Постанова № 58371705, 13.06.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2016 р. Справа № 920/360/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача керуючого санацією ПАТ "Підприємство теплових мереж" арбітражного керуючого ОСОБА_1 - на підставі свідоцтва від 25.01.2015р. №200;

відповідача ОСОБА_2 на підставі довіреності від 24.06.2014р. №27,

розглянувши у відкритому судовому засідання у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми (вх.№1507 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж", м. Суми,

до відповідача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми,

про стягнення 321 908,83грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16 (суддя Лиховид Б.І.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж" 218 723,04грн. інфляційних, 19 646,00грн. 3% річних, 3 575,55грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині - відмовлено.

Рішення суду з посиланням на положення статті 625 Цивільного кодексу України мотивовано тим, що позивачем правомірно було заявлено до стягнення 218 723,04грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 19 646,00грн., оскільки заборгованість по орендній платі за договором оренди майна №279 від 01.12.2011р. було сплачено відповідачем несвоєчасно.

ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов частково, стягнувши з відповідача 72 907,68грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 7 926,67грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення господарським судом першої інстанції вимог статті 258 Цивільного кодексу України, вважає, що на стягнення в судовому порядку 3% річних та інфляційних розповсюджується позовна давність в один рік. Крім того, зазначає, що господарським судом Сумської області при прийнятті оскаржуваного рішення, в частині стягнення 3% річних, кількість прострочених днів в періоді з 01.06.2014р. по 31.10.2015р. було визначено невірно (518 днів), оскільки кількість днів в цьому періоді складає 517 днів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.05.2016р. у справі №920/360/16 прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 13.06.2016р.

13.06.2016р. апелянтом подано до апеляційного господарського суду доповнення до апеляційної скарги (вх. №6015), в якому зазначає, що договір оренди майна від 01.12.2011р. є неукладеним, оскільки сторонами при його укладенні не було досягнуто згоди щодо таких істотних умов, як вартість орендованого майна з урахування її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань.

13.06.2016р. позивачем було подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№6024), в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" відмовити, рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі № 920/360/16 залишити без змін.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 13.06.2016р. представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, з урахуванням доповнень до неї, просив скасувати рішення господарського Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги відповідача, вважає рішення господарського суду першої інстанції цілком обґрунтованим та законним та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що представники сторін у судове засідання зявились і надали пояснення у справі в обґрунтування своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2011р. між Публічним акціонерним товариством "Підприємство теплових мереж" (орендодавець) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (орендар) було укладено договір оренди майна №279 (надалі - договір) (т.1 а.с. 19-20).

За умовами вказаного договору ПАТ "Підприємство теплових мереж" (орендодавець) передає, а ТОВ "Сумитеплоенерго" (орендар) приймає в строкове платне користування майно визначене в додатку №1 (т.1 а.с.21) до договору (пункт 1.1. договору).

Згідно матеріалів справи, позивачем було передано майно зазначене в додатку №1 до договору, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією акту приймання-передачі від 01.12.2011р. (т.1 а.с.12-14, а.с.25-28), підписаного уповноваженими особами орендодавця та орендаря та скріплений печатками.

Відповідно до пункту 1.4 договору, первісна вартість майна становить 649 285,57грн.

Згідно з пунктом 3.1. договору, орендна плата за користування майном становить 50 000,00грн. на один місяць, в тому числі ПДВ 8 333,34грн.

Відповідно до протоколу узгодження розбіжностей до договору (а.с.20 на звороті), пунктом 3.2 договору сторони погодили, що орендар сплачує плату щомісячно у строк до 05 числа наступного за звітним місяцем.

Відповідно до пункту 4.1 договору, амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховує орендодавець.

Згідно з пунктом 8.1 договору, даний договір набуває чинності з дня його підписання , що зазначений в договорі , та діє до 31.10.2014р.

Як встановлено місцевим господарським судом, відповідач ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" в порушення умов договору не своєчасно виконав свої зобовязання щодо сплати орендних платежів за користування майном.

У звязку з порушенням строків виконанням умов договору Публічне акціонерне товариство "Підприємство теплових мереж" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" заборгованості по орендній платі у сумі 609 402,02грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 23.06.2015р. у справі №920/1639/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р. позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж" заборгованість по орендній платі у сумі 461 441,02грн. та судовий збір у розмірі 9 228,82грн., в іншій частині відмовлено.

10.03.2016р. позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №02-01/6/6/619 з вимогою про сплату 3% річних у сумі 54 273,04 та інфляційних у розмірі 267 635,79грн., у звязку з тим, що заборгованість по орендній платі у сумі 461 441,02грн. було сплачено лише 11.11.2015р. (т. 1 а.с.29).

Однак, дана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

01.04.2016р. Публічне акціонерне товариство "Підприємство теплових мереж" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 267 635,79грн. інфляційних та 54 273,04грн. 3% річних. У додаткових поясненнях (т. 1 а.с.39-40), позивач зазначав про помилкове нарахування 3%річних та інфляційних втрат за період з 01.12.2011р. по 31.10.2015р., та просив стягнути 218 723,04грн. інфляційних та 19 646,00грн. 3% річних за період з 01.06.2014р. по 31.10.2015р.), оскільки заборгованість по орендній платі у сумі 461 441,02грн. було сплачено лише 11.11.2015р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16 позовні вимоги задоволено частково.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобовязання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязок.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних та трьох процентів річних входять до складу грошових зобовязань і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору та нараховуються незалежно від вини боржника.

Пунктом 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова) встановлено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Відповідно до пункту 7.1 Постанови, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 218 723,04грн. інфляційних та 19 646,00грн. 3% річних за період з 01.06.2014р. по 31.10.2015р

Крім того, судова колегія здійснивши повторний перерахунок кількості прострочених днів за період з 01.06.2014р. по 31.10.2015р., погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що він складає 518 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2016р. та 11.05.2016р. відповідачем було подано заперечення проти позову (т.1 а.с.43-59,62), в яких просив суд застосувати строк позовної давності, зважаючи на скорочений строк для стягнення 3% річних та інфляційних.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 223 Господарського кодексу України визначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, нестойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 3.1 постанови Пленуму Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (надалі- Постанова), інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Пунктом 3.4. Постанови встановлено, що до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 4.1 Постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4.3 Постанови визначено, що до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.06.2014р. по 11.11.2015р. не перевищують строку загальної позовної давності у три роки, а строк спеціальної позовної давності до позовних вимог у даному випадку не застосовується.

Щодо доводів апелянта, що договір оренди майна від 01.12.2011р. №279 є неукладеним, колегія суддів зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані обставини не були предметом розгляду господарського суду першої інстанції, відповідач з зустрічною позовною заявою про визнання договору неукладеним до суду першої інстанції не звертався.

Крім того, відповідно до положень пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням приписів частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів відхиляє наведені апелянтом доводи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 12.05.2016р. у справі №920/360/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16 червня 2016р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Плахов О.В.