Рішення № 58354376, 15.06.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/621/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1154/2016

Єдиний унікальний номер 277/621/16-ц Головуючий у 1 інстанції Хоменко Д.Є.

Номер провадження 22-ц/775/1154/2016 Доповідач Дундар І.О.

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Постолової В.Г., Тимченко О.О.

за участю секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області, ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 квітня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому вказав, що з 7 липня 2015 року до цього часу не виконано рішення Апеляційного суду Донецької області від 17 червня 2015 року, що причиняє йому моральні страждання, на відшкодування чого він просив стягнути 10000 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 квітня 2016 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області та ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області, про відшкодування моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, просив скасувати рішення та ухвалите нове, оскільки рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права: суд не врахував, що 16 березня 2016 року виконавчий лист був направлений для виконання, що є підтвердженням відновлення виконавчих дій. Суд першої інстанції неправильно встановив період проведення виконавчих дій зазначивши 2 місяця, в той час як цей строк перевищує 10 місяців, суд не взяв до уваги рішення суду апеляційної інстанції від 17 червня 2015 року, яким підтверджені позовні вимоги ОСОБА_1, суд не звернув уваги на те, що стягнення відшкодування шкоди з винної особи не має відношення до даного спору, суд зробив неправильний висновок, що причиною звернення стало не усунення протікання, в той час як це було не усунення причини протікання, судом не застосував правові висновки Верховного Суду України та практику Європейського Суду.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор Сєрова Н.С. заперечувала проти задоволення скарги.

Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області до суду не зявився, надали суду заяви з проханням розглянути справу без їх участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області надав суду заяву з проханням перенести розгляд справи, оскільки державний виконавець, чиї дії оскаржуються, перебуває на лікарняному.

На підставі ч.1 ст.305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

До заяви не додано документів, які свідчать про поважність причин відкладення розгляду справу.

Окрім того, ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області є юридичною особою, в якому працює не один працівник, що не позбавляє їх можливості направити іншого представника.

В судове засідання, призначене на 1 червня 2016 року представник ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області також не зявився, внаслідок чого розгляд справи було відкладено.

Отже, апеляційний суд вважає, що причини неявки представника відповідача ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області в судове засідання, призначене на 15 червня 2016 року, не є поважними, подана заява про відкладення розгляду справи свідчить про недобросовісне здійснення ними своїх прав, тому розгляд справи належить проводити у відсутність відповідачів.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом при розгляді справи було встановлено, що рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 про визнання бездіяльності субєкта господарювання неправомірною, визнання акту обстеження недійсним, зобовязання усунути причини аварійного протікання, відшкодування моральної шкоди, було відмовлено у повному обсязі, рішенням Апеляційного суду Донецької області від 17 червня 2015 року дане рішення скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано бездіяльність ФОП ОСОБА_4 щодо не усунення причин протікання каналізаційного стояка в квартирі АДРЕСА_1 неправомірною; зобовязано ФОП ОСОБА_4 усунути причини протікання каналізаційного стояка у перекритті між поверхами на зєднанні чавуна та пластику квартир 4 та 8 в будинку 20 по вул. Московській в смт. Новодонецьке; стягнуто судові витрати та судовий збір, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

07 липня 2015 року видано виконавчий лист, який надійшов на виконання до ВДВС, відкрито виконавче провадження, постановлено: боржнику добровільно виконати вимоги до 14 липня 2015 року, 29 липня 2015 року боржнику направлена вимога із попередженням про відповідальність за ст.89 Закону, постановою від 05 серпня 2015 року на боржника накладений штраф за невиконання вимог державного виконавця, 17 серпня 2015 року державним виконавцем за адресою стягувача складено акт про невиконання боржником рішення суду, постановою від 19 серпня 2015 року на боржника накладений подвійний штраф за невиконання вимог державного виконавця, 27 серпня 2015 року постановою закінчено виконавче провадження.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 17 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року, постанову про закінчення виконавчого провадження визнано неправомірною та зобов'язано відновити виконавчі дії.

28 грудня 2015 року виконавче провадження відновлено, постанову направлено сторонам виконавчого провадження та Добропільському міськрайонному суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вони необґрунтовані - період виконавчого провадження складає не більше двох місяців, що є незначним часовим проміжком, витрати позивача, що повязані з протіканням каналізаційного стояка, в тому числі і моральна шкода присуджені рішенням суду з ОСОБА_5, ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 17 вересня 2015 року не визначено, в чому конкретно полягає бездіяльність державного виконавця та які дії він ще міг вчинити на виконання рішення суду, враховуючи, що боржник повинен був виконувати його лише особисто та зобовязаний був усунути причину протікання, яка за висновком експертизи не встановлена, в теперішній час протікання каналізаційного стояка з невідомих причин відсутнє, ВДВС вчинив максимально можливі дії щодо виконання рішення суду, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди, причинного звязку між шкодою та протиправним діянням відповідача, розміру моральної шкоди.

Але з такими висновками суду погодитися неможливо за таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції при розгляді даної справи порушено норми матеріального та процесуального права, неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так, згідно ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

На підставі ч.1 ст.2 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, ч.2 примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактичною перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Відповідно до ст.11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

На підставі ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів, ст.1174 - шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

З матеріалів справи виходить, що ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року (арк..спр.11-12), визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Лашиної Г.В. відносно реалізації всіх заходів, наданих законом, для організації виконання рішення суду (арк..спр.9-10).

На підставі ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже наявність неправомірної бездіяльності державного виконавця під час виконання рішення суду, доведена позивачем під час розгляду справи, тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав того, що ухвалою Добропільського міськрайонного суду від 17 вересня 2015 року не визначено, в чому конкретно полягає бездіяльність державного виконавця та які дії він ще міг вчинити на виконання рішення суду, що ВДВС вчинив максимально можливі дії щодо виконання рішення суду не ґрунтуються на законі.

Крім того, суд першої інстанції не врахував практику Європейського Суду з прав людини, а саме висновки, зроблені 15 жовтня 2009 року в справі «ОСОБА_6 проти України» (Заява № 40450/04) «від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), п. 68».

«Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобовязання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу».

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди, причинного звязку між шкодою та протиправним діянням відповідача, розміру моральної шкоди не відповідають вимогам закону.

Суд вважає, що порушення прав позивача, які встановлені в цій справі, напевне спричинили ОСОБА_1 стрес і неспокій.

Керуючись принципом розумності та справедливості, апеляці йний суд вважає, що розмір моральної шкоди, яка була спричинена позивачу складає 500 грн.

Виходячи зі змісту Рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) N 1-36/2001 N 12-рп/2001 від 03 жовтня 2001 року Україна, згідно з Конституцією України, є правовою державою (стаття 1), а людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, і саме держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3). Цей обов'язок держави конкретизується в ряді статей Конституції України. В Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України). Держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням, в разі скасування вироку суду як неправосудного (частина четверта статті 62 Конституції України). Аналогічні положення щодо відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, містяться і в частині третій статті 152 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (п. 3 ч. 4).

Згідно п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Крім того, Постановою КМ України від 03 серпня 2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державні органи). Пунктом 41 передбачено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування:1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; п.42 у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 41 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 7 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Виходячи з викладеного апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Виходячи зі змісту п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 12 червня 2009 року, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішення судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішення спору.

Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди, фактично просив суд відшкодувати йому витрати за відрив від звичайних занять, передбачені вимогами ст. 85 ЦПК України.

На підставі ст. 79 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

На підставі ч.2 ст.85 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати, ч. 3 - граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ, а саме: за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам у зв'язку з явкою до суду - обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Обгрунтовуючи наявність підстав для компенсації витрат за відрив від звичайних занять, ОСОБА_1 вказував лише, що їх розмір складає мінімальну заробітну плату (арк..спр.66). При цьому він взагалі не надав розрахунок, не повідомив фактичні години відриву від звичайних занять.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для компенсації витрат за відрив від звичайних занять, як недоведених.

На підставі ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При зверненні до суду позивач судовий збір з позовної заяви не сплачував, від його сплати він був звільнений на підставі п. 13 ч. 2 ст.3 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи, що апеляційний суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, тобто немайнового характеру, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в доход держави з ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області підлягає стягненню судовий збір у сумі 551,20 грн. (0,4 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду).

З позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 17 лютого 2016 року (арк..спр.1-6).

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року № 9282-VІІI мінімальна заробітна плата з 01 січня 2016 року, встановлена в розмірі 1378,00 грн.

Керуючись ст. ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 квітня 2016року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області, ОСОБА_3 Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 державної виконавчої служби Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області в доход держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: