Рішення № 58349252, 13.06.2016, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/7985/15-ц

Провадження № 2/645/364/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Горпинич О.В.,

секретар судового засідання Денісенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сімєю зі спадкодавцем та зміну черговості одержання прав на спадкування, визнання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із вищевказаним позовом, яким просила встановити факт, що вона проживала з померлим 24.02.2015 року ОСОБА_3 однією сімєю з травня 1998 року та має право після його смерті на спадкування за законом у четвергу чергу, посилаючись на ст. 1259 ЦК України просила змінити черговість одержання права на спадкування, надавши їй право на спадкування після смерті ОСОБА_3 разом з його донькою ОСОБА_2 спадкоємицею першої черги.

В обґрунтування позову посилалася на те, що з травня 1998 року вона підтримувала фактичні шлюбні відносини з ОСОБА_3, з яким проживала у її квартирі за адресою: м. Харків, вул. Дружби Народів, б. 243, кв. 257. У 2010 році ОСОБА_3 розірвав шлюб з ОСОБА_4, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис. Позивачка зазначала, що, проживаючи разом із ОСОБА_3, вони вели спільне господарство, мали єдиний бюджет, з якого сплачували комунальні послуги, робили ремонт. З 2007 року ОСОБА_3 перебував на обліку у Харківській міській поліклініці № 10 за місцем її проживання. У 2008 році йому був встановлений діагноз ішемічний інсульт та у листопаді 2008 році призначена 3 група інвалідності, з 13.04.2009 року він отримував пенсію за віком. Увесь цей час вона опікувалася за своїм цивільним чоловіком, надавала допомогу. 24.02.2015 року ОСОБА_3 помер, у квартирі № 257, б. 243 по вул. Дружби Народів у м. Харкові, у присутності медпрацівників служби швидкої медичної допомоги. Причина смерті гострий інфаркт міокарда. Поховала ОСОБА_3 та зробила помини особисто вона. 04.03.2015 року позивачка отримала грошову допомогу на поховання, 11.03.2015 року отримала повний розрахунок за місцем роботи ОСОБА_3 у філії ДП «Харківстандартметрологія». Спадкоємицею першої черги за законом є донька ОСОБА_3 - ОСОБА_2, за життя батька вона ніякої допомоги не надавала і навіть не спілкувалася з ним.

На підставі викладеного до суду було подано відповідний позов.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просивши суд про їх задоволення, посилаючись на обставини, викладені вище, та повідомивши суду, що з 1998 року вона мешкала разом із ОСОБА_3, як чоловік та дружна, протягом усього часу опікувалася про нього, надавала допомогу, вони мали спільний єдиний бюджет, єдине господарство, робили разом ремонт у квартирі АДРЕСА_1.

Представник позивачки ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просивши про їх задоволення.

Відповідачка в судове засіданні не зявилася, проте присутні її представники ОСОБА_6, ОСОБА_7 заперечували проти позовних вимог, пояснивши, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 13, кв. 90. Позивачкою не доведено факту сумісного проживання із покійним та вона безпідставно стверджує, що підтримувала фактичні шлюбні відносини з ним та опікувалася про нього. Сама ОСОБА_1 зареєстрована та проживала за іншою адресою, а саме: м. Харків, вул. Дружби Народів, б. 243, кв. 257. ОСОБА_3 до дня своєї смерті не був безпорадною людиною, хоча хворів, та був матеріально забезпеченою людиною, отримуючи пенсію по інвалідності та маючи додаткові заробітки. Згідно копії довідки до акту огляду Фрунзенської Міжрайонної медико соціальної експертної комісії від 26.01.2015 року ОСОБА_3 лише на один рік була встановлена 3 група інвалідності до 01.02.2016 року. Згідно наданої копії свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 шлюб було розірвано 05.05.2010 року, а помер покійний 24.02.2015 року, та позивачка не має права спадкування за законом у 4 чергу, оскільки до встановленого законодавством строку проживання однією сімєю не менш ніж 5 років ОСОБА_1 не вистачає двох місяців.

На підставі викладеного просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, суд встановив наступне.

Сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень (ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України).

Судовим розглядом встановлено, що 25.02.2015 року помер ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серія І-ВЛ № 485162, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управлінню юстиції).

Відповідно дост.1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ч.2ст.1259 ЦК Українифізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Застосування наведеної норми права з урахуванням вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України вимагає доведення позивачем факту опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу, а також перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.

З листа Державного підприємства «Харківський регіональний науково виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» встановлено, що ОСОБА_3 працював на ВТЦ «Прилад» Харківській філії ДП «ХРНВЦСМС» з 13.02.2007 року займав посаду слюсаря КВПтаА 4-го розряду, а з 27.10.2009 року займав посаду сторожа. ОСОБА_3 з 24.02.2015 року було виключено зі списків працівників підприємства у звязку зі смертю.

З відповіді Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова встановлено, що ОСОБА_3 отримував пенсію за віком з січня 2010 року по лютий 2015 року.

Згідно довідки до акту огляду медико соціальною експертною комісією серія 10 ААВ № 657311, ОСОБА_3 встановлена третя група інвалідності з 26.01.2015 року по 01.02.2016 року. Згідно акту ОСОБА_3 протипоказаний тяжких фізичний труд, психоемоційне навантаження.

Позивачкою були надані копії листків непрацездатності ОСОБА_3, але з них не вбачається, що останній знаходився у безпорадному стані, потребував стороннього догляду, крім того, у листах тимчасової непрацездатності зазначалося, що йому належало стати до роботи з визначеного числа.

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 помер у віці 57 років.

Тобто, ОСОБА_3 помер не у похилому віці, тяжких хвороб у нього не було, до останнього дня свого життя працював.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачкою не надано допустимих належних доказів, що ОСОБА_3 до останніх днів був на її утриманні, протягом тривалого часу, через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, оскільки ОСОБА_3 мав постійне місце роботи, де працював до самої смерті, отримував дохід, одержував пенсію, вільно пересувався.

Крім того, необхідно звернути увагу, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ст. 1269 ЦК України).

ОСОБА_2, донька померлого, згідно паспортних даних зареєстрована за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, б. 252, кв. 64.

Згідно відповіді нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3М, звернулася ОСОБА_1, інші особи із заявами про прийняття спадщини не зверталися.

Проте, ОСОБА_2 подано до суду позовну заяву про надання додаткового строку для прийняття спадщини, після смерті батька, провадження за якою відкрито ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.05.2016 року.

Відповідно дост.1264 ЦК Українив четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, відповідно до вимог ст.. 1264 ЦК України, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідно встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сімєю; 2) на час відкриття спадщини має пройти пять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сімєю.

Згідност.3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Доказами постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Так, згідно наявної в матеріалах справи відповіді Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова ОСОБА_3 перебував на обліку у даному закладі, отримував пенсію за віком як інвалід 3 групи з 06.11.2008 року по 28.02.2015 року, та мешкав за адресою: м. Харків, вул. Сонячна, б. 13, кв. 90.

Позивачка не спростовувала того факту, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 13, кв. 90.

Згідно паспортних даних ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 243, кв. 57.

Необхідно зауважити, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Відповідно п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК, тобто з 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 р. N 3).

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 05.05.2010 року серії 1-ВЛ, ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 до 05.05.2010 року.

В судовому засіданні позивака стверджувала, що з померлим вона мешкала з 1998 року по час його смерті як чоловік та дружина, мали спільним бюджет, єдине господарство.

Згідно із частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до статті 74 СК України (у редакції Закону України від 22 грудня 2006 року № 524-V), якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є обєктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» розяснює, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.

Проте ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 до 05.05.2010 року.

Відповідно до роз'ясненьПостанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», викладених у пункті 21, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другоїстатті 3 СКпро те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

За клопотанням позивачки в судовому засіданні допитані свідки, які, у тому числі, надали пояснення стосовно проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сімєю.

Допитана в судовому засіданні свідок позивачки - ОСОБА_8 пояснила, що знає позивачку близько 15 років та є її сусідкою, їй відомо що ОСОБА_1 мешкала разом із ОСОБА_3 з 2000 року. Свідок зазначала, що неодноразово бачила, як ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 ходили до поліклініки, коли останній хворів. Проте, свідок пояснила, що в гостях в квартирі позивачки ніколи не була, чи був у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільний бюджет та чи вели вони спільне господарство, свідку нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що із ОСОБА_3 працювала разом, останній їй розповідав, що мешкає разом із ОСОБА_1, з якою у нього єдиний бюджет, розповідав, що ОСОБА_1 завжди відвідувала його у лікарні. ОСОБА_3 на роботу завжди приходив охайний, з обідами, які йому готувала ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що знав ОСОБА_3 з 1969 року. У 2008 році він запросив його на ювілей, де ОСОБА_3 познайомив його із ОСОБА_1, яку представив як дружину.

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_3 знав з дитинства. У 2011 році ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 відвідував свідка в лікарні. ОСОБА_3 розповідав йому, що з ОСОБА_1 вони разом мешкають. Також у 2012 році він був на ювілеї у ОСОБА_3, де також була ОСОБА_1, яку всі сприймали як дружину ОСОБА_3. На ювілеї покійний казав, що з ОСОБА_1 мешкає разом. Також свідок повідомив, що саме ОСОБА_1 поховала ОСОБА_3, повністю сплачувала грошові кошти на поховання та помини.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що знає позивачку, є її сусідом та йому відомо, що позивачка мешкала разом із ОСОБА_3, з яким він підтримував дружні стосунки. Коли ОСОБА_3 знаходився у лікарні, то позивачка відвідувала його у лікарні, та йому відомо, що вони робили разом ремонт у квартирі.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 знає з дитинства та їй відомо, що остання мешкала разом із ОСОБА_3 близько 20 років, вони мешкали як чоловік та дружина, мали спільний бюджет, єдине господарство, неодноразово була у них в гостях. ОСОБА_3 разом із позивачкою робили ремонт у квартирі АДРЕСА_2. ОСОБА_3 часто хворів, позивачка піклувалася про нього, ходила з ним разом до поліклініки, відвідувала у лікарні, привозила їжу, ліки. Також свідок пояснила, що на даний час мешкає разом з чоловіком та дитиною в квартирі за адресою: м. Харків, вул. Сонячна, б. 13, кв. 90, яка на праві власності належить ОСОБА_3.

Таким чином, враховуючи, що зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 мешкала з померлим однією сімєю саме як чоловік та жінка без шлюбу та в судовому засіданні свідки з боку позивачки підтверджували саме даний факт її проживання з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, та сама позивачка в судовому засіданні вказувала, що вона мешкала з померлим як чоловік та жінка без шлюбу однією сімєю, в той час як ОСОБА_3 до 05.05.2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі, підстав для задоволення позовних вимог немає.

Необхідно зауважити, що відповідно до ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу.

Дана норма передбачає встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав лише фізичних осіб, а не будь-яких суб'єктів. Факт проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК) встановлюється в судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

З огляду на усе вищевикладене встановлено, що ОСОБА_3 до 05.05.2010 року перебував в іншому шлюбі з іншою жінкою, помер ОСОБА_3 24.02.2015 року, тобто з часу його розлучення до смерті не пройшло 5 років.

У даному випадку встановлення факту проживання однією сімєю не породжує виникнення, зміну або припинення особистих майнових прав ОСОБА_1, оскільки відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, вищезазначені судом докази і встановлені на їх підставі обставини не дозволяють зробити висновок про те, що позивачка проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю з 1998 року та що вона є спадкоємцем 4 черги.

Відповідно до ч.1ст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Оцінюючи зібрані докази по справі в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,4,10-11,57-59,60-61,212-215,218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя -