Рішення № 58370170, 09.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2016Справа №910/4869/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/4869/16

за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України;

до державного підприємства «Укроборонресурси»;

про стягнення 6 938 519,58 грн.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Волошенюк О.Г., довіреність № 042019 від 12.03.2016р.;

від позивача: Кривошея Д.А., довіреність № 220/825/д від 30.12.2015р.

від відповідача: Обущак В.В., довіреність № 433 від 30.12.2015р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач) з позовом до державного підприємства «Укроборонресурси» (надалі - відповідач) про стягнення 6 938 519,58 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору комісії № 181/8/1-ЧКМ від 07.03.2012р. та додаткових угод до нього у визначений строк не сплатив повну суму за реалізований товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 3 849 646,53 грн., за прострочення оплати якої нараховані 3% річних та інфляційні втрати загалом у сумі 3 088 873,05 грн..

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016р. порушено провадження у справі № 910/4869/16 та призначено її розгляд на 14.04.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2016р розгляд справи було відкладено на 17.05.2016р., у зв'язку з задоволенням клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи.

30.05.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про часткове визнання позовних вимог.

Представник прокуратури у судовому засіданні 31.05.2016р. подав суду заяву про уточнення позовних вимог, яка за своєю суттю є заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 3 612 049,08 грн. основного боргу, 218 811,54 грн. - 3% річних, 2 479 461,23 грн. - інфляційних втрат, загалом 6 310 321,85 грн.

Заява прокурора про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Отже, позовні вимоги розглядаються в межах ціни позову - 6 310 321,85 грн., визначеної позивачем.

У судовому засіданні 17.05.2016р. було оголошено перерву до 31.05.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2016р. суд, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжив строк розгляду спору.

У судовому засіданні 31.05.2016р. судом оголошено перерву до 09.06.2016р.

06.06.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивача отримано уточнений розрахунок позовних вимог, визначений заявою про зменшення позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні 09.06.2016р. представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник позивача підтримав позицію прокурора.

Представник відповідача підтримав заяву про часткове визнання позову в частині основного боргу в сумі 3 612 049,08 грн. та просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.03.2012р. між позивачем (за договором - міністерство) та відповідачем (за договором - підприємство) було укладено договір комісії № 181/8/1-ЧКМ про передачу на реалізацію металобрухту та інших продуктів утилізації, у відповідності з п. 1.1. якого позивач доручив відповідачу, а відповідач зобов'язався за комісійну плату укладати та виконувати від свого імені та в інтересах позивача угоди на реалізацію металобрухту та інших продуктів утилізації, крім брухту із вмістом дорогоцінних металів, згідно з додатковими угодами до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Цим договором сторони визначають порядок взаємодії щодо організації реалізації вторинних ресурсів, які утворилися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - здавальник), внаслідок утилізації військового майна, крім звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання та вибухових речовин (п.1.2 договору).

Строк дії договору продовжувався сторонами шляхом укладення додаткових угод, зокрема до 30.06.2014р.

Найменування вторинних ресурсів, що передаються відповідачу для реалізації, їх кількість, якісний стан, умови поставки, строки реалізації, розмір витрат на підготовку їх до реалізації, розмір комісійної плати та інше визначаються у додаткових угодах, які складаються окремо на кожну партію вторинних ресурсів (п.2.2 договору).

За умовами п.2.5 договору комісії, після отримання підписаної додаткової угоди та нарядів за формою ф.200 від позивача, відповідач протягом 3 (трьох) робочих днів укладає з покупцем договір купівлі-продажу.

Відповідно до п.2.6 договору, комісійна плата відповідачу входить в ціну реалізації партії вторинних ресурсів за специфікацією додаткової угоди.

Ціна однієї тонни та вартість партії вторинних ресурсів, які передаються відповідачу для реалізації, вносяться у специфікації додаткової угоди (п.4.2 договору).

Так, між позивачем та відповідачем було укладено наступні додаткові угоди до договору: № 174-ЧКМ від 28.05.2013р., № 176-ЧКМ від 14.06.2013р., № 182-ЧКМ від 03.07.2013р., № 193-ЧКМ від 26.07.2013р., № 201-ЧКМ від 02.09.2013р., № 206-ЧКМ від 06.09.2013р., №№ 212-ЧКМ, 219-ЧКМ, 220-ЧКМ, 222-ЧКМ від 15.11.2013р., № 223-ЧКМ від 28.11.2013р. та №№226-ЧКМ, 227-ЧКМ від 30.12.2013р., умовами яких визначено специфікації на вторинні ресурси із зазначенням показників, передбачених п.2.2 договору.

Умовами п.5.1 договору установлено, що після укладання договору (додаткової угоди) купівлі-продажу між відповідачем та покупцем, відповідач проводить підготовку вторинних ресурсів до реалізації.

Згідно з п.5.3 договору, наряд (ф.200) на обсяги вторинних ресурсів, згідно з укладеною додатковою угодою, виписується відповідною службою забезпечення або центром обліку за письмовим звернення відповідача до позивача після повідомлення позивача про зарахування покупцем на рахунок відповідача належних позивачу коштів за вторинні ресурси.

Відтак, відвантаження покупцю партії вторинних ресурсів, зазначених у додаткових угодах, проводиться відповідачем тільки після повної оплати покупцем її вартості.

На підставі листів відповідача, в яких зазначалось останнім про отримання коштів від покупця, було виписано Наряди форми 200 на вилучення вторинних ресурсів від здавальника, а саме:

- наряд № 181/2/267МБ до додаткової угоди № 174-ЧКМ від 28.05.2013р.;

- наряд № 181/2/295МБ до додаткової угоди № 176-ЧКМ від 14.06.2013р.;

- наряд № 67/13 до додаткової угоди № 182-ЧКМ від 03.07.2013р.;

- наряд № 341/3/2-16МБ до додаткової угоди № 193-ЧКМ від 26.07.2013р.;

- наряд № 181/2/381МБ до додаткової угоди № 201-ЧКМ від 02.09.2013р.;

- наряд № № 23/206/МБ до додаткової угоди № 206-ЧКМ від 06.09.2013р.;

- наряд № 341/3/2-1МБ до додаткової угоди № 212-ЧКМ від 15.11.2013р.;

- наряд № 181/3/270-ЧКМ, наряд № 181/2/478-МБ до додаткової угоди № 219-ЧКМ

від 15.11.2013р.;

- наряд № 6341/3/2-27МБ до додаткової угоди № 220-ЧКМ від 15.11.2013р.

- наряд № 28/222/МБ до додаткової угоди № 222-ЧКМ від 15.11.2013р.;

- наряд № 181/2/477МБ до додаткової угоди № 223-ЧКМ від 28.11.2013р.

Відповідно до п.5.5 договору, після підготовки партії вторинних ресурсів до передачі (реалізації), у відповідності до вимог п.3.2 договору, здійснюється прийом-передача вторинних ресурсів з оформленням Акту прийому-передач вторинних ресурсів за даними фактичного зважування від здавальника відповідачу з наданням одного екземпляра позивачу.

Як встановлено судом, позивачем відповідачу на виконання умов додаткових угод до договору № 174-ЧКМ від 28.05.2013р., № 176-ЧКМ від 14.06.2013р., № 182-ЧКМ від 03.07.2013р., № 193-ЧКМ від 26.07.2013р., № 201-ЧКМ від 02.09.2013р., № 206-ЧКМ від 06.09.2013р., №№ 212-ЧКМ, 219-ЧКМ, 220-ЧКМ, 222-ЧКМ від 15.11.2013р., № 223-ЧКМ від 28.11.2013р. та №№226-ЧКМ, 227-ЧКМ від 30.12.2013р. було передано металобрухт та інші продукти реалізації, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі товару, копії яких містяться в матеріалах справи, а оригінали були оглянуті в судовому засіданні, підписаними уповноваженими представниками сторін, та не заперечується відповідачем.

Згідно з п.6.1 договору, кошти, які одержані відповідачем від покупця, за винятком погодженої сторонами суми комісійної плати та документально підтверджених понесених відповідачем витрат, пов'язаних з виконання умов договору, а також передбачених чинним законодавством податків, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання Акту прийому-передачі вторинних ресурсів між відповідачем та покупцем перераховуються позивачу.

Одночасно відповідачем на адресу позивача надається відповідне письмове повідомлення, в якому зазначаються сума отриманих від покупця коштів, дата їх отримання, дата підписання Акту прийому-передачі вторинних ресурсів між відповідачем та покупцем, ум коштів, перерахованих позивачу, дата та номер платіжного доручення, суми коштів, утриманих відповідачем для компенсації витрат, пов'язаних з виконанням умов договору та відповідної додаткової угоди, з зазначенням конкретних статей витрат та сум.

Однак, в порушення взятих на себе згідно з п.6.1 договору зобов'язань, відповідач не сплатив позивачу за реалізований товар суму - 3 612 049,08 грн.

Відповідно до п.6.3 договору, після продажу партії вторинних ресурсів по кожній додатковій угоді, надходження у повному обсязі коштів і виконання умов п.6.1 цього договору, відповідач протягом 10 (десяти) робочих днів надсилає позивачу Звіт комісіонера, на підставі якого сторони проводять документальну звірку стану взаєморозрахунків.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за реалізовані вторинні ресурси становить 3 612 049,08 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ст. 1012 Цивільного кодексу України).

Статтею 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ст. 1022 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт отримання вторинних ресурсів за представленими актами прийому-передачі та не надано доказів повної оплати вторинних ресурсів на суму 3 612 049,08 грн., відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3 612 049,08 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, від відповідача через відділ діловодства суду 30.05.2016р. отримано заяву, в якій останній основний борг у сумі 3 612 049,08 грн. визнає в повному обсязі.

Згідно ч. 5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 5 ст. 78 ГПК України).

З огляду на викладені положення законодавства та обставини справи, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб і, таким чином, суд приймає визнання відповідачем позову, поряд із власними висновками суду, для прийняття рішення про задоволення позову щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 3 612 049,08 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 218 811,54 грн. - 3% річних, 2 479 461,23 грн. - інфляційних втрат, які розраховані за кожною додатковою угодою окремо.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, який поданий через відділ діловодства суду 06.06.2016р., визнав його обґрунтованим, та задовольняє вимоги про стягнення 3% річних у сумі 218 811,54 грн. та інфляційних втрат у сумі 479 461,23 грн.

Суд відхиляє заяву відповідача про зменшення нарахованих позивачем 35 річних та інфляційних втрат на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до п.п.3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З огляду на що у суду відсутні підстави для застосування приписів статті 83 Господарського процесуального кодексу України до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного підприємства «Укроборонресурси» (03039, м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3; код ЄДРПОУ 24967600) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) основний борг у сумі 3 612 049 грн. 08 коп., 218 811 грн. 54 коп. - 3% річних та 2 479 461,23 грн. - інфляційних втрат. Видати наказ.

3. Стягнути з державного підприємства «Укроборонресурси» (03039, м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3; код ЄДРПОУ 24967600) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) витрати по сплаті судового збору в сумі 94 654 грн. 83 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 14.06.2016р.

Суддя А.І. Привалов