Постанова № 58330736, 07.06.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа № 914/3815/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, м. Червоноград, вх. №01-05/2047/16 від 26.02.2016 року

на рішення господарського суду Львівської області від 17.03.2016 року

у справі № 914/3815/15

за позовом: ОСОБА_2, м. Червоноград

до відповідача: ОСОБА_3 акціонерного товариства Львівська вугільна компанія, с. Сілець, Львівська область

про: стягнення 15074 грн. 40 коп. середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_4-представник на підставі довіреності № 2/5-1 від 27.01.2016 року;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 17.03.2016 року у справі №914/3815/15 (суддя Цікало А.І.) позовні вимоги ОСОБА_2, до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства Львівська вугільна компанія, про стягнення 15074 грн. 40 коп. середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства Львівська вугільна компанія на користь ОСОБА_2 822 грн. 24 коп. середнього заробітку за час затримки виплати по день фактичного розрахунку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства Львівська вугільна компанія доход Державного бюджету України 1218 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 17.03.2016 року у справі №914/3815/15, позивач ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Покликається апелянт також на п.20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» де зазначено: «Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 17.03.2016 р. у справі № 914/3815/15 та задовольнити позов повністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2016 року, справу №914/3815/15 розподілили головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, а саме: суддям Малех І.Б. та Галушко Н.А..

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 р., поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 24.05.2016 року.

В судовому засіданні 24.05.2016 року оголошувалась перерва до 07.06.2016 року.

06.06.2016 року керівником апарату суду винесено розпорядження №258 щодо проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_5.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.06.2016р. справу № 914/3815/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_6 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Галушко Н.А..

Представнику сторони розяснено його права та обовязки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 07.06.2016 року зявився представник відповідача, проти поданої апеляційної скарги заперечив, з мотивів наведених у поданому письмовому запереченні на неї (вих. № 2/400 від 11.05.2016 року, вх. № 01-04/3472/16 від 13.05.2016 року).

Представник апелянта в судове засідання не зявився, причин неявки суду не повідомив.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Окрім того, колегія суддів зазначає про те, що враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, скаржник перебував у трудових відносинах із відповідачем та 07.08.2015 р. позивач був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). В день звільнення йому не проведено виплати всіх сум, що належать йому від роботодавця. Повний розрахунок належних йому сум здійснено 26.10.2015 р., що підтверджується довідкою відповідача від 28.10.2015 р. № 29/15. Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

Позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за період з 07.08.2015 р. (день звільнення) по 26.10.2015 р. (день фактичної виплати) в обчисленому скаржником розмірі - 15074,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із п.20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд першої інстанції підставно, на засадах змагальності, дійшов висновку, що 07.08.2015 р. (у день звільнення) скаржник не працював, і лише 19.10.2015 р. подав вимогу про розрахунок, яка була виконана не 20.10.2015 р., а 26.10.2015 р..

Згідно довідки про доходи від 28.10.2015 р. № 28/15, середній заробіток ОСОБА_2 становить 34,26 грн. 26 коп. за годину (3700 грн. 56 коп. : 108 год.). Середній заробіток ОСОБА_2 при 8 годинному робочому дні становить 274 грн. 08 коп. в день (34 грн. 26 коп. х 8 год.).

Матеріали справи свідчать, що відсутність скаржника на робочому місці у дату звільнення перешкодила проведенню із ним розрахунку не з вини роботодавця. Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що час затримки виплати позивачу всіх належних йому сум слід обчислювати з 21.10.2015 р., оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач в день звільнення (07.08.2015 р.) не працював, а вимогу про розрахунок предявив лише 19.10.2015 р. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.10.2015 р. Час затримки виплати належних сум становить три робочих дні. Таким чином, середній заробіток за весь період затримки розрахунку становить 822 грн. 24 коп. (274 грн. 08 коп. в день х 3 робочих дні).

Згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 17.03.2016 р. у справі № 914/3815/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2, м. Червоноград, вх. №01-05/2047/16 від 26.02.2016 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 17.03.2016 року у справі № 914/3815/15 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 13.06.2016 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Марко Р.І.