Рішення № 58370797, 15.06.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р.Справа № 922/1062/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши справу

за позовом Державного Публічного АТ "НАК "Украгролізинг" м.Київ до Луганського національного аграрного університету м.Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області м. Сєвєродонецьк про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 14/20-51-16 від 25.04.16

відповідача - ОСОБА_2 дов№ б/н від 18.04.2016, ОСОБА_3 дов№б/н від 17.11.2015

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Державне Публічне АТ "НАК "Украгролізинг" м. Київ звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Луганського національного аграрного університету м. Харків в якій просить суд стягнути з відповідача 501 026,34грн. лізингових платежів , пені в сумі 229 193,34грн. , 3% річних в сумі 15059,58грн.,індекс інфляції в сумі 139490,36грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором фінансового лізінгу №12-12-8 стз-пл/149 від 17.05.2012 року. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 13271,54 грн.

Ухвалою суду від 04.04.2016 року за позовною заявою було порушено провадження по справі №922/1062/16 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21 квітня 2016року.

Позивач через канцелярію суду з супровідним листом від 20.04.2016 року (вх.№13351) надав документи на виконання вимог ухвали суду для їх долучення до матеріалів справи, також надав заяву якою уточнив період заборгованості за період 27.06.2014 року по 20.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду від 21.04.2016року залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, розгляд справи відкладено до 17.05.2016року.

16.05.2016року від позивача надійшла заява(вх.№15894) про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 501 026,34грн. заборгованості за лізинговими платежами, пені в сумі 258 431,33грн., інфляційних втрат в сумі 168 536,60грн., 3% річних в сумі 17 159,78грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні, через канцелярію господарського суду(вх.№15886 від 16.05.2016року) надав для долучення до матеріалів справи документів підтвердження заявлених позовних вимог, вказані документи долучені до матеріалів справи на підставі ст.22 ГПК України .

Представник відповідача в судове засідання 17.05.2016року не з'явився, через канцелярію господарського суду надав відзив на позовну заяву (вх.№16019) в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з наданих позивачем доказів не вбачається обставин віднесення спірних платежів за договором фінансового лізингу №12-12-18 стз-пл/149 від 17.05.2012 року до кола бюджетних зобов'язань відповідача, крім того звернувся до суду з клопотанням щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку із неможливістю бути присутнім у судовому засіданні .

Представник третьої особи (Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області м. Сєвєродонецьк) в судове засідання 17.05.2016року не з'явився, через канцелярію господарського суду (вх.№16013 від 17.05.2016 року) та електронною поштою (вх.№991 від 16.05.2016року) надав пояснення, в яких зазначив, про те, що головне управління не має можливості надати витребувані судом документи у зв'язку з тим, що вся документація (копії кошторисів, реєстри бюджетних фінансових зобов'язань та ін.) за 2014 рік залишилась у м. Луганську на території, не підконтрольній українській владі, крім того вказує на те, що у 2015 році Луганський національний аграрний університет не знаходився на обслуговуванні в органах Казначейства Луганської області, тому відсутній в Єдиній мережі місцевих бюджетів Луганської області державного бюджету Луганської області. Також просить суд розглянути справу без участі представника третьої особи .

Ухвалою господарського суду від 17.05.2016 року прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог(вх.№15894). Задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, також задоволено клопотання третьої особи про розгляд справи за його відсутністю. Розгляд справи відкладено до 24.05.2016року.

Представник позивача в судовому засіданні 24.05.2016року, підтримав заявлені позовні вимоги,через канцелярію господарського суду (вх.№17166 від 24.05.2016року) надав додаткові пояснення стосовно заявлених позовних вимог, зокрема, вказував на те, що положення Закону України «Про тимчасові заходи на період здійснення антитерористичної операції» щодо застосування мораторію на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов'язаннями, не розповсюджується на відносини лізингу у сфері господарювання, адже договір фінансового лізингу за своєю правовою природою не є кредитним договором чи договором позики та відносини пов'язані з його виконанням регулюється іншими положеннями законодавства України, а саме положеннями про найм (оренду), купівлю-продаж та поставку, що унеможливлює застосувати до спірних правовідносин вимоги передбачені Законом України «Про тимчасові заходи на період здійснення антитерористичної операції», також вказує на те що, Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» від 30 жовтня 2014 року №1053-р, на яке відповідач посилається у своєму відзиві від 17.05.2016р., втратило свою чинність 02 грудня 2015 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.05.2016року, заперечував проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позов, через канцелярію господарського суду (вх.№17198 від 24.05.2016року) надав для долучення до матеріалів справи копію заяви про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для суб'єктів господарювання за договірними зобов'язаннями, вказаний документ долучено до матеріалів справи на підставі ст.22 ГПК України .

Ухвалою господарського суду від 24.05.2016 року, клопотання сторін про продовження строку розгляду спору задоволено, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів до 15.06.2016року. Розгляд справи відкладено до 14.06.2016 року.

В судовому засіданні 14.06.2016 року оголошено перерву до 15.06.2016 року, на підставі усного клопотання відповідача, з метою виконання вимог ухвали суду від 24.05.2016 року.

В судовому засіданні 15.06.2016року представник позивача підтримав збільшені позовні вимоги у повному обсязі .

Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2016 року заперечував проти заявлених позовних вимог, супровідним листом (вх№.19907 від 15.06.2016 року) надав для долучення до матеріалів справи копію сертифікату №5651 від 29.12.2015року, також відповідачем долучено копія листа Харківської торгово - промислової палати, про неможливість надання сертифікату за відсутності доказів в підтвердження настання впливу обставин визначених заявником у заяві.

Представник третьої особи (Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області м. Сєвєродонецьк) в судове засідання 15.06.2016 року не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача суд встановив наступне.

Між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу, за яким Лізингодавець передав Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який був набутий ним у власність у постачальника, самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу», що є специфікацією Предмета лізингу, а останній зобов'язаний сплачувати йому за це лізингові платежі на умовах Договору.

Відповідно до Акту приймання-передачі Позивач передав у користування Відповідачу ОСОБА_4 «Horsh Агро-Союз», вартістю 1 235 729,00 гривень, строком на 5 (п'ять) років.

Згідно із пунктами 4.1. та 4.3. Договору, за користування Предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі, що включають відшкодування вартості Предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу Техніки; комісію за супроводження Договору в розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої вартості Предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість; комісію за організацію поставки Предмета лізингу в розмірі 7 (семи) відсотків (без ПДВ) від невідшкодованої вартості Предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується разом зі сплатою чергових лізингових платежів згідно з додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів» наступним чином: рівними частинами у терміни сплати всіх чергових лізингових платежів. Черговість сплати лізингових платежів кратна 3 (трьом) місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акту. Перший лізинговий платіж сплачується через 3 місяці з дати підписання Акту, подальші платежі - через кожні 3 (три) місяці.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів» (п. 4.4. Договору).

Відповідно до п. 3.4.3. Договору, Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

Згідно із п. 3.5. Договору, Лізингоодержувач не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримку сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин, в тому числі форс-мажору.

Як вбачається зі матеріалів справи лізингодавець виконав свої зобов'язання за Договором належним чином та передав Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач прийняв Предмет лізингу, що підтверджується Актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №6 від 26.06.2012 року .

З наданих в матеріали справи документів вбачається, що акт приймання-передачі був підписаний 26 червня 2012 року, Відповідач, відповідно до Додатку №2 до Договору, повинен був сплатити черговий лізинговий платіж №4 в сумі 130 771,03 грн. - не пізніше 26.06.2014 року, №5 в сумі 127 094,73 грн. - не пізніше 26.12.2014 року, №6 в сумі 123 418,44 грн. - не пізніше 26.06.2015 року та №7 в сумі 119 742,14 грн. - не пізніше 26.12.2015 року.

У зв'язку з невиконанням Лізингоодержувачем умов Договору та існуючою заборгованістю, Лізінгодавцем було направлено вимогу від 26.01.2016 року N14/152 про погашення Лізингоодержувачем заборгованості за Договором.

Листом від 25.02.2016року №109/01, Лізингоодержувач повідомив Лізингодавця, що через складну ситуацію не може спростувати чи підтвердити наявність договірних відносин з Лізингодавцем, а також наявність затриманих платежів та запропонував звернутися з відповідною вимогою до Агроуніверситету у м. Луганськ.

Таким чином, оскільки станом на 11 травня 2016 року, Лізингоодержувач не виконав свої зобов'язання за Договором перед Лізингодавцем та не сплатив чергові лізингові платежі згідно додатку №2 до договору за період з 27.06.2014року по 10.05.2016 року складає 501 026,34грн., у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом, за захистом своїх прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст. 13 України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються ним .

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу (ст. 2 - 3 України "Про фінансовий лізинг").

Умовами ст. 3 вказаного вище Закону встановлено, що предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому ним .

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Згідно зі статтею 16 України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідач порушив зобов'язання за договором №12-12-8 стз-пл/149 від 17.05.2012 року.

Статтями 509,510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до статей 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною І статті509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення , в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонам.

В результаті допущених порушень умов договору відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання і у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 501026,34 гривень.

Відповідно до п.7.1. договору за порушення строків сплати лізингових платежів лізінгоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізінгоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ,що діяла в період , за який нараховується пеня.

Відповідно до п.7.7. договору нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань в повному обсязі.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (1) неустойка, 2) штраф, 3) пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Частина шоста ст.231 Господарського кодексу України передбачає, що штрафні санкції, за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Господарський суд зазначає, що договір фінансового лізінгу№12-12-18 стз-пл/149 від 17.05.2012 року укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, а тому має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Розрахунок пені перевірено судом самостійно та встановлено, що нарахована позивачем пеня відповідає вимогам чинного законодавства та враховуючи наведені законодавчі приписи, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені в сумі 258 431,33грн. за період з 27.06.2014 року по 10.05.2016 року .

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 17 159,78грн. за період з 27.06.2014 року по 10.05.2016 року та інфляційних нарахувань в сумі 168 536,60грн. за період з липня 2014року по квітень 2016 року.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 17 159,78грн. за період з 27.06.2014 року по 10.05.2016 року та інфляційних нарахувань в сумі 168 536,60грн. за період з липня 2014року по квітень 2016 року. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про неправомірність застосування відповідальності по сплаті штрафу/пені за порушення договірних зобов'язань з огляду на обставини антитерористичної операції, зокрема, долучена відповідачем до матеріалів справи копія сертифікату №5651 про форс-мажорні обставини відхиляються, оскільки норми Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" стосуються мораторію на нарахування пені та штрафів у зобов'язаннях за кредитними договорами та договорами позики, відтак, не мають стосунку до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги а заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і забезпечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обставини, визнанні судом загальновідомими, не потребують доказування.

Позивач відповідно до приписів статей 32-34; 36; 38 ГПК України надав належні докази / у матеріалах справи/ згідно яких довів обставини на які він посилався як на підставу своїх вимог та які дають право суду задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 4-47 ,12,18,21-22, 32-34,36,38, 44, 49, 69, 75,81-1, 82,82-1, 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Луганського національного аграрного університету (610002, м.Харків, вул.Артема,44, код 00493669) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601,м.Київ, вул.Мечникова,16-А, код 30401456) - 501 026,34грн. заборгованості за лізінговими платежами, пені в сумі 258 431,33грн., інфляційних втрат в сумі 168 536,60грн., 3% річних в сумі 17 159,78грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 14 177,31грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_5