Рішення № 58370363, 09.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2016Справа № 910/7409/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вог Аеро Джет" (далі - Товариство) до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі його відокремленого підрозділу - філії "Центр забезпечення виробництва" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця), про стягнення 81 233 809,15 грн.,

за участі представників:

позивача: Григорєвої Н.В., за довіреністю від 14 січня 2016 року,

відповідача: Іорданової Н.М., за довіреністю від 10 травня 2016 року № ЦЗВ-17/39,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору позики від 9 грудня 2015 року № 09/12-15 (далі - договір), укладеного між позивачем та Залізницею, з урахуванням додаткових угод від 28 грудня 2015 року № 1 та від 1 лютого 2016 року № 2, останньому в позику було надано 20 108,2012 тонн дизельного палива загальною вартістю 344 855 433,64 грн. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо повернення позики виконав несвоєчасно, Товариство, посилаючись на статті 525, 526, 630, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та умови укладеного договору, просило суд стягнути з Залізниці 81 233 809,15 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 квітня 2016 року за вищезазначеним позовом порушено провадження в справі № 910/7409/16 та призначено її до розгляду на 26 травня 2016 року.

У судовому засіданні 26 травня 2016 року судом було оголошено перерву до 9 червня 2016 року.

3 червня 2016 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача, в якому останній просив зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/9561/16 за позовом Залізниці до Товариства про визнання недійсними п. 4.3, 4.4, 4.5 договору позики № 09/12-15 від 9 грудня 2015 року.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Пунктом 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова) встановлено, що відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 2 - 4 статті 35 ГПК України). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

У той же час пунктом 1 частини 1 статті 83 ГПК України прямо передбачено право господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Оскільки відсутні будь-які перешкоди для встановлення всіх фактичних обставини, на яких ґрунтується даний позов, та дослідження всіх наявних у матеріалах справи доказів, а дана справа підвідомча та підсудна Господарському суду міста Києва, останній дійшов висновку про те, що клопотання Залізниці про зупинення провадження у справі є необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.

Під час судового засідання 9 червня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві та у письмових уточненнях, поданих до суду 8 червня 2016 року та 9 червня 2016 року.

Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 25 травня 2016 року. В основу заперечень Залізниці покладено той факт, що в актах приймання-передачі дизпалива, які складались сторонами після повернення відповідачем позики, в пункті 4 зазначено про згоду сторін щодо виконання договору позики в повному обсязі та щодо відсутності будь-яких претензій одна до одної. Також представник відповідача стверджував, що внаслідок підписання Товариством вищевказаних актів приймання-передачі, зобов'язання між сторонами припинилось на підставі статті 604 ЦК України у тому числі й щодо сплати штрафних санкцій за прострочення повернення продукції за договором, проти наявності якого Залізниця не заперечувала.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

9 грудня 2015 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого Товариство передало в позику Залізниці паливо рідинне та газ, олив мастильних (дизельне паливо), а відповідач зобов'язався повернути позивачу продукцію такої кількості та не нижчої якості (пункт 1.1. вказаного правочину).

Згідно з пунктом 2.1 договору (у редакції додаткової угоди від 1 лютого 2016 року № 2) сторони погодили, що позивач передав Залізниці продукцію в кількості 20 000,00 тонн.

Пунктом 3.3 укладеної угоди встановлено, що передача продукції відповідачу здійснюється на умовах FCA на складі Товариства, вказаному позивачем та/або залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення в межах України (відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» 2010 року), пункт призначення за реквізитами, наданими Залізницею додатково в заявці.

У пункті 3.2 договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язується повернути Товариству продукцію у кількості фактично поставленої узгодженими партіями, не нижчої якості, як це вказано в пункті 2.2 даного правочину, у строк до 1 березня 2016 року. Кількість продукції, яку Залізниця зобов'язалась повернути позивачу, повинна відповідати кількості, вказаній в актах приймання-передачі, підписаних сторонами, відповідно до яких продукція передана в позику.

На виконання умов укладеної угоди Товариством було передано, а відповідачем прийнято дизельне паливо у кількості 20 108,212 тонн на суму 344 855 433,64 грн. Даний факт підтверджується належним чином підписаними актами прийому-передачі нафтопродуктів до договору від 9 грудня 2015 року, від 10 грудня 2015 року, від 19 грудня 2015 року, від 20 грудня 2015 року, від 21 грудня 2015 року, від 22 грудня 2015 року, від 23 грудня 2015 року, від 24 грудня 2015 року, від 28 грудня 2015 року, від 29 грудня 2015 року, від 30 грудня 2015 року та від 31 грудня 2015 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Повернення продукції здійснювалося позичальником наступним чином: 4 300,00 тонн дизельного палива (акт приймання-передачі № 1 від 5 лютого 2016 року); 3931,344,00 тонн дизельного палива (акти приймання-передачі від 29 березня 2016 року); 1 068,656 тонн дизельного палива (акти приймання-передачі від 30 березня 2016 року); 3 481,644 тонн дизельного палива (акти приймання-передачі від 1 квітня 2016 року); 3 779,493 тонн дизельного палива (акти приймання-передачі від 2 квітня 2016 року); 3 547,075 тонн дизельного палива (акти приймання-передачі від 4 квітня 2016 року). Копії вказаних актів приймання-передачі також наявні в матеріалах справи.

Таким чином, у строки, обумовлені укладеним договором, відповідач повернув лише частину позики, зокрема, 4 300,00 тонн дизельного палива на суму 73 744 914,00 грн.

Остаточне повернення позики здійснене Залізницею 4 квітня 2016 року, що не заперечувалось її представником у судових засіданнях.

З урахуванням встановленого факту прострочення позивач вправі вимагати стягнення з відповідача сплати штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу положень статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частини 1, 3 статті 1049 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Залізниця стверджує, що за угодою сторін, яка міститься в пункті 4 актів про повернення дизельного палива, припинились зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій за прострочення повернення продукції на підставі частини 2 статті 604 ЦК України.

За приписами статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Суд вважає хибними доводи відповідача, оскільки акти про повернення продукції за договором позики не є двосторонніми правочинами між сторонам, на підставі яких виникає нове зобов'язання, яке заміняє первісне, а є документом, який лише підтверджує факт повернення позики.

Крім того, відсутність претензій сторін одна до одної, закріплена в пункті 4 актів про повернення продукції свідчить про прийняття продукції належної якості, у відповідній кількості та в строки, що зазначені в спірних актах.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

У той же час судом встановлено, що зазначений договір є дійсним, оскільки відповідає приписам чинного законодавства і на момент вирішення даного спору недійсним у судовому порядку не визнавався. Також у встановленому законом порядку зміни до вказаного правочину не вносилися.

Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, Товариство просило суд стягнути з Залізниці 81 233 809,15 грн. штрафу, нарахованого на суму, що є загальною вартістю продукції, повернутої з порушенням строків, у період з 2 березня 2016 року по 3 квітня 2016 року. Також у своїх письмових поясненнях від 9 червня 2016 року позивач зазначив, що передбачена у договорі штрафна санкція за порушення строків повернення позики за своєю правовою природою є пенею.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, у пункті 4.3 договору закріплено, що в разі порушення строків повернення продукції, відповідно до пункту 3.2. спірного правочину, Залізниця зобов'язана сплатити позивачу штраф у розмірі 1 % від суми продукції, переданої в позичку, за кожен день прострочення.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру неустойки безпосередньо в укладеному між ними договорі.

З огляду на вищевикладене, зміст укладеного правочину, суд дійшов висновку про погодження сторонами в пункті 4.3. договору розміру та порядку нарахування неустойки.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасного повернення спірної продукції за договором поставки, і розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства, положенням договору та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Залізниці 81 233 809,15 грн. підлягають задоволенню.

Суд вважає за необхідне зауважити, що вказана сума нарахована за неналежне виконання негрошового зобов'язання (повернення продукції), а тому положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та норми частини 6 статті 232 ГК України до спірних правовідносин не застосовуються.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі його відокремленого підрозділу - філії «Центр забезпечення виробництва» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код 40081347) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вог Аеро Джет» (04080, місто Київ, вулиця Новокостянтинівська, будинок 18, ідентифікаційний код 38092255) штрафні санкції в розмірі 81 233 809 (вісімдесят один мільйон двісті тридцять три тисячі вісімсот дев'ять) грн. 15 коп., а також 206 700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко