Рішення № 58331330, 11.04.2016, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/1971/15-ц

Провадж.№ 2/481/19/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

11.04.2016 рокуНовобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді - Уманської О.В.,

за участю секретаря Кузьміної Н.П.,

представника позивача -ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобузького районного суду Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобовязання повернути земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

29 грудня 2015 року позивач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 в якому просила зобовязати останнього повернути їй земельну ділянку із кадастровим номером 4824580400:01:000:0330. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що на праві приватної власності їй належить нерухоме майно ділянка (земельний пай ) із числа земель сільськогосподарського призначення площею 8,28 га за адресою: Баратівська сільська рада Новобузького району Миколаївської області, кадастровий номер 4824580400:01:000:0330, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчується Свідоцтвом про право власності від 02.07.2014 р. № 23721127. У вересні місяці 2007 року відповідач ОСОБА_3 передав позивачу ОСОБА_2 12500 грн., в свою чергу року ОСОБА_2 передала ОСОБА_3, підписані нею, розписку про отримання даної суми коштів, одностороннє зобов'язання про переоформлення земельного паю на ОСОБА_4, після зняття мораторію на продаж землі, два примірники договору оренди на земельної ділянки від 20.09.2007 р., два примірники Акта приймання-передачі земельної на ділянки, а також оригінал вищезгаданого державного акта на право приватної власності на землю . Договір оренди землі від 20.09.2007 р. був зареєстрований Новобузьким округом реєстрації Миколаївської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 27.11.2007 р за N 040702003034. Договір оренди землі від 20.09.2007 р. позивач вважає удаваним так як його вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору купівлі - продажу даної земельної ділянки.

ОСОБА_2 передала земельну ділянку ОСОБА_3, а останній прийняв ділянку та сплатив за неї ОСОБА_2 12500 грн., що підтверджується Актом приймання - передачі земельної ділянки та розпискою ОСОБА_2 відповідно. Отже сторони виконали свої зобов'язання за договором купівлі-продаж. Поряд з цим, вчинений насправді ОСОБА_2 і ОСОБА_3 правочин, не відповідає ст. 657 Цивільного кодексу України, за якою договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки правочин не посвідчено нотаріально.

В силу п. 15 розділу Х «перехідні положення» Земельного кодексу України, в редакції, що була року чинною на момент підписання та укладення правочину, до 1 січня 2008 року не допускалась купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громади та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земeльнy ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. За наявності такої заборони (мораторію) ОСОБА_2 і ОСОБА_3В не могли посвідчити правочин нотаріально, оскільки нотаріуси відмовлялися вчиняти нотаріальні дії в такому випадку. Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України) приписами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, правочин, який насправді вчинили сторони по справі, є нікчемним і недійсним з моменту його вчинення. Тому у ОСОБА_3 виникне зобов'язання повернути ОСОБА_5 земельну ділянку за відповідним рішенням суду. В разі повернення земельної ділянки, у позивача з'явиться можливість продати її за ціною, вищою від тієї ціни за якою вона продала земельну ділянку ОСОБА_3 Так нинішня нормативна грошова оцінка земельної ділянки майже в 2 рази перевищує ціну, яку сплатив ОСОБА_3 (24810,14: 12500=1,99). В такий спосіб буде захищено інтереси позивача. А тому позивач ОСОБА_2 просить суд зобовязати відповідача ОСОБА_3 повернути їй земельну ділянку із числа земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,28 га з кадастровим № 4824580400:01:000:0330.

Позивач в судове засідання не зявилась, однак направила до суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, свої позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити посилаючись на мотиви викладені у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, в тому числі шляхом направлення SMS повідомлення, яке ним отримано 22.03.2016 року о 10:42:37.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозвязку, обєктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із вимогами ч. 1статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доведенню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення по справі і щодо яких у сторін і інших осіб, які беруть у справі, виникає спір.

Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як встановлено в судовому засіданні позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельні ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва розміром 8,28 га розташована в межах Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області ( а.с.5-7).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 20.09.2007 року, зареєстрованого 27.11.2007 року в Державному реєстрі земель за № 040702603034, між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було досягнуто угоди щодо оренди вищезазначеної земельної ділянки, строком на 49 років, яку згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від « без дати», було передана в користування відповідача ОСОБА_3В.( а.с.08-10).

Позивач зазначає, що даний договір є удаваним, оскільки насправді між сторонами було досягнуто угоди щодо купівлі-продажу земельної ділянки на підтвердження чого відповідач сплатив позивачу 12500,00 грн та прийняв земельну ділянку, що підтверджується Актом приймання-передачі земельної ділянки та розпискою позивача ОСОБА_2

Як власник землі ОСОБА_2 безсумнівно має право на свій власний розсуд володіти, користуватися нею та вільно розпоряджатися. Згідно ст.41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути обмежений у цьому праві чи протиправно позбавлений його.

Однак власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права.

У випадку розглядуваного судом спору позивач помилково обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, передбачений ст.ст.15,16 ЦК України. Так, ним поставлене перед судом питання про повернення земельної ділянки із володіння, ОСОБА_3 та за наслідками дослідження всіх обставин у справі безпідставного незаконного володіння суд в діях відповідача не угледів.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

П. 1.ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» зазначає, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з вимогами ст. 204, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зважаючи на те, що договір зареєстрований у встановленому законом порядку, він є укладеним з моменту його державної реєстрації, а отже - оспорюваним й витребування спірної земельної ділянки без визнання цього договору оренди недійсним не грунтується на вимогах, встановлених ст. ст. 210, 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України і ст. 18 Закону України «Про оренду землі».

Така правова позиція, зокрема, викладена Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року (у справі 6-99цс/13). прийнятій за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених 355 ЦПК України.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати позивача, відповідно до ст.88 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 88, 209, 212, 213 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2, в інтересах якої діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зобовязання повернути земельну ділянку залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області через Новобузький районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. У разі, якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя :