Постанова № 58368289, 06.06.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 червня 2016 р. № 820/2719/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Панченко О.В.,

суддів Самойлової В.В., Спірідонова М.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови ОСОБА_1, 1964 р.н. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві";

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат скласти висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, 1964 р.н. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та направити його на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві";

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1, 1964 р.н. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 06.09.1984 року по 20.02.1985 року він проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан. 09.04.2014 року йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням (контузія головного мозку), пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. На підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, ОСОБА_1 звернувся до відповідачів із заявою та відповідними документами стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням IIІ групи інвалідності внаслідок поранення, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Проте, замість допомоги, він отримав від відповідачів формальну відмову - відповідь на його заяви. Не виплата позивачу належної йому одноразової грошової допомоги позбавляє його можливості реалізувати своє право на соціальний захист, передбачений ч. 1 ст. 46 Конституції України, що слугувало підставою для звернення позивача до суду.

Представник позивача прибув у судове засідання та склав на адресу суду заяву про розгляд справ у порядку письмового провадження. В заяві вказав, що підтримує позов у повному у повному обсязі (а.с. 39).

Представник відповідача, Міністерства Оборони України, прибув у судове засідання, проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Представник відповідача, Харківського обласного військового комісаріату Новіков В.А., прибув у судове засідання та не заперечував проти розгляду справи у порядку письмового провадження. У письмових запереченнях вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату є незаконними та безпідставними. Так, в порядку передбаченому п. 13 Постанови КМУ від 25.12.2013 року № 975, ХОВК направив документи до Департаменту фінансів МО України. Однак, листом Департаменту фінансів від 25.12.2015 року за № 248/3/6/4140 повернуто конверт з пакетом документів з посиланням на п. 17 Постанова КМУ № 975. Таким чином, ХОВК виконано вказівки Департаменту фінансів. Окрім того, оскільки позивач був звільнений зі строкової військової служби з прикордонних військ, тому, на думку ХОВК, правонаступником є Державна прикордонна служба України. За таких підстав відповідач вважає, що в силу ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги правових підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому III групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії відсутні. У зв'язку з наведеним представник відповідача просив у задоволені позовних вимог відмови (а.с. 34-37).

Оскільки визначене ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні відносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.09.1984 року по 20.02.1985 року проходив строкову військову службу в складі збройних Силах СРСР в Демократичній Республіці Афганістан, є учасником бойових дій.

Вказане зокрема підтверджується довідкою від 01.10.2013 № 4/236, виданою Балаклійським районним військовим комісаріатом Міністерства оборони України (а.с. 17).

09.04.2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням (травмою), контузією, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країни, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 09.04.2015 року серії 10 ААБ № 201447 (а.с. 15-16).

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2932 від 25.11.2013 року, - множинне вогнепальне осколкове поранення голови (контузія головного мозку 1984 року) лівої руки та лівої ноги колишнього війсковослужбовця ОСОБА_1, 1964 року народження та інші захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с. 20).

ОСОБА_1 вважаючи, що отримав право на одноразову грошову допомогу звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з заявою про надання йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності, яка пов'язана з отриманням травми під час виконання обов'язків військової служби, у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Однак, на своє звернення отримав формальну відмову від ХОВК від 07.12.2015р. за вих. №1715 /ВСЗ.(а.с.24)

Як зазначає Харківський обласний військовий комісаріат, у вказаній відповіді, підстав для складання висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги і направлення його на розгляд Комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби немає. (а.с. 24). Окрім того, позивачу запропоновано звернутись до Державної прикордонної служби України.

Листом від 25.12.2015р. за вих. № 4140, Департамент фінансів Міністерства оборони України посилаючись на п. 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв, повідомив позивача, що питання виплати одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності не відноситься до компетенції Міністерства оборони України, і позивачу належить звертатись з цим питанням до прикордонної служби України (а.с. 19).

13.11.2015р. Адміністрація прикордонної служби України повідомила позивача в листі за вих. № 11/К-6155, що не має жодних обґрунтованих підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги з огляду на те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IIІ групи інвалідності покладено на Міністерство оборони України. (а.с. 18).

Вказане слугувало підставою для звернення останнього до суду.

Вирішуючи спір колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пп. 4 п.2 ст. 16 вказаного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ст. 23 Закону, фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців. військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 13 вказаного Порядку, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі, відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-446а14 та від 21.04.2015 року № 21-135а15, і окружний адміністративний суд В силу ст. 244-2 КАС України, не знаходить правових підстав для залишення при розв'язані спору поза увагою правових позицій, ВСУ в даних судових актах.

Оскільки право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло з моменту встановлення інвалідності, суд вважає безпідставними посилання відповідачів - Харківського обласного військового комісаріату у листі від від 07.12.2015р. за вих. №1715 /ВСЗ та Міністерства оборони України у листі від від 25.12.2015р. за вих. № 4140 відносно того, що позивачу необхідно звернутися до Державної прикордонної служби України для вирішення питання по суті.

Щодо висновків Харківського обласного військового комісаріату та Департаменту фінансів Міністерства оборони України про невідповідність проходження позивачем військової служби у Радянській армії військовій службі у Збройних Силах України, судова колегія зазначає наступне.

В силу пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Така правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року № К/800/40725/15.

Крім того, у письмових заперечення Харківського обласного військового комісаріату, наданих до суду, наведені доводи про те, що позивач проходив строкову військову службу у прикордонних військах колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік у військовій частині, яка належала до прикордонних військ, та є військовослужбовцем саме прикордонних військ, а так як прикордонні війська не входять до структури Збройних Сил України, витрати, пов'язані із виплатою одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності повинні здійснюватися Державною прикордонною службою України, на яку централізовано виділяються кошти з Державного бюджету.

Суд відхиляє вказані твердження, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами.

Так, позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 2072, що відносилась до Прикордонних військ, та звільнений з військової частини в запас.

В свою чергу прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Відповідно до статті 4 Закону СРСР «Про всезагальний військовий обов'язок» від 12.10.1967 року. Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по21 березня 1989 року.

Після розпаду СРСР, прикордонні загони і частини Середньоазіатського прикордонного округу на території Узбекістану і Туркменії відійшли під їх юрисдикцію відповідно в березні і в серпні 1992 року.

Указом Президента Російської Федерації від 08 листопада 1992 року, бур розформований Середньоазіатський прикордонний округ. Прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу знаходилися на території Республіки Таджикістан, через Громадянську війну тривалий період перебували під юрисдикцією Росії.

У листопаді 2004 році всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу передані до складу Збройних сил Республіки Таджикістану.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що Державна прикордонна служба України жодного відношення до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала.

Поряд із цим, згідно з пунктом 1 Указу Верховної ради України від 30 серпня 1991 року № 1464 - XII всі дислоковані на території республіки (УСРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально - технічною базою переведені у відання України.

Приписами п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охороною державного кордону України» встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Суд звертає увагу на те, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства борони колишнього СРСР і відповідно до законодавства ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, що підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 42).

Крім того, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено саме Центральною військово - лікарської комісії Міністерства оборони України, що також підтверджує відсутність будь-яких взаємних прав і обов'язків між позивачем та Державною прикордонною службою України.

Проаналізувавши вищенаведене, колегія суду доходить до висновку, що позовна вимога в частині визнання протиправними дії відповідачів щодо відмови ОСОБА_1, 1964 р.н. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві"; підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під такими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Враховуючи те, що Харківський обласний військовий комісаріат та Міністерство оборони України не розглядали заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, а лише з формальних підстав (надіслано не за належністю) відмовили у задоволенні його заяви щодо виплати одноразової допомоги, у суду немає підстав для зобов'язання останнього призначити одноразову грошову допомогу.

Суд зобов'язує відповідачів повторно розглянути заяву позивача про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Водночас, частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_7 частково, з урахуванням викладеного вище.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.8 та 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії відповідачів - Міністерства оборони України та Харківського обласного військового комісаріату, щодо відмови ОСОБА_1, 1964 р.н. (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат та Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя О.В. Панченко

Судді В.В. Самойлова

М.О. Спірідонов