Постанова № 58369180, 08.06.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 червня 2016 року 08:58 № 826/2558/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Бузницької Г.М.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, в якому просив (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- скасувати як незаконний наказ Генерального прокурора України № 46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва шляхом переведення до управління міжнародно-правового співробітництва, утвореного відповідно до наказу Генерального прокурора України № 10 шц від 16 лютого 2015 року після ліквідації Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково - постановлено визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №46 ц від 19 січня 2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України; поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 січня 2015 року; стягнути з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2015 року по 08 квітня 2015 року; допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародного співробітництва Головного управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 січня 2015 року та присудження виплати йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

14.07.2015 року Київський апеляційний адміністративний суд за результатами апеляційного розгляду даної справи прийняв постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Постановою Вищого апеляційного адміністративного суду України від 01.03.2016 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2015 року, - скасовано; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції: "Зобов'язати Генерального прокурора України винести наказ про прийняття ОСОБА_1 на посаду старшого прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 16 лютого 2015 року"; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи в даній частині справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив про необхідність застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно п. 5 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Під час нового розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги в цій частині та просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 369458,63 грн. (в т.ч. податки та інші обов'язкові платежі), а також компенсацію у зв'язку із втратою частини доходів позивача внаслідок несвоєчасних виплат заробітної плати в розмірі 16419,91 грн.

Представник Генеральної прокуратури України зазначив, що загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає 239983,89 грн. При цьому, представник відповідача звернув увагу стосовно розрахунку, наведеного ОСОБА_1, що ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено встановлення та виплату надбавки за знання іноземної мови, а стягнення компенсації у зв'язку з втратою частини доходів внаслідок несвоєчасних виплат заробітної плати є вимогою, що виходить за межі первісних позовних вимог.

Розглянувши наявні та надані позивачем та представником відповідача документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.04.2015 року видано виконавчий лист.

На підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.05.2015 року Генеральною прокуратурою України видано наказ №1082ц від 26.06.2015 року, яким наказ Генерального прокурора України від 19.01.2015 року №46ц про звільнення ОСОБА_1 скасовано, поновлено на займаній посаді з 20.01.2015 року.

Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, у зв'язку з чим наказом Генерального прокурора України від 23.04.2015 року №1169-ц наказ від 26.06.2015 року №1082ц про поновлення позивача на посаді скасовано у зв'язку зі скасуванням судом підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді.

При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2016 року в адміністративній справі №826/17527/15 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1169-ц від 23.07.2015 року.

Судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю посади, на яку ОСОБА_1 поновлено, наказом в.о. Генерального прокурора України від 18.02.2016 року №198ц позивача за його згодою переведено на посаду прокурора відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на час відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами ОСОБА_3

Наведене в сукупності свідчить, що період з 20.01.2015 року по 25.06.2015 року та з 24.07.2015 року по 17.02.2016 року є вимушеним прогулом ОСОБА_1

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі - Інструкція №100).

Так відповідно до п. 3 ч. 2 Інструкції N 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів

Так, відповідно до довідки про розмір заробітної плати №18-128вих-15 від 26.01.2015 року розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 775,58 грн.

При цьому, з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» за період з 20.01.2015 року по 25.06.2015 року кількість днів вимушеного прогулу становить 108 робочих днів, відповідно сума середнього заробітку за даний період становить 83762,64 грн. (775,58*108).

Суд зазначає, що у період з 26.06.2015 року по 23.07.2015 року ОСОБА_1 працював, а відтак розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 24.07.2015 року здійснюється із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 984,07 грн., що підтверджується довідкою №18-980вих.16 від 17.05.2016 року.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 01.12.2015 року підвищено на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Наведене свідчить, що розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.12.2015 року по 17.02.2016 року повинен бути здійснений із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1230,09 грн., тобто з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів працівникам органів прокуратури.

Так, з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України від 09.09.2014 № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» за період з 24.07.2015 року по 30.11.2015 року налічується 90 робочих днів прогулу.

При цьому, сума середнього заробітку за даний період становить 88566,30 грн. (90 роб. днів * 984,07 грн.).

За період вимушеного прогулу з 01.12.2015 року по 17.02.2016 року, тобто за 55 робочих дні стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку у розмірі 67654,95 грн. (55 роб. дні*1230,09 грн.).

За таких обставин, загальна сума середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 239983,89 грн.

Суд звертає увагу, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен обраховуватись на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

В даній статті установлено, що норми і положення статті 81 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 р. N 928-VIII.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які, як стверджує позивач, не відповідають вимогам ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач зазначив, що оскільки закони України мають вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітку плату, не нижчу, ніж визначено законом, обрахунок суми середнього заробітку має бути проведено на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас, відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII „Прикінцеві положення" Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 року.

Слід також привернути увагу, що в п.63 та п.64 рішення «Вєренцов проти України» Європейського Суду вказано, що говорячи «закон», останній визначив, що ст.7 Конвенції посилається на те ж саме поняття, що й те, на яке посилається Конвенція будь-де у її тексті, - поняття, що охоплює як закони, так і прецеденти (див., mutatis mutandis, вищенаведене рішення у справі «Газета «The Sunday Times» проти сполученого Королівства (№1), п.47; рішення у справах «Круслен проти Франції» від 24.04.1990 р., п. 29, Series A N 176-A; та «Касадо Кока проти Іспанії» від 24.02.1994 р., п.43, Series A №285-A). Відповідно Суд завжди розумів термін «закон» у його «сутнісному» значенні, а не у «формальному». Таким чином, він включав до меж цього поняття як акти нижчого ніж закони рівня, так і неписане право (див., зокрема, mutatis mutandis, рішення від 18.06.1971 р. у справі «Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії», п.93, Series A №12). У підсумку, «закон» - це чинне положення, розтлумачене компетентними судами (див. рішення у справі «Лейла Сахін проти Туреччини» [ВП], заява №44774/98, п. 88, ECHR 2005-XI).

Більш того, термін «закон» несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 15.11.1996 р. у справі «Кантоні проти Франції», п.29, Reports of Judgments and Decisions 1996-V; вищенаведені рішення у справах «Коеме та інші проти Бельгії», п. 145, та рішення від 07.02.2002 р. у справі «Е. К. проти Туреччини», заява №28496/95, п.51). Ці якісні вимоги повинні бути дотримані як у розрізі визначення правопорушення, так і покарання, яке це правопорушення тягне за собою (див. вищенаведене рішення у справі «Ашур проти Франції» [ВП], п. 41). Особа повинна знати із тексту відповідного положення та, у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності та яке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться (див., серед багатьох інших джерел, вищенаведене рішення у справі «Кантоні проти Франції», п. 29). Більш того, закон відповідатиме вимозі «передбачуваності», навіть якщо особа має звернутися за відповідною юридичною консультацією для того, щоб оцінити, у тій мірі, що є розумною за цих обставин, наслідки, до яких може призвести ця дія (див., серед багатьох інших джерел, вищенаведені рішення у справах «Кантоні проти Франції», п. 35, та «Ашур проти Франції» [ВП], п. 54).

Наведене в сукупності свідчить, що застосування норм і положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» є правомірними, а відтак стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 239983,89 грн.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у січні 2015 року при звільненні за скороченням штату було зараховано та виплачено вихідну допомогу відповідно до ст. 44 КЗпП України у сумі 16674,97 грн., а Печерським районним центром зайнятості за період з 20.02.2015 року по 25.06.2015 року та з 13.08.2015 року по 14.02.2016 року позивачу здійснено виплату допомоги по безробіттю в загальній сумі 54180,94 грн.

При цьому, суд враховує положення п. 3 Інструкції №100, згідно якого при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Водночас, частиною 2 ст. 235 КЗпП України не передбачена виплата компенсації у зв'язку з втратою частини доходів внаслідок несвоєчасних виплат заробітної плати, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими в частині розрахунку суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та підлягають задоволенню в частині.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак постанова суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що станом на дату останнього звільнення середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 18697,33 грн., що підтверджується довідкою №18-980вих16 від 17.05.2016 року, негайному виконанню підлягає постанова суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 18697,33 грн., за виключенням податків та обов'язкових платежів.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 239983,89 грн. (двісті тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три грн. 89 коп).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 18697,33 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот дев'яносто сім грн. 33 коп.) допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений 15.06.2016 року.

Суддя Є.В. Аблов