Рішення № 58337491, 29.03.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Провадження № 2/711/757/16

Справа № 711/1196/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року Придніпровський районний суд

м. Черкаси

В складі: головуючого судді Колода Л.Д.

При секретарі Байда О.М.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки,-

В с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки . Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 04 вересня 2015 року між відповідачами було укладено договір дарування частини земельної ділянки за адресою: м. Черкаси, вул. Шевченка, 438, кадастровий номер 7110136400:02:011:0030. Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстровано право власності за номером 11047855. У відповідності до договору ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 С . прийняли в дар 1\2 частину земельної ділянки 7110136400:02:011:0030 за адресою м. Черкаси, бул. Шевченка, 438. Користувачем іншої 1\2 частини зазначеної земельної ділянки є позивач.

Позивач вважає, що договір не відповідає вимогам законодавства України та підлягає визнанню недійсним, зважаючи на наступне. Під час розгляду цивільної справи № 711/6022/14-ц у Придніпровському районному суді м. Черкаси за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод користування земельною ділянкою, ОСОБА_4 повідомив особисто позивачу в присутності представника позивача, що він купив частину земельної ділянки «заїзд» за кадастровим номером 7110136400:02:011:0030 та оформив на себе. 25 грудня 2015 року представником позивача при отриманні витягу на земельну ділянку було встановлено, що 04.09.2015 року ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5 отримав право власності на земельну ділянку 7110136400:02:011:0030 на підставі договору дарування. Факт купівлі-продажу було підтверджено при розмові позивача із ОСОБА_2 А Г., який при наданні копії договору дарування за запитом представника позивача повідомив, що оформлення правочину щодо дарування, а не купівлі-продажу, відбулося за проханням ОСОБА_4 При цьому, суму продажу ОСОБА_3 не повідомив.

Позивач вважає, що між відповідачами було укладено договір дарування, а за своїми діями вбачається укладення договору купівлі-продажу частини земельної ділянки. Окрім цього, незрозумілим залишається факт чи відомо було іншим сторонам спору (ОСОБА_5, ОСОБА_2 Г.) про передачу коштів при відчуженні земельної ділянки.

Згідно статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі етапі 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний».

У зв'язку із тим, що відповідачами по справі укладено договір дарування частини земельної ділянки для приховування укладення договору купівлі-продажу, при вирішенні питання про визнання правочину недійсним слід застосовувати норми стосовно законності укладення договору купівлі-продажу частини земельної ділянки.

Ч. 1 ст. 628 ЦК встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір дарування та договір купівлі-продажу регулюються різними нормами ЦК України, мають різні правові наслідки, порядок укладення. Зважаючи на це, вбачається, що Відповідачами не було досягнуто всіх істотних умов для укладення договору купівлі-продажу. що впливає на питання законності правочину. Окрім цього, за договором купівлі-продажу вбачається переважне право купівлі частини земельної ділянки іншим співвласником у праві спільної власності на земельну ділянку. Зважаючи на це, відповідачами і було вирішено укласти офіційно договір дарування, а здійснити дії, які характеризують договір купівлі-продажу .

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України по справі № 6-95цс-13 від 18.09.2013 року зазначено «Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання. У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України)».

Також, у тексті Постанови Верховного Суду Україні від 25.12.2013 року записано, що «Відповідно до частини першої статті З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси».

У висновках від 01.02.2014 року Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р. «4. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

З огляду на положення статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином».

Згідно тексту Постанови Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-78цс14 «Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси».

Тому позивач вважає, що він має право ставити питання про визнання договору дарування від 04.09.2015 року недійсним, адже правочином порушуються права позивача.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули права власності на частину спірної земельної ділянки на підставі свідоцтв про право на спадщину після померлого батька, який володів, користувався та розпоряджався земельною ділянкою на праві спільної сумісної власності. Після отримання державного акту ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було встановлено про право спільної сумісної власності на земельну ділянку загальною площею 63.5 кв.м. За життя померлий ОСОБА_7 не виділяв свою частку у спільному сумісному майні.

Учасникові права спільної власності надається можливість заповідати свою частку до її визначення та виділення в натурі. Зазначене право повною мірою узгоджується з правом заповідача на свій розсуд визначати обсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 ЦК України). Якщо за життя такого заповідача буде здійснено виділ частки із майна, що перебуває у спільній сумісній власності, ч. 2 ст. 370 ЦК України встановлює презумпцію рівності часток співвласників. Інший розмір часток може бути встановлений домовленістю між ними, законом або судовим рішенням. Оскільки склад спадщини згідно ст. 1218 ЦК України визначається на момент відкриття спадщини, до спадкоємця перейде частка у спільній власності спадкодавця в тому обсязі, в якому вона існує на цей момент.

Особливості спадкування частки у спільній сумісній власності визначені також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідно до пункту 224 Інструкції нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Чинне законодавство не надає нотаріусу права здійснювати виділ частки.

Таким чином, у разі смерті одного з учасників права спільної сумісної власності передусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і буде об'єктом спадкування. Проте не усі співвласники мають право у безспірному нотаріальному порядку оформити свідоцтво про право на частку. Таким правом з усіх можливих учасників спільної сумісної власності згідно ЗУ "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України наділений лише другий з подружжя. Для цього нотаріус за місцем відкриття спадщини за заявою другого з подружжя, який пережив, видає свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя за правилами ст. 71 Закону "Про нотаріат".

Разом з тим видачі нотаріусом свідоцтва про частку в спільному майні за заявою інших учасників спільної сумісної власності законодавство не передбачає, а отже, для успадкування частки у спільній сумісній власності після смерті іншого учасника спільної сумісної власності, крім подружжя, справа про визначення належної йому частки слід вирішувати в порядку позовного провадження.

В державному акті спірної земельної ділянки зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право спільної сумісної власності. Після укладення оспорюваного правочину, відповідачами було змінено правовий статус земельної ділянки, адже на даний час рахується, як спільна часткова власність.

Спільна сумісна власність на землю регулюється статтями 368. 369 ЦК України та ст. 89 ЗК України, а спільна часткова власність регулюється статтями 356. 358 ЦК України та ст. 87, 88 ЗК України. Існує різний правовий режим, наслідки права власності. Відповідне значною мірою впливає на порядок користування спірною ділянкою. Відповідач ОСОБА_4 вже намагався встановити паркан на спірній земельній ділянці. При цьому, жодного документу, який би підтвердив межі користування відсутні. До оспорюваного договору всі особи спільно користувалися ділянкою, а на даний час у зв'язку із зміною правового режиму відбувається намагання встановити межі там, де їх неможливо встановити.

Через негативні стосунки між позивачем та ОСОБА_4 через існування цивільної справи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зазначений оспорюваний договір було укладено відразу ж після подання ОСОБА_1 позову до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту земельної ділянки. Тобто, існував спір стосовно земельної ділянки. В той же час, в тексті договору зазначається, що «щодо неї відсутні судові спори; внаслідок відчуження частини земельної ділянки не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб».

Окрім цього, у відповідності до оспорюваного договору було передано право власності на земельну ділянку 0,0064 га. За всіма наявними документами записується 63,5 кв.м. З першого погляду відповідна помилка не є істотною, але в розрізі оформлення прав на земельну ділянку з боку позивача відповідне зазначення матиме важливе значення, адже відбудеться зміна площі земельної ділянки для ОСОБА_1. будуть існувати розбіжності у документах, що негативно впливає на земельні права позивача.

Також, у відповідності до пункту 1 Методичних рекомендацій щодо застосування нотаріусами деяких положень цивільного та земельного законодавства при посвідченні правочинів, предметом яких є нерухоме майно, затверджених Консультативно-методичною радою з питань нотаріату при Департаменті нотаріату, фінансового моніторингу юридичних послуг та реєстрації адвокатських об'єднань 26.11.2010 зазначається, що «Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок" від 5 березня 2009 року N 1066-УІ внесено зміни, зокрема, до ст. 126 ЗК України та встановлено, що відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку може бути здійснено лише після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку. Отже, частина земельної ділянки може бути предметом відчуження лише після її виділення в натурі (поділ земельної ділянки) та реєстрації як окремого об'єкта права власності у встановленому чинним законодавством порядку». Відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_2 1. Г. не було виділено частину земельної ділянки після отримання спадщини та при підготовці до договору дарування. Крім того, технічну документацію для складання державного акта під час спадкування та подальшої підготовки для договору дарування виготовлено без згоди інших співвласників, без договору про спільну часткову власність на земельну ділянку, про виділ частки земельної ділянки в натурі, без погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Вказані обставини прямо порушують права позивача стосовно користування спірною земельною ділянкою, яка знаходиться у спільній власності та порушують вимоги закону.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В зв»язку з цим просить постановити рішення, яким визнати недійсним договір дарування частини земельної ділянки 7110136400:02:011:0030 за адресою м. Черкаси, бул. Шевченка, 438. укладений 04.09.2015 року між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24170082 від 04.09.2015 року. Стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_8 всі документально підтверджені судові витрати позивача надень винесення рішення по цій справі.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 в судовому засіданні позов підтримали, з підстав, вказаних позовній заяві та просили позов задовольнити повністю.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, адвокат відповідачів ОСОБА_10 в судовому засіданні позов не визнали та пояснили , що між відповідачами дійсно був укладений договір дарування частини земельної ділянки. Вважають, що права позивача ніяким чином не порушені, так як він навіть не є користувачем земельної ділянки, а тому до суду звернувся безпідставно. В позові просили відмовити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилися, їх інтереси по договору представляла адвокат ОСОБА_10

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, в результаті повного , обєктивного та всебічного дослідження доказів , суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що 04 вересня 2015 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_11, ОСОБА_5 було укладено договір дарування частини земельної ділянки за адресою: м. Черкаси, вул. Шевченка, 438, кадастровий номер 7110136400:02:011:0030, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано право власності за номером 11047855. Згідно вказаного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 С . прийняли в дар 1\2 частину земельної ділянки 7110136400:02:011:0030 за адресою м. Черкаси, бул. Шевченка, 438.

Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що під час розгляду цивільної справи № 711/6022/14-ц у Придніпровському районному суді м. Черкаси за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод користування земельною ділянкою, ОСОБА_4 повідомив особисто позивачу в присутності представника позивача, що він купив частину земельної ділянки «заїзд» за кадастровим номером 7110136400:02:011:0030 та оформив на себе.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Доводи позивача щодо удаваності оскаржуваного договору дарування фактично грунтується лише на припущеннях та хибних висновках самого позивача. Твердження про те, що ОСОБА_4 під час надання документів підтвердив укладання договору купівлі-продажу, а не договору дарування, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Відповідач ОСОБА_4 категорично заперечив укладення правочину купівлі-продажу.

За удаваним правочином (ст.235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою. Але фактично, позивач не наводить жодного належного та допустимого доказу на підтвердження укладання між відповідачами саме договору купівлі-продажу, а не дарування; позивач не надав доказів визначення суми договору купівлі-продажу, не підтвердив факт передачі коштів між сторонами правочину, не зазначив із якою метою (з яких підстав) відповідачі уклали удаваний правочин.

Відповідачам на підставі свідоцтв про право на спадщину належало 301,5 кв.м. на праві приватної власності та 64 кв.м. - спільної сумісної власності, співвласник - Черкаська міська рада. Судом встановлено, що позивачем було оскаржено набуття права власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на дану ділянку (справа № 711/4915/15-ц), але в подальшому позов був залишений без розгляду за його заявою. Під час розгляду судом справи позивачем не порушувалось питання щодо забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії по відношенню до майна, а тому відповідачі мали право вільно розпоряджатися своїм майном, в тому числі і відчужувати його третім особам. Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 23.01.2014 та договором дарування частини житлового будинку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було відчужено свою частку приватної власності в домоволодінні по бул. Шевченка, 438, м. Черкаси на користь ОСОБА_12 та ОСОБА_5 З часу укладання даних правочинів позивачем не висловлювалось жодних заперечень щодо їх дійсності та порушень його прав та інтересів.

Договором дарування від 05.09.2015 було відчужено і частку земельної ділянки, що належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності із Черкаською міською радою. Дані про земельну ділянку, зокрема її площі, відповідають відомостям Державного земельного кадастру станом на час укладання договору (витяг з ДЗК від 05.08.2015).

Відчужена земельна ділянка за оскаржуваним договором має окремий кадастровий номер та є окремим об'єктом цивільно-правових відносин. Відповідачами було відчужено частку в спільній вланості, а тому посилання позивача на порушення процедури продажу виділеної (окремої) частки земельної ділянки є безпідставним. Відповідно до витягу із технічної документації №1054 нормативної грошової оцінки земельної ділянки, частки в користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 становили разом 50% від всієї земельної ділянки. Інша частина (50%) належить Черкаській міській раді.

Не заслуговують уваги твердження позивача та його представника щодо порушення його прав та законних інтересів. Позивач наводить низку положень і законодавчих норм, відповідно до яких право на оскарження правочинів належить також третім особам, права та інтереси яких порушені вчиненням правочину. В той же час в чому саме полягає порушення прав позивача та який причинно-наслідковий зв'язок існує між даним порушенням та оскаржуваним правочином у позові не зазначено. Хоча саме даний факт є умовою, за якою треті особи набувають права звернення до суду із вимогами про скасування правочину.

Позивач не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки по бул. Шевченка, 438, м. Черкаси (відсутні будь-які правовстановлюючі документи). А, отже, позивач не мав пріорітетного права на купівлю земельної ділянки в порядку ст. 362 ЦК України.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно приписів ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, з приводу того, що відповідачі порушили його права. Тому в позові слід відмовити.

Поскільки позов не підлягає до задоволення , то немає підстав вирішувати питання про стягнення судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 103, 152,158 ЗК України, ст. ст. 8,10, 79, 60, 61, 88, 212, 213, 215, 223 ЦПК України, суд ,-

В и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частини земельної ділянки від 04.09.2015 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №6583 відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення через суд першої інстанції до апеляційного суду Черкаської області.

Головуючий: ОСОБА_13