Ухвала суду № 58363891, 14.06.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/7317/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/744/16 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

за участю секретаря Коваль О.І.

та сторін позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та зобов'язання відшкодувати збитки у подвійному розмірі, -

ВСТАНОВИЛА:

в квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та зобов'язання відшкодувати збитки у подвійному розмірі, посилаючись на те, що 28 квітня 2012 року нею було написано розписку про позику в ОСОБА_2 5400 доларів США, хоча вказаних коштів вона не отримала.

Вважає даний договір недійсним, оскільки написана нею розписка була надана під впливом обману з огляду на те, що їй терміново необхідні були кошти, а ОСОБА_3 пообіцяв їх отримати в ОСОБА_2, внаслідок чого вона написала розписку про те, що позичає кошти в ОСОБА_2, яку передала ОСОБА_3, однак вказаних коштів вона не отримала.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 28.04.2012 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зобов'язання відшкодувати збитки у подвійному розмірі відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному розмірі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній.

ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до положень ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Пленумом Верховного Суду України у п. 20 постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що в діях ОСОБА_2 під час укладення спірного договору не встановлено ознак обману, зокрема наявність умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину чи замовчування обставин, що можуть перешкодити вчиненню правочину.

Колегія суддів з даним висновком погоджується і вважає його таким, що відповідає обставинам справи.

Як вбачається із матеріалів справи 28.04.2012 року позивачем ОСОБА_1 видано розписку ОСОБА_2, згідно якої ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 5400 доларів США.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 03 вересня 2014 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 28.04.2012 року у розмірі 5400 доларів США, що еквівалентно 67667,40 грн. процентів за користування коштами у розмірі 9966,53 грн. за період з 28.04.2012 року.

Ухвалюючи рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 28.04.2012 року суд виходив з того, що ОСОБА_1 не представила суду будь-яких доказів на спростування доводів позивача та підтвердження власних тверджень про те, що будь-яких коштів у позивача ОСОБА_2 не отримувала. Також, суд вказав, що на підтвердження укладеного договору позики позивач ОСОБА_2 представив суду оригінал розписки, яка свідчить про передання ОСОБА_2 у позику ОСОБА_1 грошових коштів на суму 5400 доларів США та невиконання боржником свого обов'язку згідно умов договору.

У судовому засіданні під час слухання справи про визнання договору позики недійсним позивач ОСОБА_1 пояснила, що саме ОСОБА_3 здійснив обман щодо коштів, які вона не отримала і саме він запропонував їй позичити гроші у ОСОБА_2, якого вона не знала.

Колегія суддів вважає, що якщо обман здійснено третьою стороною за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним немає, крім випадків, коли третя особа була представником сторони правочину при його вчиненні. Проте ОСОБА_1 не надала суду доказів, що ОСОБА_3 був її представником під час укладення договору позики.

Крім цього, не заслуговують на увагу посилання апелянта на вирок у кримінальній справі № 607/14890/13-к, де ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, оскільки факт укладення оспорюваного договору позики від 28.02.2012р. не був предметом дослідження у вказаній кримінальній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4