Рішення № 58369977, 02.06.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016Справа №910/9374/16

За позовом Луцького прикордонного загону ДПС України (військова частина 9971)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство

«Темп-3000»

про стягнення 10 447,80 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача Галя Є.С. - по дов. № б/н від 11.05.2016

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Луцького прикордонного загону ДПС України (військова частина 9971) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Темп-3000» 10 447,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.08.2014 між сторонами був укладений договір на закупівлю товарів за державні кошти № 185-14 за умовами якого відповідач поставив, а позивач отримав та оплатив товар на загальну суму 62 686,80 грн. 01.07.2014 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів», який вступив в дію з 23.07.2014. Зазначеним Законом визначено, що звільняється від оподаткування ПДВ спецзасоби індивідуального захисту, а саме: бронежилети та каски чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти. З метою дотримання вимог чинного законодавства виникла необхідність у внесенні відповідних змін до зазначеного укладеного договору на постачання спеціальних засобів індивідуального захисту (бронежилетів) в частині зменшення суми ПДВ, а саме на суму 10 447,80 грн. Таким чином, позивач вважає, що заборгованість ТОВ «Науково виробниче підприємство «Темп-3000» перед Луцьким прикордонним загоном з виконання грошового зобов'язання становить 10 447,80 грн. Позивач вказує на те, що звертався до відповідача, який заборгованість на сплатив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2016 порушено провадження у справі № 910/9374/16 та призначено її до розгляду на 02.06.2016.

Позивач в судове засідання 02.06.2016 не з'явився.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 25.05.2016 було надіслано позивачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Луцьк, вул. Стрілецька, 6.

Позивач ухвалу суду від 25.05.2016 отримав 30.05.2016, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 01030 38831503.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 02.06.2016 відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що відповідач є вітчизняним виробником спеціальних засобів індивідуального захисту та їх ввезенням на територію України не займається; будь-які процедури щодо зміни вартості товарів (робіт, послуг), які зазначені у відповідному договорі, повинні відповідати вимогам ст. 632 Цивільного кодексу України, а саме ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зміна ціни в договорі після його виконання не допускається; режим звільнення від оподаткування ПДВ як ввезених так і виготовлених на митній території України товарів, поширюються лише при постачанні вказаних товарів для цілей АТО.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника позивача.

В судовому засіданні 02.06.2016, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.08.2014 між Луцьким прикордонним загоном ДПС України (військова частина 9971) (замовник, позивача) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Темп-3000» (постачальник, відповідач) було укладено договір на закупівлю товарів за державні кошти № 185-14 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався у 2014 році поставити замовникові товари, а замовник - прийняти та оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2. договору найменування товару: бронежилет код згідно ДК 016-10:13.92.2 Вироби текстильні готові (бронежилет «Панцир 3-95М» 4 класу захисту) по ціні 1 899,60 грн. за штуку в кількості 33 штук на загальну суму 62 686,80 грн.

Відповідно до п. 10.1 договору, він діє з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши зміст договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України

Пунктом 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язанні у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зі змісту статті 632 Цивільного кодексу України вбачається, що ціна в договорі встано влюється за домовленістю сторін, тобто є вільною, за виключенням випадків визначених законом, у яких ціни (тарифи, ставки тощо) встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами міс цевого самоврядування.

Відповідно ч. 1 до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом.

Згідно з п. 2 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Сторонами договору було визначено ціну договору, що становить 62 686,80 грн., у тому числі ПДВ 20% - 10 447,80 грн. (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 632 Цивільного кодексу України регламентовано, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з п. 3.2. договору ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 11.1. договору усі зміни і доповнення до договору оформлюються додатковою угодою, яка підписується сторонами і має однакову юридичну силу…

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами 2-3 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після одер жання такої пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.

Позивачем на адресу відповідача надіслано листи № 723/9505 від 30.10.2014 та № 723/9388 від 05.11.2014 про необхідність внесення змін до договору, враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів» щодо повернення ПДВ в сумі 10 447,80 грн.

Відповідач листами № 1066 від 14.11.2014 та № 1126 від 27.11.2014 відмовив у задоволенні вимоги позивача.

Судом встановлено, що на день вирішення спору сторонами не уклада лось додаткової угоди про внесення змін до договору в частині узгодження нової ціни за товар (за виключенням ПДВ в сумі 10 447,80 грн.

Відповідно до частин 4-5 статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінте ресована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Доказів того, що позивач звертався з позовом до суду про спонукання від повідача про внесення змін до договору в частині нового розміру ціни товару не подано.

Згідно видаткової накладної № РН-000834 від 19.08.2014 постачальник поставив, а замовник отримав товар - бронежилет «Панцир 3-95 М» 4 класу захисту у кількості 33 штуки на суму 62 686,80 грн., в тому числі ПДВ 10 447,80 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає та відповідач не заперечує ту обставину, що позивачем отриманий товар оплачений повністю в сумі 62 686,80 грн.

Обидві сторони договору вказують на виконання їх обов'язків за договором в повному обсязі.

Слід зазначити, що згідно з ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до Закону України від 01.07.2014, № 1561-VII «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів» (дата набрання чинності 23.07.2014), підрозділ 2 розділу XX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 13 - 17, ст. 112) доповнено пунктом 32 такого змісту:

тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України:

спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; ниток для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 5402 11 00 00 та 5407 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; тканин (матеріалів) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3921 90 60 00, 5603 14 10 00, 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Суд зазначає, що договір № 185-14 від 16.08.2014 не містить посилань на те, що бронежилети «Панцир 3-95М» підлягають використанню саме в оборонних цілях при проведенні антитерористичної операції та/або при запровадженні воєнного стану.

Проте, позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів того, що бронежилети, які є предметом поставки за договором № 185-14 від 16.08.2014, поставлялись саме для забезпечення проведення антитерористичної операції.

Також матеріали справи не містять відомостей стосовно встановлення органами державної фіскальної служби порушень відповідачем податкового законодавства при оподаткуванні операцій за договором № 185-14 від 16.08.2014.

Крім цього не підтверджено ту обставину, що постачання товару - бронежилетів відбулась із ввезенням їх на митну територію України.

Слід зазначити, що в силу статті 30 Податкового кодексу України звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору є податковою пільгою. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність у відповідача обов'язку сплати позивачу коштів в розмірі 10 447,80 грн.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Луцького прикордонного загону ДПС України (військова частина 9971) є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 09.06.2016.

СуддяВ.В.Сівакова