Рішення № 58346019, 17.02.2016, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/7504/15-ц

Номер провадження 2/404/510/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2016 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого-судді Мохонько В.В.,

при секретарі Бокатенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», по якій просить визнати несправедливими та недійсними кредитний договір від 24.05.2007 року №KGMDG100750506 укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк»; кредитний договір від 24.05.2007 року №KGMDG200750506 укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», іпотечний договір від 24.05.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24.05.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитні договори №KGMDG100750506 та №KGMDG200750506.

Згідно п. 7.1. кредитного договору №KGMDG100750506 йому було надано кредит у розмірі 28000 дол. США та відповідно до кредитного договору №KGMDG200750506 надано кредит у розмірі 7000 дол. США.

24.05.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з п. 35.5. іпотечного договору, вартість предмета іпотеки становить 176750 грн.

Позивач вважає, що умови кредитних договорів є несправедливими в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача.

Також відповідач не надав позивачу в письмовій формі орієнтовану сукупну вартість кредиту в грошовому виразі, тобто в гривнях.

Позивачу невідомо про наявність у банку відповідної ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями (генеральної та індивідуальної).

Згідно п. 35.5. іпотечного договору, вартість предмета іпотеки становить 176750 грн. Тобто кредитні договори укладені в іноземній валюті, яка має тенденції до зростання, а предмет іпотеки оцінений в гривні, яка має сталий характер.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі, вказала, що на час укладення кредитних договорів банк мав ліцензію від 04.12.2001 року й відповідний дозвіл від 29.07.2003 року. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідні дані відповідачеві були надані в письмовому вигляді разом з іншими документами передбаченими ЗУ «Про захист прав споживачів», наслідком чого є підписання сторонами кредитного договору та відсутність від позивача претензій протягом передбачених законом 14 днів й протягом 3-х років (строк позовної давності). Інших доказів надання зазначених документів не повинно бути, тому що законом (в редакції 2006 року) не передбачений обов'язок для кредитора отримувати від позичальника підписи про ознайомлення, чи в інший спосіб зберігати інформацію про ознайомлення.

В договорі прописана валюта кредитування, відсоткова ставка, винагороди, розмір платежу, відповідальність, права та обов'язки сторін договору та багато іншого. Тобто, ознайомившись з умовами кредитування до підписання договору, звіривши їх із положеннями договору, позивач отримав повну інформацію про умови кредитування та власноруч підписав кредитний договір.

Також представник відповідача просила суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, адже кредитний договір укладений в 2007 року, а позов до банку позивач подав лише у 2015 році.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24.05.2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ПриватБанк») було укладено кредитний договір №KGMDG100750506, згідно умов якого банк зобов»язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 24.05.2007 року по 21.05.2027 року включно у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 28000 дол. США на купівлю житла, а також у розмірі 6300 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% відсотків за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного договору.

Погашення заборгованості за договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який береться період з «24» по «29» число кожного місяця позичальник повинен надавати банку щомісячний платіж у сумі 367, 56 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Також, 24.05.2007 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ПриватБанк») було укладено кредитний договір №KGMDG200750506, згідно умов якого банк зобов»язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 24.05.2007 року по 21.05.2027 року включно у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 7000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% відсотки за дострокове погашення кредиту.

Погашення заборгованості за договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який береться період з «24» по «29» число кожного місяця позичальник повинен надавати банку щомісячний платіж у сумі 91,89 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Пунктом 10 Постанови Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що відповідно до ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.

Ст.192 ЦК України, передбачає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановленому законом.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов'язань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов'язань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що кредитними операціями є операції, вказані зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії.

Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність», операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» - індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пунктом «в» ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Однак, на даний час, законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Банк станом на час укладання кредитного договору, мав видані Національним

банком України банківську ліцензію №22 від 04.12.2001 року на право здійснювати

банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5-11 частини другої ст. 47

Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №22-2 від 29.07.2003 року,

додаток до дозволу №22-2 від 29.07.2003 року на право здійснення операцій, визначених

п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і

банківську діяльність" /а.с. 44-45/.

Твердження представника позивача, що на час укладення спірних договорів, у відповідача була відсутня банківська ліцензія та відповідні дозволи на розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, є хибним та спростовується матеріалами справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на п. Д ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме щодо того, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Пункт Д ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 року.

Проте, кредитні договори було укладено 24.05.2007 року, тобто станом на час підписання договору пункт Д ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не містив вимоги про надання орієнтовної сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом.

Твердження позивача про порушення відповідачем норм ЗУ «Про захист прав споживачів» та визначення його, як однією з підстав визнання недійсним договору кредиту є необґрунтованими та помилковими, оскільки не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні та в матеріалах справи.

Згідно зі ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 203,215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Приписами п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» встановлено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.ст.215,1048-1052,1054-1055), ст.ст. 18-19 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так, з кредитного договору вбачається, що сторони спірного правочину досягли згоди, щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, тощо).

Умови кредитного договору містять детальну інформацію про права та обов»язки його сторін, передбачену ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», тому позовні вимоги щодо визнання несправедливими та недійсними кредитних договорів від 24.05.2007 року №KGMDG100750506 та №KGMDG200750506 укладених між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24.05.2007 року закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ПриватБанк») та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 49,16 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3 №1387 від 24.05.2007 року.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Пунктом 35.5 договору іпотеки, сторони визначили, що вартість предмета складає 176750 грн.

Таким чином, сторони, як іпотекодержатель та іпотекодавець, дійшли згоди щодо ціни предмету іпотеки шляхом визначення її в п. 35.5. договору іпотеки в сумі 176 750 грн.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.15 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 57-60 ЦПК України, встановлено, що засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем при розгляді справи, на підтвердження факту вчинення щодо нього відповідачем дій, які б призвели до порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи її інтересів, не було надано доказів, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, представник відповідача в письмових запереченнях просила застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

У відповідності до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Кредитні договори №KGMDG100750506 та №KGMDG200750506 та іпотечний договір укладені між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 24.05.2007 року. Отже строк, з якого починає перебіг позовна давність за вимогою про визнання договорів недійсними, є моментом укладення договорів, оскільки позичальник був ознайомлений з умовами договорів та, відповідно, міг довідатись про порушення свого права.

Позивач звернувся до суду з вимогою лише 15.10.2015 року, тобто зі спливом трирічного строку.

За вказаного, позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 10,57-60,88,212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Кіровський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського В. В. Мохонько

районного суду

м.Кіровограда