Рішення № 58369772, 25.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016Справа №910/4805/16

За позовомЗаступника прокурора міста Києва доКиївської міської ради (відповідач-1); Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" (відповідач-2); Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол" (відповідач-3) провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та державного акту на право власності Суддя Трофименко Т.Ю.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Бондарчук І.П. по посв. 029128

від відповідача-1: Власенко І.І. по дов. № 225-КМГ-1315 від 18.04.2016р.

від відповідача-2: Пасенюк К.О. по дов. № 11/04/16-1 від 11.04.2016р.;

Родін Р.В. по дов. № 07/04/16-1 від 07.04.2016р.

від відповідача-3: Кудряшов О.Ю. по дов. № 11/04/161 від 11.04.16р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Віліма-95" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БЦ Діамант Хол" (відповідач-3) про:

1) визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 06.10.2011 № 337/6553 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул.. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі м. Києва»;

2) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га (кадастровий номер 8000000000:76:034:0009), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 16.12.2011 за № 584.

3) визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га (кадастровий номер 8000000000:76:034:0009), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстрований в реєстрі 28.08.2012 за № 1987;

4) визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» з відміткою про перехід права власності до товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» з відміткою про перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 09.11.2012 за № 02-8-00365.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. «Про продаж земельної ділянки ТОВ «Віліма-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва» та укладені договори купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки не відповідають вимогами чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 р. порушено провадження у справі № 910/4805/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13.04.2016р. за участю представників сторін.

08.04.2016р. від відповідача-2 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надішли письмові заперечення на позовну заяву.

13.04.2016р. від відповідача-3 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надішли письмові пояснення у справі, відповідно до яких представник відповідача-3 проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від відповідача-1 13.04.2016р. через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано відзив на позовну заяву, у якій відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що оспорюване рішення Київської міської ради прийнято з дотриманням норм Земельного кодексу України.

Також, 13.04.2016 р. було подано заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а саме:

- відповідачем-1 подано заяву про застосування до вимог прокурора строку позовної давності згідно ст.ст. 256, 257, 261 ч.1 Цивільного кодексу України. Дна заява обгрунтована тим, що Прокуратурі міста Києва було відомо про прийняття Київською міською радою спірного рішення 06.10.2011, а не 21.01.2016, оскільки Заступник прокурора міста Києва був присутнім на пленарному засіданні 06.10.2011р. і на рівні з депутатським корпусом володів усіма документами, що розглядались на пленарному засіданні, в тому числі і зі справою № Є-0955;

- відповідачем-3 подано заяву про застосування до вимог прокурора строку позовної давності згідно ст.ст. 256, 257, 261 ч.1 Цивільного кодексу України. В обґрунтування заяви представник відповідача-3 зазначає, що рішення Київської міської ради від 06.10.2011р. № 337/6553, згідно Регламенту Київської міської ради, розміщено на офіційному веб-сайті Київської міської ради, тобто рішення є публічним документом і будь-яка особа може дізнатись про його зміст. Крім того, прокурор, виконуючи обов'язки щодо прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів Київською міською радою при прийняті спірного рішення, міг дізнатись про порушення, у разі їх наявності, з дня прийняття даного рішення.

Крім того, 13.04.2016 р. представником відповідача-2 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що прокурор при зверненні з позовом не зазначив факт чіткого обґрунтування порушених інтересів держави та необхідності їх захисту.

Представники сторін у судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримали позиції, викладені у письмових поясненнях.

У судовому засіданні 13.04.2016р., відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 25.04.2016 р.

22.04.2016 прокурор через загальний відділ діловодства подав письмові пояснення, у відповідності до яких проти застування наслідків спливу строку позовної давності заперечував зважаючи на те, що прокурор є самостійним позивачем у даній справі, а також у зв'язку з тим, що йому стало відомо про незаконність оскаржуваного рішення Київської міської ради та порушення інтересів держави під час розгляду звернення мешканців будинку, який знаходиться на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у м. Києві - у січні 2016р., а тому строк позовної давності на момент звернення з позовною заявою не сплив.

Також прокурор заперечував проти задоволення клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду зважаючи на те, що прокурор звернувся з позовом до суду відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи на незаконний продаж земельної ділянки та територіальної громади міста, а отже, порушення інтересів держави.

Суд, розглянувши клопотання про залишення позову без розгляду не знаходить підстав для його задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закон України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, підвідомчі господарським судам, серед яких: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що прокурор має право на звернення до суду з даним позовом.

Від відповідача-2 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли додаткові заперечення, у яких представник відповідача-2 зазначив, що доводи позивача щодо того, що оспорюване рішення Київської міської ради було прийнято без розроблення і затвердження в установленому порядку містобудівної документації не відповідає дійсності, оскільки 08.10.2004р. за заявою ТОВ «Віліма-95» Центром містобудування та архітектури було розроблено Містобудівне обґрунтування визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва торговельно-офісного центру на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі міста Києва.

Розглянувши позов Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма-95», Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані докази та оглянувши їх оригінали в судових засіданнях, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки, погоджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки, затверджено її вартість та вирішено продати Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва.

На виконання вищезазначеного рішення, 16.12.2011 між Київською міської радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі міста Києва, площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000000000:76:034:0009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 16.12.2011 та зареєстрований в реєстрі за № 584.

12.07.2012р. на підставі рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 16.12.2011р. № 584 Головним управлінням земельних ресурсів Київради (Київської міської державної адміністрації) видано державний акт серії ЯЖ № 049615 на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу, що розташована по вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00357.

У подальшому, 28.08.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов п. 1, 3, 4 якого представник продавця продав, а представник покупця купив належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0150 га, кадастровий номер 8000000000:76:034:0009, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі міста Києва. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво, експлуатація та обслуговування торгівельно-виставкового залу. Продаж вчинено за 917 400,00 грн.

Вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. 28.08.2012 та зареєстровано в реєстрі за № 1987.

Предметом позову є: визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 06.10.2011 № 337/6553 «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетська, 2/1 у Печерському районі м. Києва»; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га (кадастровий номер 8000000000:76:034:0009), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 16.12.2011 за № 584.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0150 га (кадастровий номер 8000000000:76:034:0009), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстрований в реєстрі 28.08.2012 за № 1987; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» з відміткою про перехід права власності до товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» з відміткою про перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 09.11.2012 за № 02-8-00365.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Київською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є визнання нейсним рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Наведеної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Враховуючи те, що спірне рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. щодо продажу земельної ділянки площею 0,0150 га Товариству з обмеженою відповідальністб «Віліма-95» є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування рішення № 337/6553 від 06.10.2011р. Київської міської ради «Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-виставкового залу на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва», оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Зважаючи на те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0150 га на вул. Круглоуніверситетській, 2/1 у Печерському районі м. Києва, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» з відміткою про перехід права власності до товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол» з відміткою про перехід права власності до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 09.11.2012 за № 02-8-00365. є похідними від позовної вимоги про визнання рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. недійсним, то суд не знаходить підстав для їх задоволення в цій частині.

В частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі -продажу земельної ділянки площею 0,0150, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Круглоуніверситетській, 2/1:

- укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 16.12.2011р. за № 584;

- укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстрований в реєстрі 28.08.2012 за № 1987; суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Як підстава для визнання недійсним рішення Київської міської ради № 337/6553 від 06.10.2011р. щодо продажу земельної ділянки площею 0,0150 га Товариству з обмеженою відповідальністб «Віліма-95» є неправомірним і подальші пов'язані договори купівлі-продажу вчинені з порушенням прав та законних інтересів держави та не відповідають цивільному та земельному законодавству України.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Судом встановлено, що правові підстави для визнання недійсними договорів купівлі продажу земельної ділянки 1) укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі 16.12.2011р. за № 584; 1) укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма-95» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЦ Діамант Хол», посвідчениого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р. та зареєстрованого в реєстрі 28.08.2012 за № 1987 відсутні.

Також відповідачами-1,3 заявлено заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом встановлено необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав спливу позовної давності.

Судовий збір, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.05.2016р.

Суддя Трофименко Т.Ю.