Ухвала суду № 58338743, 20.04.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/861/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши ОСОБА_6, її представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, та представника ОСОБА_7, адвоката ОСОБА_8 в інтересах відповідача, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, судова палата, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_9 про стягнення коштів за договором позики.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що 21 травня 2013 року вона уклала з відповідачем договір позики на суму 60 000 гривень. Того ж дня було передано відповідачу кошти, про що він написав відповідну розписку.

В пункті 4.4. укладеного між сторонами договору позики зазначено: «Виконання зобов'язання позичальником забезпечується шляхом передання в заставу позикодавцеві квартиру АДРЕСА_1».

Відповідач в зазначений договором строк свої зобов'язання не виконав, вимоги позивачки щодо виконання цієї умови договору ігнорує.

ОСОБА_6 намагалась неодноразово вирішити це питання шляхом переговорів, але відповідач ухиляється від спілкування, посилаючись на різні причини, то на відсутність коштів, то на зайнятість, тому за захистом своїх законних прав та інтересів вона змушена звернутися до суду.

На підставі наведеного, ст.ст. 546-548, 572, 651, 572, 1046-1048, 1052 ЦК України, позивачка просила суд розірвати договір позики від 21 травня 2013 року, укладений між нею та ОСОБА_9. Стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 60 000 гривень та судові витрати в розмірі 600 грн..

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 вересня 2015 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про стягнення коштів за договором позики, правонаступника відповідача - ОСОБА_7, замість померлого відповідача ОСОБА_9.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2016 року ОСОБА_6 в позові до ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на те, що дане рішення незаконне, не відповідає обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове рішення яким задоволити її позов про стягнення із ОСОБА_7 заборгованості в сумі 60000 грн. в повному обсязі та стягнути з останнього на її користь всі понесені судові витрати.

Обговоривши матеріали справи, судова палата вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_6, звертаючись до суду з даним позовом, стверджувала, що 21 травня 2013 року вона уклала з відповідачем ОСОБА_9 договір позики на суму 60000,0 грн. і того ж дня передала відповідачу кошти в сумі 60000,0 грн., про що він написав відповідну розписку.

Згідно п. 1.1 договору позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобовязується надати позичальнику предмет позики (грошові кошти) в розмірі, визначеному цим договором, а позичальник зобовязується прийняти позику і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики у строк та розмірах, що обумовлені умовами цього договору.

За п. 3 договору строк надання позики позичальнику становить 1 рік з моменту надання позики. Останньою датою повернення позики є 21.05.2014 року.

Згідно п. 4.4. договору виконання зобов'язання позичальником забезпечується шляхом передання в заставу позикодавцеві належної позичальникові квартири АДРЕСА_2.

За п. 6.1 даного договору позики він набуває чинності з моменту надання позики позикодавцем і є дійсним до моменту його остаточного виконання (копія підписаного обома сторонами договору позики від 21.05.2013 року на ар. спр.8).

Проте, в матеріали справи позивачкою не надано розписки ОСОБА_9 або будь-якого іншого доказу про передачу нею відповідачу чи про отримання ним від позивачки у позику коштів в сумі 60000,0 грн. 21 травня 2013 р. у день оформлення між ними договору позики, як стверджувала позивачка.

Згідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що не встановлено передання грошей позивачкою та отримання таких відповідачем, суд правильно визначився, що договір позики 21 травня 2013 року не був укладений.

Встановлено, що в судовому засіданні по справі 08 грудня 2015 року ОСОБА_6 на підтвердження позовних вимог надала розписку ОСОБА_9 від 17 листопада 2014 року про те, що він взяв гроші від ОСОБА_6 в сумі 80000 грн. під заставу квартири ( ар. спр. 104). При чому в розписці мається виправлення, а саме після фрази «взяв гроші» вгорі вставлено фразу «в борг». Дане виправлення ніким і ніяк не застережене або не посвідчене, і перш за все, не посвідчене підписом ОСОБА_9 як автора документа, тому останній не можна вважати борговою розпискою (або документом, за яким гроші були взяті в позику чи в борг).

Зясувавши обставини справи щодо цього і в цілому, суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що надана позивачкою розписка, підписана 17 листопада 2014 року і не підтверджує факту позики коштів, які за 6 місяців до написання розписки мали бути повернуті. Отримання ОСОБА_9 17 листопада 2014 року коштів в сумі 80000,00 грн. не є предметом даного позову, а наведена розписка підтверджує факт отримання ОСОБА_9 грошей через 5 днів після надходження до суду позовної заяви ОСОБА_6 (ар. ср.2), тому не є доказом обставин, викладених в позовній заяві по даній справі.

Крім того, як зазначалось вище, за п. 6.1 представленого позивачкою договору позики від 21.05.2013 року він набуває чинності з моменту надання позики позикодавцем і є дійсним до моменту його остаточного виконання ( ар. спр.8).

Звертаючи увагу на вказане положення укладеного договору, суд підставно приходить до висновку, що оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що до 12 листопада 2014 року, тобто до дати звернення до суду з даним позовом ОСОБА_6 передала ОСОБА_9 60000 грн., то позивачкою і не доведено, що договір позики набув чинності. Тому вимоги, повязані з невиконання договору, який не набрав чинності, є безпідставними.

На користь такого висновку вказує і наступний факт, на що вказує суд, погоджуючись з твердженням адвоката ОСОБА_8, (який представляє інтереси представника відповідача) про фіктивність зазначеного правочину. Під час розгляду справи позивачка визнала, що договір позики від 21 травня 2013 року сторони підписали з метою подальшого звернення до суду з даним позовом та оформлення купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, яка належала ОСОБА_9, шляхом укладення мирової угоди по справі. Таким чином, договір було підписано сторонами без наміру повернення позивачці 60000,00 грн., отже не було реального наміру з обох сторін на його виконання, тобто не було наміру у сторін на створення певних правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, що вказує на його фіктивність і недійсність.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Слід зауважити, що в даному випадку позову про визнання правочину недійсним заявлено не було.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія вважає, що за наведених обставин суд прийшов до цілком правомірного висновку про обґрунтованість і законність ухваленого судом рішення. Підстав для його зміни чи скасування та задоволення апеляційної скарги, - не вбачається.

Доводи останньої є аналогічними доводам позивачки, які заявлялись в ході розгляду справи, перевірені належним чином судом, і їм надана відповідна оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317, 218 ЦПК України, судова палата, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2016 року по даній справі залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :