Ухвала суду № 58350588, 15.06.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І.,

секретар Костюк Л.С.

за участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4 за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача: приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 03 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Свої вимоги обґрунтовували тим, що під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сімєю до реєстрації 19.05.2000 року між ними шлюбу, вони спільно побудували спірний житловий будинок №4 по вул. Банилівський в м. Чернівці, який 21.06.1999 року ОСОБА_1 зареєстрував на своє імя. В подальшому, 03.08.2007 року маючи намір за попередньою домовленістю із внуком ОСОБА_1 ОСОБА_6 укласти договір довічного утримання позивачів по справі, ОСОБА_1 в наслідок власної помилки та обману з боку ОСОБА_6 та приватного нотаріуса ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу зазначеного спірного будинку з ОСОБА_4, матірю ОСОБА_6

Позивачі вважали, оскільки спірне майно відносилося до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6, а договір купівлі-продажу був укладений в наслідок помилки та обману, а також був без грошовий, просили визнати його недійсним з підстав, передбачених частинами 1-3 та 5 ст.203, ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 ЦК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2016 року у задоволені позовних вимогах відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали на нього апеляційну скаргу, в якій просили його скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсягу. Вважають, що рішення суду є незаконним з огляду на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Суд безпідставно не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що внаслідок поважного віку та потреби у сторонньому догляді наміру продавати будинок та прав на нього в повному обсягу не мав, коштів за оспорюваним договором він не отримував, дій щодо передачі майна новому власнику не вчиняв, а суд в спростування його доводів не навів переконливих доказів про відсутність помилки та неправильне сприйняття обставин, що вплинуло на волевиявлення сторони правочину.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

На підставі ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарський або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, відмовляючи у задоволені позовних вимог з підстав недійсності правочину, на думку позивачів, в наслідок помилки, передбачених ч.1 ст.229 ЦК України, суд першої інстанції вірно керувався ч.3 ст.61 ЦПК України, коли обґрунтував спростування таких вимог встановленою рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.08.2013 року по справі №727/3437/13-ц обставиною по відношенню до ОСОБА_1, за якою останній заперечував перебування в приміщенні нотаріуса та засвідчення власним підписом будь-яких угод щодо відчуження майна шляхом продажу, а висловлював наміри про укладення заповіту не стороні оспорюваного правочину, що суперечить позиції у цій справі про неправильне сприйняття останнім дій по відношенню до спірного майна, направлених не на його відчуження, а на укладення договору довічного утримання вже двох осіб.

Суперечності в позиціях та плутанина в подіях, відсутність логічних пояснень з цього приводу не переконує суд в перевазі над цим решти підстав, а саме: поважність віку, відсутність іншого житла та продовження проживати у спірному майні, - і виключає укладення оспорюваного договору купівлі-продажу під впливом помилки.

Не можуть в порядку ст.3607ЦПК України застосовуватися до спірних правовідносин зазначені апелянтами правові висновки Верховного Суду України, по-скільки обставини справ по ним не є тотожними та вимоги стосуються визнання недійсними договорів дарування.

Крім того, згідно рекомендацій Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладених в п.20, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Наявність навмисного введення ОСОБА_1 саме ОСОБА_4 в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: помилки щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, передбачених ч.1 ст.230 ЦК України, спростовується позицією ОСОБА_1 як у справі №727/3437/13-ц, так і в цій, за якою домовленість щодо прав і обовязків після укладення правочини велася з ОСОБА_6, який не був стороною договору, а наміри зводилися до укладення заповіту, а не договору довічного утримання, що підтверджує правильність висновків суду першої інстанції.

Обґрунтування ОСОБА_3 недійсності правочину з підстав обману та помилки, які крім іншого, є взаємовиключними по своїй природі існування одночасно, та є безпідставними, оскільки повинні доводитися стороною договору, якою ОСОБА_3 не була.

Не спростовують висновків суду першої інстанції з посиланнями на наявні в матеріалах справи правовстановлюючі документи на імя відчужувача майна обґрунтування апеляційної скарги щодо перебування спірного майна у спільній сумісній власності подружжя, що при укладенні договору на продаж якого без згоди іншого співвласника могло мати наслідки недійсності такого правочину, передбачені частинами 1-3 та 5 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2016 року підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді