Постанова № 58368104, 09.06.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 року справа № 813/690/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Братичак У.В.

секретаря судового засідання Бугари М.Р.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягала у несвоєчасній виплаті позивачу одноразової грошової допомоги після звільнення його зі служби в поліції та стягнення з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку в сумі 48 735, 75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.12.2015 р. позивач був звільнений зі служби в поліції через хворобу на підставі п.2 ч.1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію» наказом ГУНП у Львівській області від 07.12.2015 р. №115 о/с, яким позивачу було встановлено вислугу років для виплати одноразової грошової допомоги при звільнення зі служби. Однак виплату вищевказаної грошової допомоги не здійснено, а на поданий позивачем з даного приводу інформаційний запит отримано відповідь ГУНП у Л/о від 04.02.2016 р., про те, що допомога не може бути виплачена через відсутність законодавчо визначеного порядку її нарахування. В подальшому одноразова грошова допомога була виплачена позивачу лише 10.05.2016 р., отже, у звязку з несвоєчасною виплатою позивачу одноразової грошової допомоги після звільнення його зі служби в поліції вважає, що з Головного управління Національної поліції у Львівській області необхідно стягнути на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Представник відповідача подала заперечення на позовну заяву, які мотивовані тим, що починаючи з листопада 2015 р. та станом на даний час, УФЗБО НП України виділяє кошти лише на виплату грошового забезпечення поліцейським ГУНП у Львівській області з розрахунку посадових окладів, окладів за спеціальними званнями, надбавки за забезпечення, відповідно до вимог телеграми ДФЗБО НП України №359/01/29-2015 від 24.11.2015 р. Одноразова грошова допомога ОСОБА_1 не нараховувалася і не виплачувалася, оскільки такі кошти на виплату одноразової допомоги при звільненні Національною поліцією (головним розпорядником коштів) не виділялись. Зазначив, що при отриманні відповідних бюджетних асигнувань належні позивачу кошти були виплачені в повному обсязі. Вважає позовні вимоги безпідставними, просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у запереченнях, просила відмовити у задоволення позову.

Заслухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ОСОБА_1 з 29.04.1993 р. проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується записом в трудову книжку серії БТ-ІІ №4339924 та довідкою про проходження служби.

Відповідно до наказу №77 о/с від 07.11.2015 р. позивач був прийнятий на службу в поліцію на посаду начальника управління кадрового забезпечення ГУНП у Львівській області.

07.12.2015 р. згідно до наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області №115 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст. 77 через хворобу. Підставою звільнення був рапорт ОСОБА_1 від 27.11.2015 р., свідоцтво про хворобу від 25.11.2015 р. №524 та Наказ Національної поліції України від 02.12.2015 р. №232 о/с.

Відповідно до запиту №14/207 від 18.12.2015 р. ГУ Національної поліції у Львівській області "Про виділення коштів" зазначено, що позивач звільнений зі служби в поліції наказом ГУНП у Л/о від 07.12.2015 р. №115 о/с з правом виплати одноразової грошової допомоги.

У день звільнення вказана грошова допомога позивачу не була виплачена. Відповідна сума одноразової грошової допомоги в розмірі 139751,54 грн. була виплачена позивачу лише 10.05.2016 р.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Як встановлено судом ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції та був звільнений з посади начальника управління кадрового забезпечення ГУНП у Львівській області.

Відповідно до ст.3 ЗУ Про Національну поліцію у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1. ст..102, 105 ЗУ Про Національну поліцію пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Фінансування і матеріально-технічне забезпечення поліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом.

Суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби в поліції гарантовано позивачу ст..102 ЗУ Про Національну поліцію, який набрав чинності 07.11.2015 р.

Національна поліція України здійснює свою діяльність на підставі Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877, відповідно до якого вона являються центральним органом виконавчої влади, взаємодіє з органами державної влади з питань соціального захисту та пенсійного забезпечення поліцейських, працівників Національної поліції та членів їх сімей, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (за винятком діяльності поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.

Національна поліція є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Крім того, ч. 3 ст. 61 ЗУ Про Національну поліцію містить норму щодо збереження за поліцейськими всіх прав, визначених для громадян України Конституцією та законами України (крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України).

Також, у відповідності до п. 4 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення ЗУ Про Національну поліцію, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, застосовуються акти законодавства в частині, що не суперечать цьому Закону.

Норми ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постанови КМУ від 17.07.1992 р. №393 (в редакції чинній на день звільнення позивача з поліції) жодним чином не суперечили ЗУ Про Національну поліцію, зокрема щодо реалізації права поліцейських на пенсійне забезпечення та виплату одноразової грошової допомоги після звільнення зі служби в поліції, установленого ст..102 ЗУ Про Національну поліцію.

Однак, одноразова грошова допомога була виплачена позивачу лише 10.05.2016 р. у зв`язку з відсутністю коштів для виплати у день звільнення.

Суд також зазначає, оскільки нормами спеціального закону - ЗУ Про Національну поліцію не врегульовано питання строків розрахунку при звільненні, до таких правовідносин слід застосовувати норми загального законодавства, зокрема, Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки позивач перебував у правовідносинах з питань проходження публічної служби не з юридичною особою - центральним органом виконавчої влади, а з юридичною особою, яка реалізує його повноваження на території Львівської області, тобто з відповідачем, тому саме на останнього, як на роботодавця, згідно ст. 47 КЗпП України, покладено обовязок проведення повного та своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні зі служби в поліції.

Таким чином, оскільки ГУНП у Л/о починаючи з листопада 2015 року систематично отримувало на свій казначейський рахунок від головного розпорядника бюджетних коштів - Національної поліції України грошові кошти з Державного бюджету України для проведення фінансових операцій саме по КЕКВ 2112 (за яким мені мало бути виплачено одноразову грошову допомогу), а також здійснювало видатки з цих сум по вищевказаному коду (виплату грошового забезпечення), тому твердження відповідача про неможливість своєчасної виплати одноразової грошової допомоги через відсутність на його казначейському рахунку бюджетних коштів, не відповідає дійсності.

Невиділення додаткових бюджетних коштів їх головним розпорядником не може бути підставою для порушення відповідачем права позивача на своєчасне отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з поліції, оскільки з огляду на практику Європейського суду з прав людини, як джерела права (параграф 26 рішення від 08.11.2005 у справі Кечко проти України, параграф 24 рішення від 10.03.2011 у справі Сук проти України), реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, право позивача на своєчасне отримання гарантованої йому Законом виплати, не може бути поставлено в залежність від наявності додаткових бюджетних коштів та фінансових стосунків їх розпорядників.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 27.03.2013 в справі №6-15цс13, в якій зазначено, що відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 2 ПКМ України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, чинність даної постанови поширюється на підприємства, установи та організації усіх форм власності. Водночас іншого порядку, який би окремо встановлював обчислення середнього заробітку поліцейських, не існує.

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 2 п.8. Порядку).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 16грудня 2015року по справі №6-648цс15.

Як встановлено судом, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні середньоденна плата позивача на день звільнення зі служби в поліції складала 464, 15грн. За період з 08.12.2015 р. по 10.05.2016 р. було 105 робочих днів.

Відтак, існують підстави для стягнення відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що за період з з 08.12.2015 р. по 10.05.2016 р. було 105 робочих днів, а середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 464, 15грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 48 735, 75 грн. (105 р.д. * 464, 15грн грн.).

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що в позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області, що полягають у несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після звільнення його із служби в поліції.

3. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 48 735, 75 грн.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 551,20 грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.06.2016 р.

Суддя Братичак У.В.