Постанова № 58371356, 09.06.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2016 р. cправа№ 910/32321/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Завалішина Г.С.

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К»

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2016 р.

у справі № 910/32321/15 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К»

про стягнення 63 767,04 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К» про стягнення з відповідача 33 999,84 грн основного боргу, 3 046,01 3% річних, 26 721,19 грн інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи місцевим судом, позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог. У вказаній заяві позивач повідомив суд, що відповідачем добровільно було погашено суму основного боргу, однак із значним простроченням, відтак позивач просив стягнути з відповідача 3 043,22 грн 3% річних та 27 146,23 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.03.2016 р. у справі № 910/32321/15 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про повну відмову в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що поставка товару була здійснена на підставі укладеного між сторонами договору поставки від 03.12.2012 р., відповідно до умов якого відповідач мав право притримати оплату, а тому у ТОВ «Будівельна компанія «Петрович і К» відсутнє прострочення виконання зобов'язання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.06.2016 р.

В засідання суду, призначене на 09.06.2016 р., представник відповідача не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.12.2012 р. Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К» товар (Сакура) на суму 33 999,84 грн, що підтверджується видатковою накладною № 191, яка підписана повноважними представниками сторін та скріплена печатками.

27.06.2014 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 148-06-1831, відповідно до якого просив останнього погасити заборгованість за поставлений товар на загальну суму 123 279,84 грн, яка підтверджується видатковими накладними № 191 від 26.12.2012 р., № 192 від 27.12.2012 р., № 193 від 28.12.2012 р.

У відповідь на вказаний лист відповідач підтвердив факт наявності заборгованості перед позивачем за поставлений товару на загальну суму 123 279,84 грн, однак зазначив, що позивач має перед відповідачем дебіторську заборгованість за виконанні роботи за договором від 01.06.2012 р. № 68/06/02 на суму 78 474,60 грн та виконані роботи на суму 326 287,20 грн.

Відповідно до підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків станом на 25.12.2015 р. заборгованість відповідача перед позивачем за видатковими накладними складає 123 279,84 грн, в тому числі за видатковою накладною № 191 від 26.12.2012 р.

30.12.2015 р. відповідачем здійснено оплату на суму 14 524,84 грн за видатковою накладною №191 від 26.12.2012 р. та 04.01.2016 р. на суму 19 475,00 грн.

Таким чином, після порушення провадження у даній справі відповідач повністю розрахувався за поставлений товар на загальну суму 33 999,84 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, оплата товару була здійснена відповідачам із значним простроченням, відтак позивач нарахував 3 043,22 грн 3% річних та 27 146,23 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як передбачено ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України

Таким чином, оскільки позивач здійснив поставку товару, а відповідач отримав товар згідно з видатковою накладною № 191 від 26.12.2012 р., тому у відповідача виник обов'язок щодо його оплати 26.12.2012 р.

Отже, строк виконання обов'язку Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К» щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання повністю виконав лише 30.12.2015 р. на суму 14 524,84 грн та остаточно 04.01.2016 р. на суму 19 475,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 499 від 30.12.2015 р., № 503 від 04.01.2016 р.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 043,22 грн та 27 146,23 грн інфляційних втрат за період з 27.12.2012 р. по 20.12.2015 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, відповідно до якого вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 043,22 грн та 27 146,23 грн інфляційних втрат за період з 27.12.2012 р. по 20.12.2015 р. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що поставка товару була здійснена на підставі укладеного між сторонами договору поставки від 03.12.2012 р., колегія зазначає наступне.

Як було встановлено вище, жодного посилання на договір поставки від 03.12.2012 р., на підставі якого здійснювалась вказана поставка, у видатковій накладній від 26.12.2012 р. № 191 немає.

Згідно підписаного сторонами та скріпленого печатками сторін акта звірки взаєморозрахунків за відповідачем рахується борг на суму 33 999,84 грн не за договором, а на підставі видаткової накладної № 191 від 26.12.2012, за якою була здійснена поставка.

Крім того, відповідно до платіжних доручень № 499 від 30.12.2015 р., № 503 від 04.01.2016 р., за якими відповідач повністю оплатив поставлений товар, у графі призначення платежу зазначено «часткова та остаточна оплата згідно накладної № 191 від 26.12.2012 р., акта звірки від 25.12.2015 р., у т.ч. ПДВ».

Таким чином, поставка товару була здійснена за накладною № 191 від 26.12.2012 р., на підставі усної домовленості між сторонами, а не на виконання зобов'язань за договором поставки.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Петрович і К» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2016 р. у справі № 910/32321/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/32321/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

5. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко