Рішення № 58370132, 15.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2016Справа №910/9732/16

За позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" простягнення 370 151,18 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Міненко Ю.А. - представник за довіреністю № ЦЗВ-17/37 від 10.05.16від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 15.06.16, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" про стягнення 370 151 грн. 18 коп. неустойки, в тому числі 2657 грн. 02 коп. пені та 367494,15 грн. штрафу за невиконання зобов'язань за договором поставки..

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 07.08.2015 року між сторонами було укладено Договір поставки № ЦХП-01-02715-01, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити на умовах та в строки, визначені договором запасні частини до електровозів. Проте відповідачем товар був поставлений не в повному обсязі та з про строчкою, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку за порушення термінів постачання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року порушено провадження у справі № 910/9732/16, судове засідання призначено на 15.06.2016 року.

В судове засідання 15.06.16 з'явився представник позивач, який надав документи , що були залучені судом до матеріалів справи, пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 0103037015958.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

07 серпня 2015 року між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач», правонаступником якого внаслідок реорганізації підприємств залізничної галузі та утворення ПАТ «Українська залізниця» є «Українська залізниця» в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємства "Трансінвест" (далі - відповідач, постачальник) було укладено Договір поставки № ЦХП-01-02715-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Загальна сума даного договору складає 3498112,91 грн. з ПДВ (пункт 4.3 договору з урахуванням додаткової угоди № 4 від 31.12.15).

Відповідно до п.5.1 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до ..), пункт призначення - склад матеріальних ресурсів ДП «Укрзалізничпостач».

Згідно з п.5.2 договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується в рознарядці, несе замовник.

Рознарядка надається постачальнику в оригіналі та з застосуванням факсимільного зв'язку. Після отримання рознарядки по факсу постачальник повинен протягом доби направити замовнику копію отриманої рознарядки з відміткою, що підтверджує її отримання, або іншим чином підтвердити її отримання. Кожна партія продукції постачається протягом 45 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Пунктом 10.1 договору поставки передбачено, що за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику пеню в розмірі 0, 1 % від суми непоставленої в строк продукції на умовах, передбачених п.5.2 даного договору, а за прострочення понад 30 днів календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 15 % від суми непоставленої в строк продукції. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань допоставити продукцію, якщо про інше його не попередив письмово замовник.

В Додатках до Договору поставки (специфікаціях) сторони узгодили найменування товару, його вартість, кількість та технічні характеристики.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № ЦХП-01-02715-01 від 07.08.15 позивач 02.11.2015 направив на адресу відповідача рознарядку на загальну суму 3012699,47 грн. з ПДВ. Вказана рознарядка була отримана відповідачем 18.11.2015, що підтверджується витягом з реєстру відстеження пересилання поштових відправлень на сайті УДППЗ «Укрпошта».

Відповідачем було здійснено відвантаження продукції на суму 355685,34 грн. 11.11.2015 та 18.11.2015. Крім того, 30.12.2015 відповідачем було поставлено продукцію на суму 207 053,04 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем за рознарядкою від 02.11.2015 був поставлений товар з порушенням строків поставки та не в повному обсязі, у зв'язку з чим 26.01.2016 позивач направив відповідачу претензію про сплату штрафних санкцій, яка була отримана останнім 09.02.2016. Згідно пояснень позивача, станом на момент вирішення спору відповідач відповідь на претензію не надав, штрафні санкції добровільно не сплатив.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № ЦХП-01-02715-01 від 07.08.15 позивач 02.11.2015 направив на адресу відповідача рознарядку на загальну суму 3012699,47 грн. з ПДВ. Вказана рознарядка була отримана відповідачем 18.11.2015. Таким чином, з урахуванням строку поставки (45 календарних днів) встановленого в п. 5.2 договору, відповідач мав здійснити поставку продукції по 02.01.2016.

В той же час, з пояснень представника позивача вбачається, що відповідачем на виконання умов Договору поставки № ЦХП-01-02715-01 від 07.08.15 та у відповідності до рознарядки від 02.11.2015 було поставлено позивачу продукцію на загальну суму 562738,38 грн. (355685,34 грн. - до 18.11.2015 та 207053,04 грн. - до 30.12.2015). таким чином, станом на момент вирішення спору відповідачем недопоставлено продукцію на суму 2449961 грн. 09 коп.

При зверненні до суду позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, що розрахована в розмірі 0,1 % від суми недопоставленої продукції 2657014,13 грн. (3012699,47 грн. - 355685,34 грн.), що складає за розрахунком позивача 2657,02 грн. Суд зазначає, що позивачем помилково нараховано пеню на недопоставлену продукцію в сумі 2657014,13 грн., тобто без врахування поставки на суму 207053,04 грн. від 30.12.2015, оскільки відповідно до умов договору (п.5.2 договору) останнім днем поставки продукції є 02.01.2016, тобто прострочення відповідача мало місце з 03.01.2016. Таким чином, пеня має розраховуватись від недопоставленої продукції в сумі 2449961,09 грн. та за перерахунком суду складає 2449, 96 грн. Таким чином, вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 2449,96 грн., в частині стягнення 207 грн. 06 коп. суд відмовляє.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, від 28.02.2011 у справі № 23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Суд, перевіривши розрахунок штрафу за прострочення понад 30 календарних днів на підставі п.10.1 Договору поставки № ЦХП-01-02715-01 від 07.08.15, що наданий позивачем в додатку до позовної заяви, вважає його арифметично вірним. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 367 494 грн. 15 коп.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічне підприємство «Трансінвест» (04073 м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 160-Б, ідентифікаційний код 39270330) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» (03049 м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15, ідентифікаційний код 40081347) 2449 (дві тисячі чотириста сорок дев'ять) грн. 96 коп. пені, 367 494 (триста шістдесят сім тисяч чотириста дев'яноста чотири) грн. 15 коп. штрафу та 5549 (п'ять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн. 16 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 207 грн. 06 коп. пені відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.06.16

Суддя Пукшин Л.Г.