розрахунком господарського суду, їх сума складає 141,01 грн. Водночас, оскільки позивачем заявлено інфляційні втрати лише в розмірі 52,60 грн, господарський суд задовольняє позов в цій частині в межах заявлених вимог.

Поряд з цим, стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 381,86 грн за Договором господарський суд враховує таке.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пунктом 4.2. Договору сторонами погоджено, що у разі порушення договірних обов'язків винна сторона сплачує правоправній стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості договору за кожний день прострочення їх виконання.

Позивачем нараховано пеню в розмірі 381,86 грн за період з 20.07.2015 по 18.01.2016 з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Проте, як встановлено господарським судом, зобов'язання з оплати наданих за Договором послуг мало бути виконано до 19.08.2015 включно, а отже нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання можливо лише з 20.08.2015.

Господарський суд здійснив власний розрахунок пені за період з 20.08.2015 по 18.01.2016 (по дату, зазначену позивачем у розрахунку), за яким сума пені складає 302,55 грн.

За викладених обставин позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 1945,31 грн, з яких: 1556,26 грн основного боргу, 33,90 грн 3% річних, 52,60 грн інфляційних втрат та 302,55 грн пені.

Згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 35, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт" (26332, Кіровоградська область, Гайворонський район, смт. Салькове, вул. Павлова, 1, ідентифікаційний код 32954158) на користь Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 223а, ідентифікаційний код 33873405) 1556,26 грн основного боргу, 52,60 грн інфляційних втрат, 33,90 грн 3% річних, 302,55 грн пені, а також 1321,44 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його оголошення до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя Є. М. Наливайко