Постанова № 58368897, 10.06.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2016 року справа № 823/5107/15

м. Черкаси

11 год. 50 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді: Тимошенко В.П.,

за участю секретаря: Цаплі І.Ю.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача Гадайчук Н.С. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, треті особи: Державна інспекція сільського господарства України, Головне управління Державного казначейства в Черкаській області, голова ліквідаційної комісії Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, Міністерство аграрної політики України про визнання незаконним і скасування наказу, вчинення дій та стягнення моральної шкоди,

встановив:

13 жовтня 2015 року до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1, в якій просить (з врахуванням заяви про внесення змін і доповнень до адміністративного позову від 11.11.2015):

1) визнати незаконним та скасувати наказ №560-кв від 14.09.2015 «Про надання відпустки ОСОБА_1.", як такий що порушує права ОСОБА_1;

2) зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення відповідно до закону;

3) стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн на користь ОСОБА_1, шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень;

4) стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області кошти на відшкодування шкоди по витратах на правову допомогу у розмірі 15750,00 грн (п'ятнадцять тисяч сімсот п'ятдесят гривень нуль копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно наказу № 9-К від 06 березня 2007 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

Наказом начальника Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції № 68-К від 03 грудня 2012 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади згідно п. З ст40 КЗПП України.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року, справа №823/2/13 - а, залишеної в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2013 року його поновлено на посаді судом, але фактично уже більше 2-х років рішення залишається невиконаним, ні Черкаською обласною державною насіннєвою інспекцією, ні Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, ні ДВС у Черкаській області. 11 серпня 2011 року, у зв'язку з винесенням додаткового рішенням від 05 червня 2015 року його поновлено наказом №56 - к від 11 серпня 2015 року на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

14 вересня 2015 року відповідачем видано наказ № 560 - кв «Про надання відпустки ОСОБА_1.». Позивач зазначає, що даний наказ є дискримінаційним, оскільки, порушує ст.43 Конституції України, згідно з якою кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право громадян на своєчасне одержання винагороди за працю гарантовано нормою прямої дії ч.7 ст.43 Конституції України. Згідно ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, не рідше двох разів на місяць в проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Крім цього позивач зазначив, що згідно з вимогами частини п'ятої статті 235 КЗпП прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню, а він був поновлений наказом №56 - к від 11 серпня 2015 року на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції , попередні всі накази, скасовано наказом №55 - к від 11 серпня 2015 року, але постанови адміністративних судів умисно не виконуються.

Виконання рішення адміністративного суду вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання посадових обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення працівника (частина перша статті 76 Закону України "Про виконавче провадження"). Але позивача фактично не поновлено на посаді так, як видано оскаржуваний наказ № 560 - кв від 14 вересня 2015 року « Про надання відпустки ОСОБА_1.».

Таким чином позивач зазначив, що незважаючи на прийняті судові рішення, відкриті виконавчі провадження, він не допущений до виконання роботи начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції і йому не виплачена заробітна плата із часу його незаконного звільнення.

Позивач зазначає, що скасувавши оскаржуваний наказ гарантуватиме дотримання основного принципу адміністративного судочинства, закріпленого в ст. 7 КАС України - обов'язковості виконання судових рішень, заради чого, власне , і здійснюється правосуддя.

Позовна вимога про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди обгрунтована таким.

Моральна шкода, завдана відповідачем, підлягає відшкодуванню на підставі ст. 237 - 1 КЗпП України в грошовій формі у зв'язку з встановленням судом факту порушення трудового законодавства видання незаконного наказу №560-кв від 14 вересня 2016 року «Про надання відпустки ОСОБА_1.», яким призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач зазначає, що спричинена йому моральна шкода полягає в такому:

1) душевних стражданнях;

2) приниженні честі, гідності, а також ділової репутації;

3) в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

4) в порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя.

Позивач зазначив, що внаслідок незаконних дій відповідача його здоров'ю спричинено значної шкоди, він вимушений був звернутись за медичною допомогою і йому діагностовано гіпертонічну хворобу. А тому вимушений був проходити лікування у центральній районній лікарні м. Тального з 16 липня 2012 року по 20 липня 2012 року, що підтверджується випискою №4083 та з 27 липня 2012 року по 03 серпня 2012 року, підтверджується випискою №3323, у Черкаській міській лікарні №3 з 07 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року, виписка №11907, в центральній районній лікарні м. Тального 10 жовтня 2013 року по 18 жовтня 2013 року.

При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних дій відповідача, просить врахувати:

1) тривалість його моральних страждань, а саме що з 06 листопада 2011 року по даний час він зазнає психологічний дискомфорт внаслідок постійного тиску з боку керівників державної інспекції, які умисно видавали незаконні накази (наказ №32 - к від 07 червня 2012 року, наказ № 68 -К від 03 грудня 2012 року, наказ № 138 - к від 13 серпня 2014 року, наказ №18 - к від 11 лютого 2015 року, наказ № 560 - кв від 14 вересня 2015 року);

2) неодноразовість протиправних дій відповідача, так як починаючи з 07 червня 2012 року по 14 вересня 2015 року, відповідач видавав незаконні накази, що кожного разу призводило до стресу, хвилювань, приниження його честі та гідності, погіршення стану його здоров'я;

3) глибину фізичних та душевних страждань.

Щодо відшкодування коштів по витратах на правову допомогу позивач зазначив таке.

За умовами договору №1, про надання правової допомоги від 24 березня 2015 року, укладеного між мною і ПП Заяць ОСОБА_3, який надає юридичні послуги, вартість однієї години роботи юриста встановлена на рівні 450,00 грн.

Відповідно до наданого юристом розрахунку погодинної вартості послуг, загальна кількість годин становить 34 години вартістю 15750,00 грн, з яких: формування доказової бази (5 годин) - 2250,00 грн; написання адміністративного позову (25 годин) - 11250,00 грн; відвідування судових засідань (1 година) - 450,00 грн; написання письмових пояснень (4 години) - 11800,00 грн, що підтверджує Акт виконаних робіт № 1 від 06 жовтня 2015 року.

Враховуючи, що вартість однієї години участі адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, не перевищує 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі та наявність в матеріалах справи документального підтвердження здійснених позивачем витрат на правову допомогу, позивач стягнути на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 15750,00 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача та голова ліквідаційної комісії Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області в судовому засіданні заперечували проти задоволення адміністративного позову та просили в його задоволенні відмовити повністю.

Представники Головного управління Державного казначейства в Черкаській області надали заперечення на позов, в яких просили суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, так як позивачем не надано належних доказів заподіяння йому моральної шкоди та не доведений і не підтверджений доказами розмір заявленої до відшкодування суми.

Представником Міністерства аграрної політики України подано пояснення у даній адміністративній справі, в яких просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, третьої особи та свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази, приходить до такого.

Для всебічного з'ясування всіх обставин справи щодо всіх позовних вимог суд вважає за необхідне з'ясувати обставини щодо позовної вимоги № 2: зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних сум середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення відповідно до закону, та в першу чергу з'ясувати вжиття заходів (виконання або невиконання) відповідачем - роботодавцем рішення суду про поновлення позивача на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

Із автоматизованої системи документообігу Черкаського окружного адміністративного суду вбачається, що ОСОБА_1 у зв'язку із порушенням його трудових прав, а саме невиконання роботодавцем - відповідачем судового рішення про поновлення його на посаді, звертався до суду упродовж 2013 - 2015 років із 13-ма позовами за захистом порушених прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Так судом встановлено, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 року у справі № 823/2/13-а задоволені позовні вимоги ОСОБА_1, скасовано наказ Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції № 68-К від 03 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

31.10.2013 суд апеляційної інстанції залишив без змін судове рішення у справі № 823/2/13-а про поновлення на посаді, а 27.11.2013 судом першої інстанції видано виконавчий лист.

Додатковою постановою від 05.06.2015 Черкаським окружним адміністративним судом у справі № 823/2/13-а заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено та зазначено, що ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04 грудня 2012 року.

25.06.2015 на виконання додаткової постанови виданий виконавчий лист, в якому зазначено «Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Тальнівської районної державної інспекції з 04 грудня 2012 року».

Далі суд на підставі ч. 1 ст. 72 КАС України враховує обставини , встановлені судовими рішеннями в адміністративних справах за позовом ОСОБА_1, які набрали законної сили (№823/2/13-а, №823/2055/14, № 823/3085/14, №823/249/15, 823/786/15).

Так, Вищий адміністративний суд України у рішенні від 19.05.2015 (справа №823/2055/14) зазначив таке.

27.11.2013 року ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Черкаській області із заявою, в якій просив відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 823/2/13-а, виданого Черкаським окружним адміністративним судом 27.11.2013 року, відповідно до якого Черкаську обласну державну насіннєву інспекцію зобов'язано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції, про що Головним державним виконавцем Яжук С. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41029072.

23.12.2013 та 27.01.2014 державним виконавцем складено акти про невиконання боржником вказаного рішення добровільно, у зв'язку з чим ним 23.12.2013 та 27.01.2014 винесені постанови про накладення штрафу у розмірах 680 грн та 1360 грн, відповідно.

Крім того, 20.01.2014 та 14.03.2014 на адресу боржника головний державний виконавець Яжук С. С. надіслав вимоги, про зобов'язання негайно виконати рішення суду та терміново надати інформацію про посадових осіб Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції, відповідальних за виконання виконавчого листа № 823/2/13-а від 27.11.2013.

На підставі зазначеного, 20.03.2014 Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області надіслала лист № 712 до відповідача, відповідно до якого повідомила, що згідно повідомлення № 33/07-06-09 від 28.01.2014 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 28.01.2014 внесено запис № 10261120010000100 щодо проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 у справі № 823/2/13-а за заявою головного державного виконавця Яжука С. С. від 20.03.2014 здійснено заміну сторони виконавчого провадження № 41029072 про примусове виконання виконавчого листа № 823/2/13-а від 27.11.2013, а саме: боржника - Черкаську обласну державну насіннєву інспекцію на її правонаступника - Державну інспекцію сільського господарства в Черкаській області.

На підставі зазначеного, 10.04.2014 на адресу Черкаського окружного адміністративного суду головний державний виконавець - Яжук С. С. надіслав заяву про роз'яснення подальшого порядку виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду № 823/2/13-а від 27.11.2013.

Крім того, відповідно до запиту від 15.05.2014 № 2947/2.1-28 Головне управління юстиції у Черкаській області просить повідомити Черкаський окружний адміністративний суд про результати розгляду заяви державного виконавця від 10.04.2014 про роз'яснення подальшого порядку виконання рішення суду.

23.05.2014 року старший державний виконавець - Тимошенко А. Г. звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення порядку виконання виконавчого листа № 823/2/13-а.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2014 у задоволенні вказаної вище заяви старшого державного виконавця - Тимошенка А. Г. про роз'яснення порядку виконання виконавчого листа № 823/2/13-а від 27.11.2013 - відмовлено.

Надалі, 26.06.2014 року головним державним виконавцем Яжуком С. С. винесено подання про притягнення до відповідальності посадових осіб Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області за умисне невиконання виконавчого листа № 823/2/13-а від 27.11.2013.

На підставі вище зазначених дій, 26.06.2014 головним державним виконавцем Яжуком С. С. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 41029072.

Вищий адміністративний суд України у справі № 823/2055/14 зазначив (рішення від 19.05.2015), що задовольняючи позов суд апеляційної інстанції, з чим погоджується колегія суддів, виходив з того, що головним державним виконавцем Яжуком С. С. не було здійснено всіх необхідних виконавчих дій для реалізації винесених ним документів (постанов, заяв) відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до бездіяльності по виконанню судового рішення № 823/2/13-а від 24.04.2013, зокрема, в матеріалах справи відсутні підтвердження про надсилання та отримання боржником зазначених постанов про накладення штрафу; згідно з листом Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2014 заява головного державного виконавця Яжука С. С. від 10.04.2014 щодо роз'яснення подальшого порядку виконання рішення суду у справі № 823/2/13-а за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції про скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді на адресу Черкаського окружного адміністративного суду - не надходила; факту надходження подання від 26.06.2014 року № 3699/2.1-28 примусового відділу державної виконавчої служби про притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області по ст. 382 КК України згідно виконавчого листа № 823/2/13-а від 24.04.2013 про поновлення ОСОБА_1 в займаній посаді - не зафіксовано. Крім того, порушено вимоги ч. 4 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», в частині не здійснення невідкладного примусового виконання судового рішення.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі № 823/3085/14 ( набрала законної сили 20.11.2014) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнані дії та бездіяльність Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області щодо реагування на заяву ОСОБА_1 від 22.08.2014 протиправними. Зобов'язано Територіальну державну інспекцію з питань праці у Черкаській області провести перевірку фактів, наведених у заяві ОСОБА_1 від 22.08.2014, з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 № 408. У задоволені інших позовних вимог - відмовлено. Зобов'язано керівника Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області подати в місячний строк після набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року.

На виконання постанови у справі № 823/3085/14 Територіальною державною інспекцією з питань праці у Черкаській області в період з 01.12.2014 по 05.12.2014 проведено позапланову перевірку з питань додержання законодавства про працю Державною інспекцією сільського господарства в Черкаській області, за результатами якої складений акт від 05.12.2014, в якому встановлено, що ОСОБА_1 до цього часу не видано належно оформлену трудову книжку, чим порушено вимоги ст. 47 КЗпП України, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Встановлено, що під час прийому-передачі документів головою ліквідаційної комісії Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції ОСОБА_4 не передано трудову книжку ОСОБА_1 правонаступнику - Державній інспекції сільського господарства в Черкаській області.

За наслідками перевірки на адресу Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області направлено повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 172 КК України, відносно колишнього голови ліквідаційної комісії Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції ОСОБА_4

Судом з'ясовано, що органами виконавчої влади та правоохоронними органами відбувалося навмисне зволікання із виконанням судового рішення про поновлення позивача на посаді, і за захистом своїх прав позивач змушений був звертатися зі скаргами на дії державного виконавця та правоохоронних органів.

Так ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 22.04.2014 у справі № 712/5157/14-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого СВ Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР щодо службових осіб примусового відділу ДВС Соснівського району м. Черкаси та Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції, передбачене ст. 382 КК України. Скарга ОСОБА_1 задоволена. Рішення оперуповноваженого СДБЕЗ Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС старшого лейтенанта міліції ОСОБА_5 про завершення перевірки та зняття з обліку матеріалів ЄО 3 3927 від 14.03.2014 скасовано. Дана ухвала вступила в законну силу 22.04.2014 (а.с. 238 том 1).

Далі ухвалою слідчого судді того ж суду від 15.07.2014 у справі № 712/9683/14-к скарга ОСОБА_1 задоволена. Визнана бездіяльність слідчого Соснівського РВ УМВС м. Черкас ОСОБА_6 щодо невнесення до Державного реєстру досудових розслідувань матеріали за заявою ОСОБА_1 щодо осіб примусового відділу ДВС Соснівського району м. Черкаси та Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції, правонаступником якої є Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області та кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, незаконною, протиправно. Рішення набрало законної сили 15.07.2014 (а.с. 240 том 1).

На виконання ухвали слідчого судді зареєстроване кримінальне провадження № 12014250040002524 (а.с. 241 том 1).

11 березня 2015 року ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову старшого слідчого Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області Кривовяза В.Г. від 05.01.2015 про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12014250040002524 від 28.06.2014 за ознаками ч. 2 ст. 382 КК України на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України - скасовано. Дії старшого слідчого визнано незаконними та зобов'язано слідчий відділ поновити розслідування кримінального провадження, в розумні терміни завершити його пред'явивши особам, які причетні до скоєння правовопорушень обгрунтовані підозри (а.с. 242 том 1).

19.11.2015 ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси закрито провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого СВ Соснівського РВ м. Черкаси УМВС України в Черкаській області підполковника міліції Кривовяза В.Г. від 25.06.2015 про закриття кримінального провадження № 12014250040002524.

15.03.2016 ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси у справі № 712/2476/16-к скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову старшого слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області Кривовяза В.Г., про закриття кримінального провадження № 12014250040002524 від 28.06.2014 скасоване (а.с.124-125 том 4).

24.05.2016 ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси у справі № 712/4859/16-к постанову слідчого Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області Кривовяз від 20.04.2016 року, про закриття провадження № 12014250040002524 скасовано (а.с.126-127 том 4).

В судовому засіданні позивач пояснив, що на даний час матеріали кримінального провадження № 12014250040002524 перебувають в органах прокуратури.

Далі судом з'ясовано, що відповідач - Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області у серпні 2014 року на виконання судового рішення про поновлення (у період до винесення судом апеляційної інстанції рішення у справі 823/2/13-а) виносить наказ №138-к від 13.08.2014, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 13.08.2014, закріплено за ним місце роботи за адресою: Черкаська обл., м. Тальне, пров. Котовського, 14, та попереджено про наступне вивільнення у зв'язку із відсутністю зазначеної посади у штатному розписі Державної інспекції сільського господарства у Черкаській області. Позивач із наведеним наказом не погодився та оскаржив його в судовому порядку, оскільки вважав, що повинен бути поновлений на роботі саме з дати незаконного звільнення ( 04.12.2012), а не з 13.08.2014. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.12.2014 року у справі № 823/3526/14 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 13.08.2014 №138-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 рішення суду першої інстанції скасоване, відповідно залишено в силі наказ від 13.08.2014 №138-к.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача (досліджена в судовому засіданні, надана виконавчою службою на вимогу ухвали суду про тимчасове вилучення доказів від 18 травня 2016 року - а.с. 51 том 3) та дослідженого у судовому засіданні журналу реєстрації наказів з особового складу судом встановлено, що відповідачем неодноразово виносилися та скасовувалися накази про поновлення позивача на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції, а саме:

1. Наказ № 138-к від 13.08.2014 ( справа № 823/3526/14, справа № 823/786/15); ( даний наказ скасований наказом № 55-к від 11.08.2015 - а.с. 187 том 1);

2. Наказ № 17-к від 11.02.2015 « Про скасування наказу № 67-к» ( а.с. 219 том. 1, а.с. 189 том 1), ( даний наказ скасований наказом № 55-к від 11.08.2015 - а.с. 187 том 1);

3. Наказ № 18-к від 11.02.2015 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.», в якому закріпили за ОСОБА_1 робоче місце за адресою : Черкаська область, місто Тальне, пров. Котовського, 14 та встановили робочий час відповідно до режиму роботи інспекції ( том 1 а.с. 89, запис у трудовій книзі № 23) ( даний наказ також скасований наказом № 55-к від 11.08.2015 - а.с. 187 том 1);

4. Наказом № 39-к від 05.05.2015 його переведено на посаду головного спеціаліста відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти насіння, увільнивши з посади начальника Тальніської районної державної насіннєвої інспекції ( а.с. 184 том 1, запис № 24 у труд книзі);

5. Наказ № 55-к від 11.08.2015 «Про скасування наказів ( по ОСОБА_1)» ( а.с. 221 том 1);

6. Наказом № 56-к від 11.08.2015 року поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04.12.2012 року, і закріплено місце роботи: Черкаська область, місто Тальне, пров. Котовського, 14 та встановили робочий час відповідно до режиму роботи інспекції. Підставою даного наказу слугувало додаткове рішення у справі № 823/2/13-а від 05.06.2015 року (а.с. 186 том. 1, запис у трудовій книжці № 26).

7. Наказ № 560-кв від 14.09.2015 «Про надання відпустки ОСОБА_1.» ( а.с. 180 том 1, а.с. 236 том 3)- спірний наказ;

8. Наказ № 65-к від 14.09.2015 «Про надання мат. допомоги ОСОБА_1 ( а.с. 221 том 1)

Судом досліджені штатні розписи відповідача в межах термінів видання наказів про поновлення позивача та встановлено, що посада, на яку згідно з наказами поновлювався позивач, у штатних розписах відсутня, будь-яких подань, листів щодо змін у штатному розписі відповідачем до вищестоящого органу не надсилалися, як і не надсилалися подання про зміни у кошторисі.

Із досліджених у судовому засіданні журналів наказів по особовому складу, оригіналу трудової книжки, розрахункових листів по зарплаті, суд дійшов висновку, що алгоритм винесення відповідачем наказів про поновлення на посаді (на виконання судового рішення про поновлення на посаді від 24.04.2013) та постійне їх у подальшому скасування свідчить про фіктивність їх видання без наявного умислу їх реалізації, без підтвердження факту приступлення позивача до виконання функціональних обов'язків начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції.

Крім того, 25 листопада 2013 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 10141120012000013 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Тальнівська районна державна насіннєва інспекція, 00714291 ( а.с. 80 том 3,а.с.178 том 2).

В той же час відповідно до наказу Державної інспекції сільського господарства України № 40 від 04.07.2011 пунктом 2 Державну інспекцію сільського господарства в Черкаській області визнано правонаступником майнових прав і обов'язків Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції та Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції (а.с. 87-94 том 3).

Судом неодноразово витребовувалися у відповідача докази поновлення позивача на спірній посаді та докази вжиття заходів виконання судового рішення (крім видання фіктивних наказів), а саме:

1) Звернення до адміністративного суду першої інстанції із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення ( оскільки посада ліквідована);

2) Звернення - пропозиції до Державної інспекції сільського господарства України щодо внесення змін у штатний розпис Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, щодо внесення змін до кошторисів;

3) Звернення з проханням до Державної інспекції сільського господарства України роз'яснити щодо можливості виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, яка ліквідована;

4) Повідомлення у відповідності до ст. 24 КЗпП України до органів державної податкової служби щодо прийняття працівника на роботу ( у 2015 році);

5) Інші докази на вимогу ч. 2 ст. 71 КАС України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з вимогами ст. 14 КАС України, судове рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Крім того, обовязковість рішень суду гарантується практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Відповідно до яких право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволила, щоб обовязкове рішення суду залишилося не діючим на шкоду однієї із сторін.

Відповідно до Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1787 (2011) від 26 січня 2011 року «Виконання рішень Європейського суду з прав людини» існування основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції, пов'язані, зокрема, із хронічним невиконанням рішень національних судів.

У Резолюції підкреслюється, що Україна повинна терміново розробити та прийняти комплексну стратегію щодо вирішення ситуації, за якої значна кількість остаточних судових рішень залишається невиконаною, а також - запровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту.

Європейський суд з прав людини неодноразово виносив рішення проти України, які, пов'язані з тривалим невиконанням рішень національного суду, констатуючи порушення статті 6 Конвенції, а відтак і права на справедливий суд. При цьому суд зазначав, що саме на державу покладено обов'язок дбати про остаточні рішення, прийняті проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, у справі «Дубенко проти України» від 2005 року, у справі «Козачек проти України» від 07.12.20155 року).

Як вказаною Європейським судом у таких справах, Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26.04.2005 року, «Крищук проти України» від 19.02.2009 року).

Тобто, є очевидним, що невиконання судових рішень негативно впливає як на авторитет судової влади, органів державної влади та і на авторитет Держави України в цілому. Невиконання судового рішення - це виклик державі, це підкреслює її не спроможність забезпечити дію закону на своїй території. Тому влада повинна гарантувати виконання, а тому кожен хто має повноваження до контролю за дотриманням виконання рішення суду, перевірки обставин що перешкоджають протиправному виконанню рішення суду та вжиття відповідних заходів повинен діяти в межах наданих повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та Законами України та запобігати наявним фактам.

Суд зауважує, що відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Рішення про поновлення на роботі працівника, незаконно звільненого з роботи або незаконно переведеного на іншу роботу, підлягає негайному виконанню (ч. 3 ст. 30 Закону «Про виконавче провадження», ст. 256 КАС України, ст.236 КЗпП України). Негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право органу не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов'язків.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Суд зауважує, що пунктом 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Також ч. 2 ст. 257 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідачу належало виконати рішення суду, тому він повинен був здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання», «проволока», за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Установивши у справі, яка розглядається, той факт, що після ухвалення судом 24 квітня 2013 року рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, відповідач , видаючи перший наказ № 138-к про його поновлення на роботі лише 13.08.2014 без виплати заробітку за час вимушеного прогулу і без фактичного допуску до роботи, і в подальшому його скасувавши ( наказ № 55-к від 11.08.2015), видає наказ № 56-к від 11.08.2015 без його реалізації, суд приходить до висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Відповідно до ст.263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення особа, яка бере участь у справі може звернутися до адміністративного суду першої інстанції із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідач, знаючи, що юридична особа, в якій позивач займав посаду, ліквідована ще 25.11.2013, взагалі не звертався до суду із відповідною заяву про роз'яснення способу виконання рішення суду від 24.04.2013 року (дати постановлення рішення про поновлення позивача на посаді), буд-яких інших заходів (зазначено вище яких саме) також не вживав.

Порядок виконання судових рішень про поновлення працівника врегульовано ч. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження». У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф, передбачений статтею 89 Закону України «Про виконавче провадження».

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо рішення і далі не виконується боржником, державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

Зокрема, відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання рішення суду карається штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Після фактичного допущення працівника до роботи складається акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінченню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а в працівника з'являється право на звернення до суду в порядку позовного провадження (підп. 8.2.3 Інструкції про проведення виконавчих дій). Як зазначає Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 07 серпня 2007 року № 205/06/187-07, питання, пов'язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до його трудової книжки відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним (наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то недійсний, поновлено на попередній роботі»).

Після поновлення працівника на роботі оплата праці повинна провадитися згідно штатного розпису, що діє на підприємстві ( в установі організації) і відповідно до укладеного нового договору (Лист Мінпраці та соцполітики від 07.08.2007 р. № 205/06/187-07).

Суд ще раз наголошує, що зміни до штатних розписів відповідача в межах дат видання наказів про поновлення на посаді (№ 138-к від 13.08.2014, № 18-к від 11.02.2015, № 56-к від 11.08.2015) у зв'язку із виданням таких наказів, Державною інспекцією сільського господарства України, яка уповноважена вносити зміни до штатного розпису інспекції обласного рівня, не вносилися, до кошторисів також, та посада, на яку згідно наказів був поновлений позивач у шатному розписі відповідача взагалі відсутня (а.с. 97 -128 том 3).

З аналізу вищезазначених норм та досліджених судом обставин справи вбачається, що за невиконання судового рішення на відповідача штраф не накладався (в межах виконавчого провадження) та подання до правоохоронних органів про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності не вносилися (обставини, встановлені у судовому рішенні Вищого адміністративного суду України у справі 823/2055/14; обставини з'ясовані у даній справі), лише за наслідками перевірки Територіальною державної інспекції з питань праці у Черкаській області на адресу Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області направлено повідомлення про кримінальне правопорушення, передбачене ст. 172 КК України, відносно колишнього голови ліквідаційної комісії Черкаської обласної державної насіннєвої інспекції ОСОБА_4, натомість будь-яких доказів (окрім фіктивних наказів про поновлення позивача, які скасовані самим же відповідачем) щодо вжиття заходів по виконанню судового рішення відповідач не надав.

Суд критично оцінює наданий відповідачем акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 23-01-64/100 від 08.06.2016 року (а.с. 5 том 4), оскільки перевірка, яка здійснена за заявою ОСОБА_1, проведена за відсутності оригіналів документів, які вилучені державним виконавцем на вимогу суду (ухвала від 18 травня 2016 року - а.с. 51 том 3), що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 51230839 від 24.05.2016 (а.с. 5 том 4), без їх повернення на час перевірки.

Також суд звертає увагу на зміни в законодавстві у 2015 році щодо порядку прийняття працівника на роботу, а саме відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України постановляє (17.06.2015 № 413): установити, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Дана норма чинна з 03.07.2015.

Тобто дана норма зобов'язує роботодавця крім укладення трудового договору з працівником, ще й здійснювати заходи щодо повідомлення фіскальну службу за місцем обліку як платника ЄВЗДСС.

У судовому засідання представник відповідача на запитання суду пояснила, що трудовий договір з позивачем у письмовій формі не укладався і фіскальні органи не повідомлялися ( останній наказ про поновлення № 56-к від 11.08.2015), і жодного разу відповідач не звертався до вищестоящого органу за допомогою у поновленні позивача на посаду.

Підсумовуючи вищевикладене, з урахуванням повного ігнорування відповідачем конституційного принципу обов'язковості судового рішення, принципів Конвенції про права інвалідів, суд приходить до висновку, що судове рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.04.2013, яке повинно було виконатися відповідачем негайно, не виконувалося протягом більше трьох років, і не виконано на день винесення рішення у даній справі, чим порушується конституційне право позивача на працю.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв не на підставі норм трудового законодавства, з порушенням справедливого балансу між правами позивача та обов'язком щодо виконання судового рішення, чим порушив гарантоване йому законом право на працю.

Враховуючи те, що постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції не виконана ні добровільно, ні в межах виконавчого провадження, більше того не виконана на день винесення постанови у даній справі, суд дійшов висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Із досліджених судом особових рахунків позивача упродовж 2013-2015 років, в порушення вимог статті 236 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за час затримки його поновлення виплачено не було.

Свідок ОСОБА_11, яка працює на посаді головного бухгалтера відповідача, у судовому засіданні 09.06.2016 року пояснила, що вперше виплата коштів за 12 кал. днів невикористаної відпустки згідно припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області відбулася у березні 2015 року, далі з 05.05.2015 (наказ 39-к від 05.05.2015) по сьогоднішній день зарплата позивачу нараховувалася як головному спеціалісту. Наказ № 56-к від 11.08.2015 про поновлення на посаді позивача, з яким ознайомилася бухгалтерія установи, до уваги не брався, оскільки, як пояснила свідок, позивачу здійснювалася оплата праці як позаштатному працівнику, і жодного разу у зв'язку із виданням наказів про його поновлення зміни до кошторисів не вносилися.

Твердження свідка щодо позаштатного працівника спростовуються матеріалами справи.

Видання наказу № 55 від 11.08.2015 про скасування попередніх наказів (а.с.91 том 4) засвідчує фіктивність попередніх наказів про поновлення позивача на посаді, а фіктивність наказу № 56-к від 11.08.2015 про поновлення ОСОБА_1 на посаді підтверджується виплатою йому зарплати відповідно до наказу № 39-к від 05.05.2015 ( як головному спеціалісту), табелями обліку робочого часу, відсутністю змін у кошторисі та в штатному розписі установи, показами свідка.

Відповідачем не наведено поважних причин затримки виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції, а тому позивач перебував у вимушеному прогулі, чим були порушені його права.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами та доповненнями), у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області від 08.06.2016 (а.с. 56 том 4), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 95 грн 14 коп.

Таким чином, затримка виконання судового рішення про поновлення на роботі становить період з 04.12.2012 по дату винесення судового рішення 10.06.2016 ( 864 роб. дні), що є підставою для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 24.04.2013, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 95 грн. 14 коп. із утриманням обов'язкових податків та зборів з даної суми до Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Крім того, на думку суду, вказана позовна вимога не є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки в даному випадку, належним способом захисту порушеного права є стягнення відповідної суми з відповідача, а тому з врахуванням кількості днів вимушеного прогулу позивача (864) шляхом множення на розмір середньоденної заробітної плати 95 грн 14 коп із Державної інспекції сільського господарства у Черкаській області слід стягнути 82200 грн 96 коп

На виконання вимог п.2 ч. 1 ст. 256 КАС України до негайного виконання підлягає стягнення із відповідача суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення в межах розміру за один місяць - 1957 грн 17 коп.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасувати наказ №560-кв від 14.09.2015 «Про надання відпустки ОСОБА_1.», як такий що порушує права ОСОБА_1, суд зазначає таке.

Суд нагадує, що наказом № 56-к від 11.08.2015 року поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції з 04.12.2012, і закріплено місце роботи: Черкаська область, місто Тальне, пров. Котовського, 14 та встановлено робочий час відповідно до режиму роботи інспекції. Підставою даного наказу слугувало додаткове рішення у справі № 823/2/13-а від 05.06.2015 року (а.с. 186 том. 1, запис у труд книзі № 26).

З врахуванням даного наказу 11.09.2015 позивач як начальник Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції (а.с. 179 том 1) звернувся до роботодавця із заявою про надання оплачуваної щорічної відпустки терміном на 30 календарних днів із 16.09.2015 за 2013 рік.

Натомість відповідач, погоджуючись із періодом роботи за який надається відпустка (2013) зазначає в наказі іншу посаду позивача - головний спеціаліст відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти рослин управління контролю якості насіння та садивного матеріалу.

Також суд звертає увагу, що єдиною підставою для винесення спірного даного наказу є заява ОСОБА_1 ( а.с. 178 том 1).

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (стаття 2 ЗУ «Про відпустки»).

Судом з'ясовано, що наказом № 39-к від 05.05.2015 позивача переведено на посаду головного спеціаліста відділу насіннєвого контролю та охорони прав на сорти рослин управління контролю якості насіння та садивного матеріалу з 05 травня 2015 року, увільнивши з посади начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції (а.с. 184 том 1).

Натомість суд звертає особливу увагу, що наказом № 55-к від 11.08.2015 скасовані накази:

1)№ 138-к від 13.08.2014 « Про поновлення на посаді ОСОБА_1.»

2)17-к від 11.02.2015 «Про скасування наказів»;

3) № 18-к від 11.02.2015 «Про поновлення на посаді ОСОБА_1.».

Отже, оскільки на посаду головного спеціаліста позивач був переведений із посади начальника інспекції (наказ скасований), суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 правильно 11.09.2015 звернувся із заявою про надання відпустки від імені начальника Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції, так як вважав, що перебуває як начальник Тальнівської районної державної насіннєвої інспекції у трудових відносинах із відповідачем.

Із досліджених матеріалів справи у взаємозв'язку із проаналізованими судом нормами права, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та визнання незаконним та скасування наказу №560-кв від 14.09.2015 «Про надання відпустки ОСОБА_1.».

Щодо позовної вимоги № 3 про стягнення з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області коштів на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн на користь ОСОБА_1, шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до Постанови Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно норм ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5 - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають три складові частини, за наявності яких і настає відповідальність, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні..

У рішенні Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, зазначено наступне.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, у статті 23 якого встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини четверта, п'ята).

Подальше регулювання інституту моральної шкоди визначено в окремих законах. Так, право на відшкодування моральної шкоди закріплено, зокрема, в законах України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», «Про інформацію», «Про авторське право і суміжні права», «Про захист прав споживачів», «Про телебачення і радіомовлення», «Про протидію торгівлі людьми», «Про телекомунікації», «Про жертви нацистських переслідувань».

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 Кодексу, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно розділу 6 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», Мінюст 13.05.2004 № 35-13/797 відповідно до чинного законодавства моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення (п. 6.2.).

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (п. 6.3.).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді (п. 6.4.).

Судом з'ясовано, що позивач проживає в Чорнобильській зоні та є інвалідом дитинства 3 групи (відсутня права рука).

Статтею 1 Конвенції про права інвалідів від 13 грудня 2009 року, яка ратифікована Україною Законом від 16.12.2009 ( дата набрання чинності 06.03.2010) передбачена мета цієї Конвенції - полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства. До інвалідів належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які під час взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Згідно зі ст. 2 Конвенції «дискримінація за ознакою інвалідності" означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні;

Принципами цієї Конвенції є ( стаття 3):

a) повага до притаманного людині достоїнства, її особистої самостійності, зокрема свободи робити власний вибір, і незалежності;

b) недискримінація;

c) повне й ефективне залучення та включення до суспільства;

d) повага до особливостей інвалідів і прийняття їх як компонента людської різноманітності й частини людства;

e) рівність можливостей;

f) доступність;

g) рівність чоловіків і жінок;

h) повага до таких здібностей дітей-інвалідів, які розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.

Статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Терміни «розумне пристосування» та «універсальний дизайн» вживаються у значенні, наведеному в Конвенції про права інвалідів, а термін «дискримінація за ознакою інвалідності» вживається у значенні, наведеному в Конвенції про права інвалідів та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Так у Висновку експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 30.03.2016 № 35/16-23 ( а.с. 244 том 2 ) зазначено, що:

1-2. Позивач ОСОБА_1 має такі індивідуально-психологічні особливості (надчутливу симпатичну нервову систему, що робить його гостро реагуючим на будь-яку загрозу, тому йому притаманна підвищена чутливість до можливої небезпеки і несправедливості, схильний до емоційного вираження своїх почуттів, переважають похмурі передчуття та роздуми, тривожно-депресивний фон настрою, легко уразливий, неспокійний, тому схильний до напруженості, збудливості, дратівливості і нетерплячості, в скрутних ситуаціях що несуть в собі перешкоду або загрозу для нього характерна підвищена вимогливість до свого оточення і фіксація на самозахисті, що в результаті підвищує внутрішнє напруження і призводить до виснаження, як фізичних, так і психологічних сил і знижує його стресостійкість) які суттєво вплинули на його поведінку і знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з учинення відносно його незаконного звільнення.

3. ОСОБА_1 мав зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах та погіршення стану здоров'я, що перешкоджають його активному соціальному функціонуванню як особистості і вимагає додаткових зусиль для ведення звичного способу життєдіяльності.

4. Ситуація незаконного звільнення для ОСОБА_1 є психотравмуючою для нього і сприяє почуттю безпорадності перед обставинами що склалися.

5-6. ОСОБА_1 спричинені страждання (моральна шкода) за умов ситуації, що досліджується за справою.

Можливий розмір (грошовий еквівалент) компенсації за завданні страждання ОСОБА_1 - становить 112,5 МЗМ, розмір якої приймається рівному розміру мінімальної заробітної плати на Україні, прийнятий на момент винесення судом рішення (а.с.239-244 том 2).

Судом також встановлено, що упродовж періоду намагання позивача поновитися на роботі його здоров'ю було спричинено значної шкоди, та лікарями було діагностовано хворобу - гіпертонію. Позивач, перебуваючи на обліку у лікаря вимушений періодично проходити обстеження. Так позивач проходив лікування в центральній районні лікарні м. Тальне Черкаської області з 16.07.2012 по 20.07.2012 ( виписка № 4083 - а.с.245 том 1), з 24.07.2012 по 03.08.2012 ( виписка № 3323 а.с. - 246 том 1), в Черкаській міській лікарні № 3 з 07.08.2012 по 31.08.2012 ( виписка № 11907 а.с. - 247 том 1), в ЦРЛ м. Тальне з 10.10.2013 по 18.10.2013 а.с. 248 том 1).

На придбання ліків позивач витратив 3024 грн 37 коп., що підтверджується копіями товарних та фіскальних чеків (а.с. 62-64 том 2 ).

Також для захисту своїх прав у судах, правоохоронних органах тощо , позивач змушений був постійно їздити зі свого постійного місця проживання - м. Тальне до м. Черкаси, а тому на проїзд автобусами протягом 2012-2016 років витратив 8015 грн 64 коп. (115 чеків, а.с. 18-34 том 2).

Витрати позивача, пов'язані з довготриваючим травмуючим фактором та стресом організму, що мало вплив на психологічний та фізичний стан позивача, були витрати на листування в різні установи через поштові відділення, що склало 1731 грн 32 коп. (142 чеки, а.с. 39-59 том 2).

Внаслідок зволікання відповідачем у виконанні судового рішення про поновлення, позивачу завдано моральної шкоди, яка призвела до позбавлення його можливостей реалізації своїх вмінь та навичок, які міг би реалізувати, не витрачаючи час на підготовку заяв, скарг, позовів до суду, відвідування судових засідань з метою захисту своїх прав.

Позивач, перебуваючи на керівній посаді, являючись державним службовцем, в силу своїх обов'язків постійно спілкуючись з великою кількістю керівників, простих працівників, втратив авторитет як фахівець у своїй галузі.

Щодо обрахунку розміру моральної шкоди, суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень позивач зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації cудом факту порушення, з врахуванням бездіяльності відповідача щодо невиконання судового рішення про поновлення на посаді , а саме його невиконання із 04 грудня 2012 року до дати винесення рішення у даній справі ( становить більше трьої років), що полягає у втраті заробітку за цей період, що змусило позивача постійно (13 позовів до Черкаського окружного адміністративного суду) звертатися до суду за захистом трудових прав та постійно оскаржувати дії та бездіяльність правоохоронних органів, що вплинуло на формування його психологічних вад, який був позбавлений засобів до існування з врахуванням наявної 3 групи інвалідності та висновку судово-психологічної експертизи, об'єктивно оцінюючи ситуацію та виходячи із заявленої позивачем суми моральної шкоди (100000 грн) та розміру втрати заробітку за цей період (82200 грн 96 коп.), суд на відшкодування моральної шкоди присуджує позивачу кошти у сумі 100000 гривень шляхом стягнення із Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області.

Позивач просить стягнути моральну шкоду шляхом безспірного списання з рахунків, натомість суд відмовляє у такому порядку стягнення з таких підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинення дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено можливість виконання рішень (в тому числі судових) іншими органами.

Зокрема, частиною 1 вказаної статті встановлено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Окрім того, частина 2 статті 3 наведеного закону визначає, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, - тобто, органами Державної казначейської служби України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (пункт 2 Порядку № 845).

Пунктом 3 Порядку № 845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно пункту 47 Порядку № 845, безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Наведеними положеннями чинного законодавства передбачено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством виключно у порядку черговості надходження виконавчих документів. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обставин, за наявності яких, Казначейство може здійснити першочергове або позачергове безспірне списання коштів.

Що стосується вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 87 КАС України - до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 90 КАС України - витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» N 4191-VI від 20 грудня 2011 року передбачено, що Розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Із наведеного випливає, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Водночас, позивач просить відшкодувати витрати, понесені у зв'язку з підготовкою представником позовної заяви, клопотань, заяв, що не передбачено чинним законодавством, оскільки складання цих документів не є окремою процесуальною дією.

Судом встановлено, що представник позивача ОСОБА_12 брав участь у таких судових засіданнях: 1 година 02.12.2015 (а.с.82-83 том 2) та 1,5 години 08.06.2016 (а.с. 48-51 том 4), що становить 1120 грн 50 коп. (2,5 години * 450 грн).

Суд зазначає, що відповідно до статті 94 КАС України - якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ч. 2 ст. 87 КАС України).

Витрати відшкодовуються лише в обсязі, який підтверджено документально, тобто письмовими доказами.

В даній адміністративній справі до стягненню із бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у сумі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп., сплачений згідно квитанції №69 від 12.10.2015 (а.с.2 том 1) та витрати пов'язані з проведенням судово-психологічної експертизи в розмірі 3511 (три тисячі п'ятсот одинадцять) грн. 20 коп., сплачених згідно квитанції №0.0.499857440.1 (а.с.13 том 3).

Згідно вимог частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що суб'єкт владних повноважень, не довів, що діяв в межах Закону, а тому зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 7-14, 49, 51, 53, 56, 58, 86, 87, 94, 159, 162, 163, 254, 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

1. Визнати незаконним та скасувати наказ №560-кв від 14.09.2015 «Про надання відпустки ОСОБА_1.».

2. Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 120/1, ідентифікаційний код 38030644) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі №823/2/13-а за період з 04 грудня 2012 року (864 робочих дні) у сумі 82200 (вісімдесят дві тисячі двісті) грн. 96 коп.

3. Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 120/1, ідентифікаційний код 38030644) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 100000 (сто тисяч) грн 00 коп. моральної шкоди.

4. Стягнути з Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 120/1, ідентифікаційний код 38030644) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1125 (одну тисячу сто двадцять п'ять) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

5. В решті заявлених позовних вимог відмовити.

6. Постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1957 (одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 17 коп. допустити до негайного виконання.

7. Зобов'язати керівника Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області подати в трьохмісячний строк після набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 10 червня 2016 року.

8. Стягнути з бюджетних асигнувань Державної інспекції сільського господарства в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 120/1, ідентифікаційний код 38030644) судовий збір у розмірі 1000 (одну тисячу) грн 00 коп., сплачений згідно квитанції №69 від 12.10.2015 та витрати пов'язані з проведенням судово-психологічної експертизи в розмірі 3511 (три тисячі п'ятсот одинадцять) грн. 20 коп., сплачених згідно квитанції №0.0.499857440.1 на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст постанови виготовлено 15 червня 2016 року