Вирок № 58358323, 15.06.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/6632/15-к

пр.№ 1-кп/464/19/16

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2016 року Сихівський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Радченко Е.А.

при секретарі Лобко А.С.

з участю прокурора Черневого В.Ю.

потерпілого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові обвинувальний акт у кримінальному у провадженні № 12015140070001964 відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, який не працює, є інвалідом 3-ї групи, розлучений, раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 скоїв кримінальне правопорушення проти життя та здоровя особи за наступних обставин:

15.07.2015 року близько 13 години 55 хвилин, перебуваючи в супермаркеті «Сільпо» за адресою: м. Львів, пр-кт Червоної Калини, 62, на грунті раптово виникших особистих неприязливих стосунків, ОСОБА_3 навмисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс один удар кулаком руки по обличчю ОСОБА_1, в область лівого ока, заподіявши синець на обличчі зліва, який відноситься до легких тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні ОСОБА_3 винним себе не визнав. При цьому обвинувачений пояснив, що 15.07.2015 року він прийшов до супермаркету «Сільпо», де взяв деякі продукти, серед яких був пакетик перцю, який він поклав у кишеню. Коли ОСОБА_3 оплатив придбані продукти, він згадав, що не дістав з кишені та не оплатив перець. В цей же час до нього підійшли охоронці супермаркету та попросили показати все, що він купив. ОСОБА_3 розхвилювався та попросив всім разом вийти на вулицю, оскільки він є епілептиком та боявся настання нападу. Охоронці не дозволили вийти на вулицю та почали застосовувати силу до ОСОБА_3 На що останній розізлився та вдарив кулаком по обличчю того охоронця, який заламував ОСОБА_3 руки.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї провини, його винуватість у вчиненні інкримінованого правопорушення повністю підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами.

Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що він працює старшим охоронцем в супермаркеті «Сільпо». В денний час 15.07.2015 року за допомогою радіозвязку йому було повідомлено, що один з чоловіків, який перебуває на касі, не заплатив за товар. Підійшовши до чоловіка, ОСОБА_1 впізнав його як ОСОБА_3, який раніше працював в цьому супермаркеті. В цей час до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підійшов інший охоронець ОСОБА_4 Коли ОСОБА_1 запропонував повернути неоплачений товар, ОСОБА_3 почав поводитися агресивно, кричав, штовхався, хватав ОСОБА_1 за сорочку. В той час, коли останній разом з ОСОБА_4 намагалися заспокоїти ОСОБА_3, він наніс удар по обличчю ОСОБА_1 в область ока. Після цього ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 завели руки ОСОБА_3 йому за спину та він заспокоївся.

ОСОБА_4, допитаний в судовому засіданні в якості свідка, пояснив, що він працює охоронцем в супермаркеті «Сільпо». В денний час 15.07.2015 року за допомогою радіозвязку йому було повідомлено, що один з чоловіків, який перебуває на касі, не заплатив за товар. Коли ОСОБА_4 підійшов до каси, там вже старший охоронець ОСОБА_1 говорив ОСОБА_3, що у нього є неоплачений товар, який необхідно повернути. Після цього ОСОБА_3 почав висловлюватися на адресу охоронців нецензурною лайкою, штовхати ОСОБА_1, порвав йому сорочку. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стояли перед ОСОБА_3, не даючи останньому покинути приміщення супермаркету. Після того, як ОСОБА_1 в черговий раз запропонував повернути товар, ОСОБА_3 вдарив ОСОБА_1 по обличчю. Лише після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_4 застосували до ОСОБА_3 силу, завели його руки йому за спину та стали чекати приїзду міліції.

Свідок ОСОБА_5, допитана в судовому засіданні, пояснила, що вона працює касиром центральної каси в магазині «Сільпо». В денний час в липні 2015 року, виходячи з центральної каси, що розташована на 2-му поверсі, та прямуючи до кас на 1-ий поверх, ОСОБА_5 почула шум та побачила, як з різних боків до ОСОБА_3 швидко йшли охоронці магазину ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Деякий час вони втрьох стояли та розмовляли, потім ОСОБА_3 почав переміщатися ближче до виходу з магазину, при цьому висловлювався на адресу охоронців нецензурною лайкою, після чого вдарив рукою ОСОБА_1 по обличчю. Що відбувалося далі, ОСОБА_5 не бачила, оскільки пішла до службового приміщення викликати міліцію.

Також винуватість ОСОБА_3 у заподіянні ОСОБА_1 тілесних ушкоджень підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими документами, долученими до кримінального провадження, а саме:

- висновком експерта № 340/15 від 17.07.2015 року, згідно якого виявлений у ОСОБА_1 синець на обличчі зліва відноситься до легких тілесних ушкоджень та міг утворитися 15.07.2015 року внаслідок дії тупого предмету;

- висновком судової психолого-психіатричної експертизи № 135 від 14.03.2016 року, згідно якого ОСОБА_3 психічною хворобою не страждає, наявні у нього психічні розлади не досягають психічного захворювання та не позбавляють здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; під час скоєння інкримінованого правопорушення в стані фізіологічного афекту не перебував, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допитані в судовому засіданні експерт-психіатр ОСОБА_6 та експерт-психолог ОСОБА_7 підтвердили свої висновки.

За вимогами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного рішення.

Проаналізувавши та оцінивши вивчені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі вищезазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Ці докази є достатніми, оскільки як окремо так і у сукупності в повній мірі доводять винуватість ОСОБА_3 в скоєнні кримінального правопорушення проти життя та здоровя потерпілого.

Суд не може прийняти пояснення ОСОБА_3 в якості доказу його невинуватості, оскільки ці пояснення суперечать іншим доказам. Обвинувачений пояснив, що вдарив потерпілого лише після того, як останній почав застосовувати до обвинуваченого силу, заламуючи руки за спину. Проте, пояснення обвинуваченого в цій частині спростовуються поясненнями потерпілого та свідків, які пояснили, що до нанесення ОСОБА_3 удару, між охоронцями та ОСОБА_3 фізичного контакту не було, а застосування до нього сили відбувалося вже після нанесення ним удару по обличчю потерпілого.

У суду немає підстав не довіряти поясненням потерпілого та свідків. Їх пояснення чіткі та послідовні та повністю узгоджуються між собою та з висновками експертів. Суд також враховує, що потерпілий та свідки давали свої пояснення, будучи попередженими про відповідальність за дачу неправдивих свідчень. В той же час обвинувачений не несе відповідальності за неправдиві свідчення.

Крім того, судом враховано, що обвинувачений не заперечує факту нанесення удару по обличчю потерпілого.

На думку сторони захисту, участь захисника під час досудового розслідування в даному кримінальному провадженні є обовязковою, оскільки обвинувачений страждає на епілепсію. Тому сторона захисту вважає, що зібрані під час досудового розслідування докази є неналежними та недопустимими. Суд не може погодитись з таким посиланням. За правилами ч. 1 ст. 52 КПК України участь захисника є обовязковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Крім того, в п. 3 ч. 2 цієї статті зазначено, що участь захисника обовязкова у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізувати свої права. Обвинувачений має психічну ваду страждає на епілепсію. Проте, про цей факт він не зазначив під час досудового розслідування, а з довідки Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру від 21.07.2015 року вбачається, що на обліку у лікаря-психіатра він не перебуває. Про наявну у нього хворобу обвинувачений повідомив під час підготовчого судового засідання. Відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України в разі наявності психічних або фізичних вад участь захисника є обовязковою з моменту встановлення цих вад. Тому участь захисника у цій справі є обовязковою з того моменту, як стало відомо про наявність у обвинуваченого хвороби. Тому у суду немає підстав визнавати неналежними та недопустими докази, які були зібрані під час досудового розслідування. Сторона захисту посилається на те, що в діях ОСОБА_3 відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки потерпілий та свідок ОСОБА_4 діяли по відношенню до обвинуваченого грубо порушуючи вимоги чинного законодавства. Суд вважає, що таке посилання є безпідставним, оскільки на день розгляду обвинувального акту не встановлено в передбаченому законом порядку наявність порушень закону в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час конфлікту з обвинуваченим.

Посилання сторони захисту на наявність в діях ОСОБА_3 стану фізіологічного афекту не відповідає дійсності та спростовується висновком судової психолого-психіатричної експертизи № 135 від 14.03.2016 року, а також свідченнями допитаних в судовому засіданні експерта-психіатра ОСОБА_6 та експерта-психолога ОСОБА_7 Остання в судовому засіданні пояснила, що під час дослідження вивчала матеріали кримінального провадження, медичну документацію, проводила бесіди з обвинуваченим та користувалася методичними рекомендаціями. На підставі аналізу всіх досліджених матеріалів в їх сукупності експерт-психолог дійшла висновку про те, що під час конфлікту ОСОБА_3 діяв імпульсивно, під впливом емоцій, проте цей емоційний стан не досяг рівня фізіологічного афекту.

Підстав не довіряти висновкам експертизи та поясненням експертів у суду немає. Обставин, які б свідчили, що висновки експертизи не відповідають обставинам справи, не доведено. Згідно ч. 10 ст. 101 КПК України висновок експерта не є обовязковим для суду. Проте, суд не має підстав не погоджуватися з висновком № 135 від 14.03.2016 року.

Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого, суд вважає, що органами досудового розслідування правильно кваліфіковано його дії за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки своїми діями ОСОБА_3 скоїв навмисне легке тілесне ушкодження.

Зазначена стороною захисту неповнота досудового розслідування не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого. Так само, не впливає на кваліфікацію й дії потерпілого та свідка ОСОБА_4 після того, як ОСОБА_3 наніс удар по обличчю потерпілого.

Не знайшло своє підтвердження посилання сторони захисту на наявність стану крайньої необхідності. За правилами ст. 39 КК України стан крайньої необхідності передбачає заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї особи або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами. Аналізуючи події, що сталися 15.07.2015 року в супермаркеті «Сільпо» за участю обвинуваченого, потерпілого та свідка ОСОБА_4, суд не вбачає небезпеки, що безпосередньо загрожувала б обвинуваченому.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд виходить із загальних принципів призначення покарання, що передбачені ст. 65 КК України. Суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, наявність обтяжуючих та помякшуючих покарання обставин.

Призначаючі покарання ОСОБА_3, суд враховуює, що скоєне ним кримінальне правопорушення є правопорушенням невеликої тяжкості. Суд враховує особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо. Обтяжуючих покарання обставин в ході судового розгляду не встановлено. Суд вважає за можливе визнати помякшуючою покарання обставиною стан здоровя обвинуваченого, який страждає на ряд тяжких захворювань. В той же час, враховуючи, що обвинувачений провину не визнав, посилаючись на обставини, які не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що така помякшуюча покарання обставина, як щире каяття, відсутня.

Виходячи з обставин та ступеня тяжкості скоєного правопорушення, характеризуючих особу обвинуваченого даних, враховуючи неможливість застосування до обвинуваченого інших видів покарання, передбачених санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, суд вважає, що застосування такого виду покарання, як штраф, буде справедливим та достатнім для покарання ОСОБА_3 за скоєння правопорушення, та для попередження скоєння ним правопорушень у майбутньому. При цьому суд виходить з того, що обвинувачений не працює, є інвалідом 3-ї групи та єдиним джерелом його заробітку є пенсія. За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому штрафу найменшого розміру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 65-67, ч. 1 ст. 125 КК України, ст.ст. 9, 10, 21-23, 25-26, 52, 94, 101, 367, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

П Р И С У Д И В :

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 30 (тридцять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (пятсот десять) гривень.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: