Постанова № 58367064, 25.04.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 р. Справа № 804/16069/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582 від 27.07.2015р.; зобов'язання Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області здійснити реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири №32, корп. №3, житлового будинку №112 по вул. Набережна Перемоги у м.Дніпропетровськ за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.07.2015 року до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області позивачем була подана заява про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, що розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.112 корп.№3, кв.32. Державний реєстратор 27.07.2015 р. виніс рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582, яким позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказану квартиру з підстав: по-перше: під час розгляду заяви встановлено, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно містяться відомості про зареєстроване право власності на квартиру за особою, відмінною від заявника, по-друге: до розгляду надано технічний паспорт від 15.07.2015 року на квартиру №32 у житловому будинку №112 корп.3, а у дублікаті договору купівлі-продажу, виданому 19.05.2015 року державним нотаріальним округом в Дніпропетровській області, корпус будинку не вказано. Таким чином виявлена невідповідність. Позивач вважає таку відмову в реєстрації права власності незаконною та такою, що спричиняє суттєве обмеження його прав як власника 1/2 квартири, позбавляє можливості розпоряджатися своїм майном, а тому вказане рішення є таким, що підлягає скасуванню. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представники відповідачів в судове засідання не з'являлись, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Дніпропетровського міського управління юстиції проти позову заперечив, надав до суду письмові заперечення проти позовної заяви, в обґрунтування яких зазначив, що під час розгляду заяви позивача про реєстрацію прав на квартиру, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.112 корп.№3, кв.32, державним реєстратором було встановлено наявність чинних записів про право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3. Крім того, заявником до розгляду надано технічний паспорт від 15.07.20115 р. де у адресі квартири зазначено корпус 3, а у дублікаті договору купівлі-продажу на цю ж квартиру корпус будинку не вказано. Таким чином, при розгляді заяви позивача державним реєстратором встановлено суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, у звязку з чим, на підставі ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Оскаржуване рішення відповідач вважає таким, що повністю відповідає вимогам законодавства та визначеній законом компетенції, при його прийнятті державним реєстратором додержані всі вимоги правових норм, які регулюють порядок його прийняття, рішення узгоджується з вимогами законодавства і прийняте відповідно до обставин, що склалися, отже, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Суд, дослідивши законодавство, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає за необхідне даний позов задовольнити частково з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем 20.07.2015 року до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області була подана заява за реєстраційним номером 12420362 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності форма власності: приватна, розмір частки 1/1 на квартиру, що розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.112 корп.№3, кв.32.

Державний реєстратор ОСОБА_4, розглянувши вказану заяву позивача разом з доданими до неї документами, 27.07.2015 р. винесла рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказану квартиру, оскільки заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем (п. 5-1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). На думку державного реєстратора, заявлене позивачем право суперечить зазначеній нормі законодавства, оскільки в ході розгляду документів було встановлено, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно містяться відомості про зареєстроване право власності на квартиру за особою, відмінною від заявника. Крім того, заявником до розгляду надано технічний паспорт від від 15.07.2015 року на квартиру №32 у житловому будинку №112 корпус 3, а у дублікаті договору купівлі-продажу, виданому 19.05.2015 року державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області, корпус будинку не вказано. Таким чином, наявна невідповідність щодо адреси обєкта нерухомого майна.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного рішення відповідача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2. Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та його обтяжень" від 01.07.2004 р. № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна встановлювалась Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868.

Пунктами 20 та 28 Порядку № 868 визначено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Стаття 24 Закону № 1952-IV містить виключний перелік підстав, за наявності яких державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Згідно ч. 1 цієї статті, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 4-2 та частиною девятою статті 15 цього Закону;

5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5-4) після завершення пятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Так, державним реєстратором прав на нерухоме майно у своєму рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582 від 27.07.2015р. в обґрунтування підстави передбаченої п. 5-1 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на яку він посилається, не наведено жодних фактичних даних на підставі яких ним встановлено, що заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем. Натомість, у зазначеному рішенні, відповідачем наводяться фактичні дані, які мають ознаки іншої підстави передбаченої ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Щодо посилання в рішенні державного реєстратора на невідповідність адреси обєкта нерухомого майна, суд погоджується із такими доводами відповідача, оскільки вбачає невідповідність у зазначені адреси нерухомого майна у технічному паспорті від 15.07.2015 року на квартиру №32 у житловому будинку №112 корп.3 та у дублікаті договору купівлі-продажу від 04.05.1992р., виданому 19.05.2015 року державним нотаріальним округом в Дніпропетровській області, предметом якого є квартира №32, що знаходиться в м.Дніпропетровськ, наб.Перемоги,№112.

Щодо посилання в рішенні державного реєстратора на наявність в Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей про зареєстроване право власності на квартиру за особою відмінною від заявника, суд зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, 14.12.2011 р. за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на 1/2 квартири за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.112 корп.№3, кв.32. Так, з тексту оскаржуваного рішення вбачається, що позивач звертався із заявою для проведення державної реєстрації права власності на 1/1 зазначеної квартири, та рішенням державного реєстратора йому відмовлено саме у державній реєстрації права власності на 1/1 квартири. Отже, суд не погоджується з доводами позивача про незаконну відмову в державній реєстрації права власності на 1/2 зазначеної квартири, оскільки позивачем не надано жодного доказу, про звернення до відповідача із заявою про держану реєстрацію прав та їх обтяжень на зазначену квартиру саме у розмірі частки: 1/2 .

Суд зауважує, що будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перевіривши рішення субєкта владних повноважень на відповідність вказаним критеріям, встановленим п. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив їх невідповідність.

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з огляду на зазначене, враховуючи наявність невідповідності доводів державного реєстратора змісту пункту 5-1 ст.24 ЗУ Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на який він посилається у рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582 від 27.07.2015р., суд дійшов висновку, що таке рішення не узгоджене з вимогами законодавства, отже позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582 від 27.07.2015р. підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області здійснити реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири №32, корп.№3, житлового будинку №112 по вул. Набережна Перемоги , суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Разом з тим, суд вважає що така позовна вимога не може бути задоволена оскільки позивачем не надано до матеріалів справи достатніх доказів необхідних для встановлення права власності за позивачем на 1/2 зазначеної квартири та для зобовязання судом відповідача прийняти такі рішення.

Згідно положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені відповідачем певними конкретними засобами доказування, не знайшли свого підтвердження, та з урахуванням заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що в позовній заяві наведені вимоги, які підтверджуються достатніми доказами та свідчать про обґрунтованість частини позовних вимог, натомість відповідачем правомірність своїх дій не доведена.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_4 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №23180582 від 27.07.2015р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя ОСОБА_1