Ухвала суду № 58373316, 14.06.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.,

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про виселення, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року позивач звернувся із зазначеним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що 11 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №К4VIGA00000011, за яким останній отримав кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 190 120,57 доларів США строком до 10 липня 2012 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 11 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №К4VIGA00000011, згідно якого відповідач передала в іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру загальною площею 92,80 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить останній на праві власності.

Рішенням від 09 квітня 2014 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру, загальною площею 92.80 кв.м., житловою площею 46.30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк», тому посилаючись на ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України, позивач просив виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі. (а.с.1-2)

Відповідачка проти позову заперечувала. (а.с.37-38, 68-69)

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про виселення відмовлено. (а.с.97-102)

В апеляційній скарзі Банк посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначив, суд не врахував обставин та доказів якими обґрунтовані заявлені вимоги, поклавши тягар доказування на позивача, судом не з'ясовано до чиєї компетенції належить право надавати житло у разі виселення відповідача, крім того судом не перевірено наявності вільних приміщень з фондів житла для тимчасового проживання у районі мешкання відповідача. (а.с.108-111)

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. ОСОБА_1 була сповіщена шляхом вручення повістки представнику ОСОБА_3 (а.с. 162-166 )

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 11 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №К4VIGA00000011 з додатковим договором №1 до кредитного договору №К4VIGA00000011, за умовами якого останньому надано кредит у сумі 200000,00 доларів США на споживчі цілі та будівництво котеджу, а також у розмірі 9879,42 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом із кінцевим терміном повернення кредиту по 10 липня 2012 року. (а.с.4-7)

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 11 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений і нотаріально посвідчений договір іпотеки квартири, згідно якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 92,80 кв.м., житловою площею 46.30 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.8-11)

Вищезазначена квартира належить ОСОБА_1 на праві власності: 1/2 частина квартири на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 10 серпня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є., за реєстраційним номером 2916 та 1/2 частина квартири на підставі договору дарування частини квартири, посвідченого 30 травня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. за реєстраційним номером 3802. (а.с.39-40, 50-51)

За повідомленням органу реєстрації, довідкою ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у вказаній квартирі із 07 вересня 2006 року. Разом із ОСОБА_1 у вказаній квартирі із 02 листопада 2006 року зареєстрована і проживає її повнолітня донька ОСОБА_5 (а.с.30, 94)

Вимог про виселення ОСОБА_5 Банк у цьому провадженні не заявляв.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К4VIGA00000011 від 11 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2, в розмірі 578 465,30 доларів США, що за курсом НБУ станом на 1 жовтня 2012 року становить 4 621 937 грн. 75 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11 липня 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1, - квартиру АДРЕСА_2. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. (а.с.12-14)

05 березня 2015 року Банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу про звільнення (виселення) з квартири за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.15-17)

На виконання положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України, колегія суддів перевірила доводи апелянта та за отриманою інформацією встановлено відсутність іншого постійного жилого приміщення для проживання відповідача. (а.с.120-121, 154-155)

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-455цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1061цс15, від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2830цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Установивши у цій справі, що в іпотеку передано квартиру, придбану не за рахунок отриманих кредитних коштів, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення ОСОБА_1 із зазначеної квартири без надання їй іншого постійного житла.

Посилання апелянта на те, що районний суд не перевірив наявність вільних приміщень з фондів житла для тимчасового проживання у районі мешкання відповідачки та порушення судом положень частини четвертої статті 109 ЖК УРСР колегія суддів визнала неспроможними, оскільки за змістом вказаної норми передбачено, що виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання. Проте, передана в іпотеку квартира набута ОСОБА_1 до укладення нею іпотечного договору і не за рахунок кредитних коштів, а відтак й відсутні підстави для застосування положень ч. 4 ст. 109 ЖК України.

Оскільки вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду, посилання районного суду в мотивувальній частині рішення на недотримання позивачем процедури письмового попередження є помилковим, проте таке не призвело до неправильного вирішення справи по суті заявлених вимог, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 308 ЦПК України, не є підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - відхилити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.Ф.Мазурик

Л.Д.Махлай

Справа № 22-ц/796/6855/2016

Унікальний номер 758/5033/15-ц

Головуючий у першій інстанції - Богінкевич С.М.

Доповідач Левенець Б.Б.